Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Як «оживити» бібліотеки

Належне фінансування, нові книжки та інтернет зроблять книгозбірні центрами розвитку села
26 травня, 2011 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У сільській бібліотеці вперше побувала наприкінці 90-х років, у селі мого дідуся на Черкащині. На той час книгозбірня працювала за чітко встановленим графіком, користувачів обслуговувала одна працівниця, окремого приміщення книгозбірня не мала, а розташовувалася в одному будинку з сільською радою. Приблизно така сама ж ситуація з сільськими бібліотекам і сьогодні. Так само існують проблеми з фінансуванням, застарілою матеріально-технічною базою, старими фондами, невідремонтованими приміщеннями. Нині в уряді розглядають ще й питання про оптимізацію бібліотек на селі. Хоча з часів незалежності їхня кількість і так скоротилася на 18% (усього в Україні налічується 15 тисяч сільських книгозбірень).

Самі ж бібліотечні працівники замість скорочення мережі книгозбірень наполягають на модернізації та осучасненні їхньої роботи. Адже вони мають усі шанси стати культурно-інформаційними та освітніми центрами села, основою розвитку активної та свідомої громади. Які проблеми слід подолати на шляху такої модернізації, на чому робити акценти у розвитку книгозбірні на селі — нещодавно обговорили на слуханнях у комітеті Верховної Ради України з питань культури та духовності, в яких взяли участь чиновники та сільські бібліотекарі з усіх областей України.

НА КНИЖКИ — 800 ГРИВЕНЬ НА РІК

У першу чергу слід забезпечити книгозбірні коштами. Бібліотеки фінансуються з місцевих бюджетів, часто-густо це здійснюється за залишковим принципом. У середньому вони отримують від 4200 до 13 тисяч гривень (за даними дослідження «Сільська бібліотека на мапі України», яке проводилося у 2007 році Національною парламентською бібліотекою). На оновлення книжкових фондів щороку з державного бюджету виділяється усього 800 гривень. 90% цих коштів ідуть на заробітну плату, решта — на комунальні послуги, ремонт, канцелярські товари, устаткування тощо.

«Через брак коштів бібліотеки працюють без опалення, в різних областях опалюються лише 10—20% закладів, — розповіла «Дню» директор Золотоніської районної бібліотеки Лідія НОСЕНКО (Черкащина). — Є навіть бібліотеки, в яких зробили нове опалення, але в сільської ради немає коштів, щоб оплачувати це протягом усього опалювального сезону. Відповідно, виникають проблеми зі здоров’ям бібліотекарів, які вісім годин на добу працюють у холодному приміщенні. Бібліотечний фонд теж не витримує таких умов та температур».

Через недостатнє фінансування бібліотекам бракує коштів і на заробітну плату працівникам. Тому більшість працює на неповну ставку, отримуючи половину або й чверть від офіційно встановленої зарплати. Неважко порахувати, який мізер отримує бібліотекар, якщо повна ставка — це приблизно дві тисячі гривень. За словами Лідії НОСЕНКО, в Черкаській області таку заробітну плату отримують лише 28% працівників.

Поліпшення потребує і матеріально-технічна база. Кожна п’ята книгозбірня потребує капітального ремонту, не опалюється майже 60% закладів, а без освітлення працює 6% бібліотек. Здавалося б, найпростіший засіб зв’язку — телефон — теж має невеличка частина установ — усього 5%. Також майже усі бібліотеки потребують нового устаткування — столів, стільців, стелажів тощо, бо востаннє їх закуповували ще 30 років тому.

«Більшість приміщень приєднують до інших установ, наприклад, пошти чи сільської ради, але таке сусідство не є корисним та вигідним обом сторонам, — додає директор Киселівської сільської бібліотеки Еліна БОЙКО (Херсонщина). — Приміром, наша бібліотека приймає за день близько 30 осіб, площа нашого абонементу 20 квадратних метрів. Цей же абонемент слугує комп’ютерним та виставковим залом, а також дитячим відділом. Уявіть, як непросто працювати в таких умовах».

Вижити бібліотекам допомагає участь у міжнародних проектах. Як розповіла Еліна БОЙКО, нещодавно їхня бібліотека отримала грант від посольства США, завдяки чому приєдналася до інтернет-мережі. «Протягом шести місяців близько тисячі користувачів нашої бібліотеки отримали безкоштовний доступ до інтернету. Це дуже важливо, тому що не кожна людина на селі дозволить собі поїхати в місто, аби завітати до інтернет-центру, — додає директорка. — Інтернет — це, безперечно, добре, але основна цінність бібліотеки — все-таки книжки, яких так нам бракує. Наприклад, за рік до нашої книгозбірні надходить максимум 20 нових книжок, і це на три тисячі населення! Більшість бібліотек не мають коштів навіть на передплату, і питання не в тисячах гривень, а в десятках: чи виділить місцева влада 50 гривень на доукомплектування сільської бібліотеки, чи направить їх на щось більш потрібне».

Тому бібліотекарі наголошують, що фінансування сільських книгозбірень залежить не від того, наскільки розвинений регіон чи наскільки в нього потужний промисловий потенціал, а від розуміння у сільської влади, наскільки важлива для місцевої громади така установа і праця самих бібліотекарів. Та поки що такого розуміння немає.

БІБЛІОТЕЧНІ ФОНДИ — НА МЕЖІ

Хотілося бібліотекам і кращих книжкових фондів. Бо зараз майже кожна друга книгозбірня користується виданнями 60—80-х років минулого століття. Щоб виправити цю ситуацію, 2002 року Кабінет Міністрів підготував «Програму поповнення бібліотечних фондів України на період до 2005 року». За цією програмою одна сільська бібліотека повинна була отримувати щороку 300 назв книжок. Та програму так і не було виконано, зокрема, сільські бібліотеки отримали лише 4% від запланованої кількості книжок.

Зараз ситуація не краща. Рівень книговидання в Україні — один із найнижчих у Європі. Як розповів президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр АФОНІН, минулого року було видано 45 мільйонів примірників книжок на майже 46 мільйонів населення. Із них 12 мільйонів — це підручники та посібники, видані за бюджетні кошти. Їхні наклади — теж невеликі (від 300 до тисячі примірників), тому імовірність того, що щось перепаде сільській бібліотеці, теж невисока.

Як варіант, — бібліотека може самостійно купувати книжки, періодичні видання чи оформлювати передплату. Але за які кошти? Художні видання зараз коштують у середньому 50—70 гривень, передплати на газети — від 50 до 100 гривень за рік, а в розпорядженні книгозбірні — усього кілька сотень гривень. Тому й шукають керівники бібліотек інші шляхи поповнення фондів — спонсорські дарунки, закупки за кошти від платних послуг, приєднуються до акції «Подаруй бібліотеці книгу» або пишуть заявки на участь у міжнародних конкурсах.

Успішною у цьому плані стала Барська районна бібліотека (Вінницька область), яка вже реалізувала 15 міжнародних проектів, а днями підписала 16-й — «Інтернет для незрячих» від Фонду «Східна Європа». «У нашому містечку це була єдина група користувачів, яким ми не мали можливості дати доступ до інформації, — уточнює директор Барської районної бібліотеки Любов КИРИЛЮК. — Справа в тім, що з 2002 року в Україні реалізується проект Українського фонду соціальних інвестицій щодо подолання бідності в Україні. Бібліотеки мали можливість брати участь у цих конкурсах і вчитися писати проектні заявки, їх реалізовувати, освоювати правила комунікації та роботи в команді. Ми маємо бути обізнані в цій проектній діяльності, бо це потрібно як для розвитку бібліотек, так і для розвитку громади. Участь у подібних конкурсах дає поштовх шукати нові форми роботи бібліотеки, які б дозволили об’єднати громаду, заручитись підтримкою сільради, а потім разом будувати своє маленьке громадянське суспільство».

Навіть якщо книгозбірня і виграє гроші від міжнародного проекту, отримає нові технології для роботи, той же комп’ютер, цього мало, щоб стати культурним центром села. Люди мають бачити на конкретних прикладах, що йти до бібліотеки — цікаво, необхідно та престижно. А для цього влада має вирішити усі нагальні проблеми книгозбірень. Так, комітет ВР з питань культури та духовності пообіцяв звернутися до уряду з тим, щоб розробити Державну програму розвитку сільських бібліотек на 2012—2022 роки, створити програми щодо їхньої комп’ютеризації, поповнення книжкових фондів тощо. Самі ж бібліотечні працівники кажуть, що такі програми слід було впроваджувати ще на початку незалежності.

КНИГОЗБІРНІ ЯК ГРОМАДСЬКІ ЦЕНТРИ

Ще один шлях дати нове дихання бібліотекам — провести інтернет в рамках розвитку електронного урядування в Україні. В Державному центрі інформаційних ресурсів, де створили концепцію розвитку електронного урядування, вважають, що за кілька років так воно і буде. «Лише» треба подолати три проблеми: провести інтерент у села (наприклад, у бібліотеки); по-друге, навчити користуватися комп’ютером людей (це здебільшого залежить від волі самих людей).

Програма електронного урядування може значно допомогти селам. Якщо інтернет провести, скажімо, в бібліотеку, то вбивається два зайці: по-перше, бібліотека й надалі функціонуватиме (адже є прецеденти, коли бібліотеки хочуть закрити); по-друге, вона стає таким собі громадським інформаційним центром.

— Вільний доступ до інтернету — це одна з найбільших проблем, яка не так швидко вирішується. За даними Київського міжнародного інституту соціології, нині тільки 30% населення України мають доступ до інтернету. Тобто вони потенційно можуть скористатися послугами електронного урядування, — каже директор програми «Бібліоміст» Міжнародного фонду Біла та Мілінди Гейтс Матей Новак. — Справа в тім, що КМІС робить такі дослідження з 2007 року, і за цей час вдалося зафіксувати, що зростання припинилося саме на такій цифрі. Причина — в недостатньому розвитку інфраструктури, а в населення не вистачає коштів. Думаю, що в наступні роки не слід очікувати поліпшення — якщо уряд не зробить певних кроків.

Матей Новак представляє програму, яка нещодавно почала працювати в Україні, — «Бібліоміст». Вона розрахована на чотири роки, й у її рамках компанія Microsoft зобов’язалася безкоштовно передати публічним бібліотекам України програмне забезпечення на суму 4,4 мільйона доларів. У ідеалі бібліотеки, які братимуть участь у програмі, мають перетворитися на громадські центри, що само по собі підніме їхній статус у суспільстві та поверне важливу місію. Планується, що до 2013 року близько 1,6 тисячі бібліотек будуть обладнані комп’ютерами з доступом до інтернету. Загалом «Бібліоміст» обіцяє подарувати бібліотекам понад п’ять тисяч комп’ютерів.

Фахівці нагадують, що в Україні близько 18 тисяч бібліотек, тому роботи багато. Сьогодні ж партнерами цієї програми стали 270 бібліотек. До речі, основними запитами користувачів бібліотек стали: освіта (29%), бізнес, робота і туризм (25%), здоров’я (9%) та електронне самоврядування (4%).

— Сфера інформаційного суспільства, електронного урядування — це сфера, яка мала б мати компетенцію на рівні окремого міністерства. Бо це національний курс країни, який має бути в кожній державі. Сутність електронного урядування в тому, щоб люди мали можливість впливати на формування і прийняття рішень. Щоб був побудований діалог між владою та населенням. На мою думку, важлива роль у цьому відіграв Фонд «Відродження», який розбудовував тематику електронного урядування з 2004 року. І те, що в Україні створили Національний центр підтримки електронного урядування і концепцію розвитку електронного урядування, — все це було створено за підтримки цього фонду. Гадаю, все це говорить і про готовність бізнесу брати участь у цьому електронному урядуванні, — сказала представниця бізнесу, експерт у галузі електронного урядування Олеся Архіпська.

За словами голови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України Володимира Семиноженка, план дій концепції вже готовий, і на одному з найближчих засідань він буде затверджений. Сам чиновник стверджує, що в країни «є адмінресурс, є технічні можливості й на 90% успіх інформатизації залежить від політичної волі». Також, за його інформацією, Україна нині за рейтингом ООН — на 54-му місці у світі.

Якщо коротко про концепцію, то в 2011—2012 роках планується створити єдину інформаційну систему з реєстром адміністративних послуг та єдиний веб-портал, а також — соціальні центри для обслуговування населення. На другому етапі — до 2014 року — планується організувати надання послуг в електронній формі в усіх сферах суспільного життя, а до 2015 року планується створити єдиний веб-портал електронного урядування як єдине місце доступу до всіх видів електронних послуг для громадян, а також створити Національний депозитарій електронних інформаційних ресурсів. На теперішньому ж етапі пілотні проекти електронного урядування реалізовувалися в Дніпропетровській та Одеській областях.

Сама ідея, вся концепція виглядають дуже привабливими. Як і те, що, за словами пана Семиноженка, на ці цілі підуть «сотні мільйонів гривень». Здавалося, раз — і зробив, але, на жаль, ми навчені прикрим досвідом, коли владою заговорюються хороші ідеї, особливо — там, на що виділяються кошти. Надію вселяє участь у програмі громадських організацій, принаймні вони і генерують ідеї, й відповідають за їхнє виконання. Що стосується влади, то, за словами Олесі Архіпської, «поки не буде прецедентів відповідальності, ми будемо шукати кошти і наново писати програми».

Інна ЛИХОВИД, Оксана МИКОЛЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: