Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

Про життя Чорнобилем

4 квітня Галя Аккерман представить нову книжку про одну з найбільших катастроф XX століття
3 квітня, 2018 - 22:54
ФОТО УКРІНФОРМ

У середу, 4 квітня, в Києві о 12:00 відбудеться презентація книжки французької письменниці, директора російського бюро журналу Politique Diplomatic і друга України Галі АККЕРМАН "Пройти крізь Чорнобиль". Подія відбудеться в рамках Французької весни в Україні. У Франції ця книжка була видана ще два роки тому, але тепер із нею зможуть ознайомитись і українські читачі.

Передмову під назвою "Гуманізм після потопу" до цього видання написала літературознавець, перекладач, культуролог і дочка письменниці Ліни Костенко Оксана ПАХЛЬОВСЬКА. "Книжка Галі Аккерман "Пройти крізь Чорнобиль" - це одна з небагатьох поки що підвалин нової – філософської - розмови про Чорнобиль як про символ знищення і відродження життя у всіх його формах", - так оцінила книгу Оксана Пахльовська. "Якщо землю спустошує землетрус, цунамі - це реально зрозуміла біда. А це спустошення - рукотворне. Ця інтоксикація землі, повітря, всього живого - рукотворна. Катастрофа не тільки зробила непридатним для життя простір, а зробила непридатним для життя час: де втриматися людському життю в тому невимірному часі, в тих десятках тисяч років, необхідних для розпаду плутонію?!" - йдеться у її статті.

СЕРІЯ "ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ" / ФОТОКОНКУРС "ДЕНЬ"-2017, КВЕНТІНА ВАЛЕРО

"ЦЕ ДОСВІД МОГО ЖИТТЯ ЧОРНОБИЛЕМ"

Напередодні презентації "День" поговорив із автором книжки Галиною АККЕРМАН і почав інтерв'ю із запитання про те, як виникла ідея написання:

- Ця книжка - не початок, а продовження або майже завершення роботи, яка почалася дуже багато років тому. У 1998 році, рівно 20 років тому, мені запропонували перекласти книжку Світлани Алексієвич, тепер уже Нобелівського лауреата, "Чорнобильська молитва". Я її переклала французькою мовою і зацікавилася цією тематикою. Потихеньку я познайомилася з різними людьми, які теж займаються цим питанням, і почала писати статті, вперше поїхала в Зону (і, до речі, в Білорусь, а не в Україну), взяла кілька інтерв'ю у відомих людей.

Завдяки тому, що я почала публікувати ці матеріали, до мене 2003 року звернулася велика інституція "Центр сучасного мистецтва Барселони" - музейний заклад, який влаштовує виставки на актуальні теми, - яка запропонувала мені зробити виставку про Чорнобиль. У зв'язку з цією виставкою з 2003 по 2006 рік я дуже багаторазово їздила в Україну, швидко зрозумівши, що в Білорусі важко працювати через режим. Мені довелося самій збирати матеріал. Запозичити щось можна було тільки у музею Чорнобиля в Києві, але у них усе в стані експозиції, і, крім дуже невеликої кількості матеріалів на диску, вони нічого не могли мені дати. Тому я сама все збирала у фотографів, у бабусь, шукала на ринках. Наприклад, у Зоні мені дали одяг, який носили ліквідатори, також я познайомилася з ліквідаторами, які мені дали різні моделі лічильників для вимірювання рівня радіації. Я реально зібрала експозицію на 1200 квадратних метрів. Звичайно, це була величезна робота, під час якої було стільки зустрічей, що я написала першу свою книжку про Чорнобиль, яка вийшла 2006 року. Вона була просто відновленням історії Чорнобильської катастрофи, суто історична книга.

Відтоді минуло ще 12 років... Є теми, в які один раз входиш і з яких не можеш вийти, бо є люди, є зв'язки, які тривають. І так вийшло, що я від цієї теми не відійшла. Протягом ще 10 років, коли я приїжджала в Україну, я завжди їздила в Зону, зустрічалася з різними людьми. Зокрема, я дуже подружилася з Ліною Костенко, яка теж багато років їздила до Чорнобиля. Так народилася ідея нової книжки, яка вийшла у Франції. Вона називається "Пройти через Чорнобиль", бо це дійсно досвід мого життя цих 20 років, життя Чорнобилем. Це книжка, у якій дуже багато різних міркувань, це образ Зони і Чорнобиля, який склався у мене за 20 років.

"Є МАГІЯ МІСЦЯ... І ЛЮДСЬКІ ДОЛІ, ЗА ЯКИМИ ЦІКАВО СПОСТЕРІГАТИ"

- А що змушує вас постійно повертатися до теми Чорнобиля, їздити туди і зустрічатися з місцевими людьми?

- Є люди, які люблять повертатися у Венецію або Париж. Насправді Зона - дуже дивне і привабливе місце, до якого тягне. Крім того, є долі. Наприклад, є етнограф, який працює в українському МНС, Ростислав Омеляшко, і з 1991 року іноді раз, іноді кілька разів на рік возить експедиції в Зону і збирає етнографічні матеріали щодо виселених сіл. У тій експедиції, куди їздила і Ліна Костенко, вони зібрали гігантський матеріал, працюючи з виселеними людьми. Це як Атлантида - старовинний, дуже архаїчний район Полісся, звідки брутально були виселені люди. Адже в кожному селі своя вишивка, свої форми горщиків, варіанти одягу, форми дахів, короби, вулики для диких бджіл. Вони зібрали величезний етнографічний матеріал і видали багато книжок. Але у Омеляшка до цього часу не виходить створити справжній музей, маючи зібрані об'єкти. Ось тільки кілька років тому йому вдалося організувати дуже "зародковий" музей у самому Чорнобилі, а ось у Києві так і не вдалося.

СЕРІЯ "ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ" / ФОТОКОНКУРС "ДЕНЬ"-2017, КВЕНТІНА ВАЛЕРО

Ця розповідь не закінчена. Якщо ви починаєте дружити з цією людиною, то ви не можете це залишити. Це стає частиною життя. Якісь бабусі, до яких треба повертатися. Деякі з них поступово вмирають. Крім того, є магія самого місця, дуже ні на що не схожого, про що я багато говорю в книжці, і людські долі, за якими просто цікаво спостерігати.

 "ТРАВМА Є, А ДИСКУРСУ ДУЖЕ МАЛО"

- Як ви думаєте, наскільки українці і жителі інших країн обізнані щодо значення проблеми Чорнобиля, про те, що тоді дійсно сталося, що стало причиною катастрофи і в якому зараз стані перебувають ці території?

- Це взагалі досить цікаво, бо в Україні, принаймні у Києві, дуже багато сімей, де люди були на ліквідації. Вони не всі були в перших рядах або працювали у найстрашніші перші місяці, але через Чорнобиль пройшла величезна кількість людей, загалом - близько мільйона осіб, з яких дуже значна частина були українці. В результаті вийшло, що серед ліквідаторів є багато людей, яким це скоротило життя. Але люди взагалі не люблять про це говорити. Мені здається, що це глибинний травматизм. Адже люди, які пережили Другу світову війну, також не люблять про це говорити. Про травматичні події говорити не хочеться. Люди, які пройшли через ГУЛАГ, теж зазвичай ніколи не розповідають про це. Чорнобиль - це така ж подія. Травма є, а дискурсу дуже мало.

У Зоні багато різний пунктів і у них різні інтереси. Наприклад, багато народу спеціально їздить подивитися Прип'ять. Але, думаю, Прип'ять простоїть максимум декілька десятків років і потім зникне, бо ці будинки вже зараз руйнуються. А Чорнобиль, напевно, буде виведений із Зони, бо там дуже низьке забруднення, це місто з давньою історією. Але водночас Чорнобиль перетворюється трошки на Діснейленд.

Спеціально до українського видання я написала останній розділ щодо останньої поїздки до Чорнобиля. Я була вражена, що там створили майданчик, де вони виставили не справжні машини, які брали участь у ліквідації, а схожі моделі - роботи, екскаватори, крани, які пофарбували в яскраві червоний, жовтий, синій кольори - і вийшов дитячий майданчик.

СЕРІЯ "ЖИТТЯ ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ" / ФОТОКОНКУРС "ДЕНЬ"-2017, КВЕНТІНА ВАЛЕРО

Пам'ять про саму катастрофу, про те, що це означає, для багатьох не присутня. Сьогодні в Чорнобиль просто їздять туристи - 30 тис. на рік, як у "стрьомне" місце, де можна походити з лічильником. Але насправді всерйоз там перебувати не можна. У книжці я згадую про молодого талановитого письменника Маркіяна Камиша, який не любить цю чорнобильську історію і, як сталкер, возить людей у Зону: їм би полазити по цих руїнах, серед залізяк.

Пам'ять про Чорнобиль дуже різна: для тих, хто постраждав, - одна, для тих, хто ні, - зовсім інша, а для молоді - індустріальний, трошки "стрьомний" туризм.

"ЦЕ ДУЖЕ ВЕЛИКА КАТАСТРОФА, ЯКУ МИ ДО КІНЦЯ НЕ ОЦІНИЛИ"

- Наскільки важливо все ж таки повертатися до цієї тематики і висвітлювати цю проблему в Україні і за кордоном?

- Все ж таки це сталося в Україні. Мені здається, що це одна з найбільших катастроф XX століття і про це треба пам'ятати також, як ми пам'ятаємо про ГУЛАГ, про Голодомор, про Голокост. Це одна з найбільших, а можливо, і найбільша катастрофа в історії, яка є дуже серйозним попередженням щодо майбутнього.

Все ж таки постраждалих, які відразу померли, не так багато, але коли ви думаєте про те, що ще до цього дня 7-8 млн людей живуть у зараженій зоні, що був великий сплеск дітей, які народилися з аномаліями, що на цих землях бажано не перебувати, саджати рослини тощо. Це дуже велика катастрофа, яку ми до кінця не оцінили. Наприклад, генетичні наслідки можуть цілком проявитися навіть у третьому і четвертому поколіннях. Наприклад, є дані про катастрофу на "Маяку" - великому комплексі на Уралі, де виробляють збройовий плутоній, - де 1957 року був радіоактивний витік у місцеву річку. Постраждало не так багато людей, бо це не густо населений район. Але тепер у третього-четвертого покоління жителів ці наслідки проявляються, хоча у бабусь, дідусів, батьків їх не було. Насправді, ми ще не оцінили цю катастрофу до кінця - ні психологічно, ні з погляду медицини та екології. Але цю оцінку буде зроблено.

"ЖИТИ НЕВІДПОВІДНО ДО СВОЇХ СТАТКІВ НЕ МОЖНА"

- Як ви вважаєте, що потрібно зробити, щоб людство винесло уроки з Чорнобильської трагедії?

- Питання не тільки в самій чорнобильської трагедії. Питання в тому, що людство взагалі живе невідповідно до своїх статків. Бо воно споживає занадто багато енергії, води, копалин тощо. Звичайно, ядерна енергетика небезпечна, адже коли відбувається катастрофа, вона дуже серйозна.

Коли катастрофа сталася в Радянському Союзі, багато хто на Заході думав, що це Радянський Союз і у них там усе може бути, а у нас такого не буде. Ми бачили, що сталося у Фукусімі, і цей інцидент ще далеко не вичерпав свої наслідки. Виявилося, що поведінка влади що в Радянському Союзі, що в Японії приблизно однакова: вони прагнуть применшити наслідки, приховують від населення, підвищують довільні норми, щоб вони більше відповідали вже зараженій місцевості. Виходить, що принаймні японці жодних уроків з Чорнобиля не витягли.

Ядерна енергія дуже небезпечна, якщо відбувається якась катастрофа. Зрештою, вона дуже дорога, бо, коли ядерна електростанція доживає своє життя, її треба позбавити переробленого пального, а це дуже дорогі процедури. Але з іншого боку, якщо ядерна електростанція добре працює і ми розв’язали проблеми збереження відходів, вона виробляє менше забруднення, ніж станція, що працює на іншому виді пального.

Добре було б відмовитися від ядерної енергетики, але при цьому замінювати її тільки "зеленою енергетикою". Наприклад, з'ясувалося, що сонячні панно виробляють енергію фактично задарма. Але там використовуються рідкісні елементи і їхня переробка також дуже дорого коштує. Тобто чарівних рецептів, коли з нічого створюється енергія і нам, як і раніше, комфортно жити, насправді немає. Усі способи отримання енергії мають негативні риси, тому ідеально було б менше споживати, але людство поки до цього не готове, і при цьому у нас є світ, що ще менше розвивається, в якому і жадають споживати більше, як тільки у них буде більше коштів. Думаю, ми в будь-якому випадку йдемо до катастрофи - з ядерною енергетикою або без неї. На жаль, це мій особистий похмурий висновок. Жити невідповідно до своїх статків не можна, а нас уже в 2050 році буде 10 млрд.

Наталія ПУШКАРУК, "День"

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ