Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Несколько встреч с покойным господином...»

У філармонії грають Моцарта
26 січня, 2006 - 00:00
ЧИ ПРИЧЕТНИЙ САЛЬЄРІ ДО СМЕРТІ МАЕСТРО — З’ЯСОВУЮТЬ ПЕРШИЙ КАПЕЛЬМЕЙСТЕР ДВОРУ (САЛЬЄРІ — ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ) І БАРОН ГОТФРІД ВАН СВІТЕН (ОЛЕГ ТРЕПОВСЬКИЙ) / IДЕЯ ПОСТАВИТИ ЛIТЕРАТУРНО-МУЗИЧНУ КОМПОЗИЦIЮ ПРО МОЦАРТА НАЛЕЖИТЬ ДИРИГЕНТОВI СИМФОНIЧНОГО ОРКЕСТРУ НАЦIОНАЛЬНОЇ ФIЛАРМОНIЇ МИКОЛI ДЯДЮРI

З 25 по 27 січня в Національній філармонії проходить фестиваль, присвячений 250-річчю від дня народження великого австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Він відкрився літературно-музичною композицією «Віч-на-віч з Моцартом», поставленої режисером Iриною Нестеренко на основі художньо-історичного есе «Несколько встреч с покойным господином Моцартом» відомого російського драматурга Едварда Радзинського.

— Цей рік в усьому світі проходить під знаком Моцарта, — сказав художній керівник фестивалю Володимир Лукашов. — Національна філармонія також не залишилася осторонь від цієї дати. Не змагаючись із Національною оперою в можливості презентації оперної спадщини композитора, ми пішли далі — організували фестиваль Моц Арт Фест «Аве Верум». Він відкрився оригінальною постановкою «Віч-на-віч з Моцартом» — симфонія для дійових осіб з оркестром. Ми перевели історико-літературне есе Радзинського у дещо інший жанр: поєднали літературу, драму з симфонічним оркестром, хором капели «Думка», яка виконує «Капрімозу» (в сцені смерті Моцарта), запросили для постановки чотирьох чудових артистів iз Російської драми і Театру ім. I. Франко. У виставі задіяні: Микола Рушковський (він грає батька композитора Леопольда Моцарта), Олег Треповський (барон Готфрід ван Світен), Наталія Шевченко (Констанція), Олексій Богданович (Антоніо Сальєрі), а текст від автора читає сам Едвард Радзинський, який спеціально приїхав з Москви на наш фестиваль.

У цій виставі дивовижно поєднуються історичні документи та художні фантазiї, здогадки Радзинського. Півтори години дійства глядачі уважно стежать за сюжетом, що розповідає про життя генія, який помер у 36 років, залишивши у спадщину всьому світу безцінний скарб — свою музику, а похований був у спільній могилі для бідних... Чи отруїв Сальєрі Моцарта чи це лише легенда? Чому музиканти недобре відзивалися один про одного? Чому Сальєрі — перший капельмейстер двора, який навчав принцес, знаменитий композитор і педагог звисока ставився до Моцарта і говорив, що «Моцарт — це легко, витончено, граціозно, але не серйозно»? Та й сучасники маестро, багато колег-музикантів вважали, що Моцарт не може написати нічого глобального та серйозного...

Дія постановки відбувається у квартирі композитора в день його смерті. Радзинський вигадав цікавий сюжетний хід, розповідаючи історію на основі «документального» матеріалу — щоденника барона Готфріда ван Світена. До речі, ця людина — реальна особа. Він був сином лейб-медика королеви Марії-Терезії, дипломатом, тонким знавцем музики, який сам написав 11 симфоній, він фінансово підтримував сім’ю композитора і був тим анонімом, який замовив написати Моцарту заупокійну месу. Цей «Реквієм» став останнім твором маестро...

Після репетиції Едвард Радзинський зізнався, що київський сценічний варіант постановки есе йому сподобався. Хоча багато режисерів бралися за цей матеріал, але кожного разу щось заважало здійснити проект. «Несколько встреч...» Радзинський написав на замовлення радіо Iталії наприкінці 90-х років. Відтоді есе перекладене на багато мов світу. А запитання яке найчастiше ставлять Едварду Станіславовичу — чи існують щоденники і хто криється під іменем піаніста N? (чи відкрив цей секрет Радзинський, про його історичні знахідки, гіпотези, погляд на минуле й майбутнє — читайте у найближчих номерах «Дня»).

Iдея вистави належить диригенту Симфонічного оркестру Національної філармонії Миколі Дядюрі. Саме він запросив Едварда Радзинського приїхати до Києва й виступити на прем’єрі в ролі автора, підібрав музику до постановки. А це нелегко. Адже маестро написав понад 600 творів у різних музичних жанрах. Як зізнався Дядюра, він відмовився від фрагментів та цитат, виконуючи з оркестром цілі твори. Як запевнили постановники, відтепер ця вистава увійде до репертуару філармонії, а ті, кому не вдалося подивитися цю літературно-музичну композицію, зможуть побачити її у березні (правда, вже без участі Е. Радзинського), але 5 грудня — в день смерті маестро — Едвард Станіславович обіцяв знову приїхати до Києва і повторити виставу у тому ж складі виконавців.

Сьогодні на фестивалі Київський камерний оркестр під керівництвом Ернеста Гетцля (Австрія) виконає моцартівську 40 симфонію та Концерт для фортепіано з оркестром №21, соліруватиме кубинський піаніст Хосе Ернандес. А закінчиться фестиваль завтра знаменитим «Реквіємом» у виконанні Симфонічного філармонічного оркестру, капели «Думка» та солістів: Iгоря Борко (тенор), Дмитра Агеєва (бас), Алли Родіни (сопрано) й Наталії Кислої (меццо-сопрано).

Тетяна ПОЛIЩУК, фото Бориса КОРПУСЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ