«Педагогічна поема» сьогодні
— Антон Макаренко розвивав свої педагогічні ідеї на початку минулого століття, і його педагогічне новаторство органічно впліталося в пошуки сучасної йому світової педагогіки, ставало її складовою. У той час педагогіка була насичена реформаторськими ідеями. В Європі з’являлося поняття «нової школи», «нового виховання», а в Сполучених Штатах велася експериментальна робота Джона Дьюї. Це були школи, де ставилося завдання виховувати ініціативних і всебічно розвинених людей, здатних з часом стати підприємцями, активними діячами в різних сферах державного та громадського життя. У цих школах навчання органічно зливалося з організацією продуктивної праці дітей, а сам зміст освіти наближався до практичних потреб без зациклення на вузькій спеціалізації учня. Антон Макаренко ідеї цієї нової школи дуже вдало реалізовував і розвивав у колонії імені Горького і комуні імені Ф. Дзержинського. Традиційна педагогіка завжди на перший план висувала навчання, а виховання розглядала як тільки щось супутнє навчанню. Макаренко ж виховання поставив на перше місце, а навчання сприймав як складову виховання. Він вважав, що завдання школи полягає у вихованні демократичних поглядів і вміння жити за демократичними принципами.
— Відомо, що Макаренко був прихильником колективного виховання. Чи не ігнорувалося при цьому виховання особистості?
— Це велика помилка. Антон Семенович розглядав колектив як спосіб, який забезпечує ефективне виховання та розвиток особистості. Система Макаренка орієнтувалася на виховання людини, у якої гармонiйно поєднуються особистi й суспiльнi iнтереси. Він створював такі умови, коли вихованці виконували функцію вихователів, давав їм широкі повноваження через систему самоуправління. Із двох чергових по дитячій установі людей (вихователя та вихованця) старшою була дитина. А будь- яке розпорядження члена Ради командирів було обов’язковим не тільки для учнів, але і для всіх вихователів та інженерів заводу, на якому працювали діти. Самоуправління було настільки ефективним і дієвим, що при переїзді колонії імені Горького в Куряж, де панувала атмосфера бруду й стихійності, Макаренко вимагав скорочення штату вихователів удвічі, а згодом повністю відмовився від платних вихователів. Однак це зовсім не означало повної відмови від вихователів у дитячих установах.
— Якими ж були вимоги Макаренка до педагогів?
— Він розглядав підхід до педагогічної справи як до виробництва, де вихователям доручається серйозна ділова функція. Він вважав, що не можна головну ставку робити на педагогічні таланти, що майстерності викладача треба просто навчитися, хоча справа ця дуже складна й приховує у собі небезпеку. Страх перед складністю професії може проявлятися у двох формах. Перша форма прояву цього страху полягає в прагненні постригти всіх під один гребінець, втиснути людину в стандартний шаблон і при цьому виховати вузьку серію людських типів. Другою формою прояву страху перед труднощами в роботі із педагогічної спеціальності є пасивне стеження за кожним індивідом, тобто в «гіпертрофії індивідуального підходу».
— Чи вдалося Макаренку розробити якісь універсальні методи виховання, які спрацьовують у різні часи і за різних умов?
— Будь-яку методичну догму він вважав недопустимою у вихованні, оскільки не існує в природі ніяких абсолютно правильних педагогічних методів і систем, а будь-яке догматичне положення, яке не виходить із одномоментних обставин даного етапу, завжди буде хибним.
— Які педагогічні цілі ставив перед собою Макаренко? Яких людей прагнув виховувати?
— Він прагнув допомогти своєму вихованцю стати сучасною людиною, добре освіченою, володіти високою кваліфікацією. Він намагався допомогти йому стати дисциплінованим і політично зрілим, відданим своєму народу, розвинути почуття обов’язку і поняття честі. Він хотів навчити їх як наказувати, так і підкорятися товаришам, уміти бути ввічливим, суворим, добрим і безпощадним — в залежності від умов життя. Він багато працював над тим, щоб його вихованці ставали активними організаторами, наполегливими і загартованими, уміли володіти собою і впливати на інших. Він хотів, щоб діти любили життя і могли бути щасливими не тільки в майбутньому, але й кожного сьогоднішнього дня.
ДОВІДКА «Дня»
Антон Семенович Макаренко (1888—1939) — радянський педагог і письменник. Здійснив безприкладний у педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей- правопорушників у трудовій колонії ім. М. Горького (1920— 1928, під Полтавою, з 1926 в Куряжі поблизу Харкова) і дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927—1935, у передмісті Харкова). Розробляв теорію і методику виховання в колективі, теорію сімейного виховання. Є автором художніх творів на педагогічну тематику — «Педагогічна поема» (1935), «Прапори на вежах» (1938), «Марш 30-го року» (1932), «Книга для батьків» (1937), а також ряду педагогічних статей.
