Не державницький підхід...

У Київському міському будинку учителя збереглися елементи інтер’єру ще 1912 року, тобто від часу будівництва. Деякі дверні ручки, оздоблення з металу та фрагменти ліпнини історики хотіли б ще раз уважно дослідити та описати в наукових роботах, бо досі це не зроблено належним чином. Утім, проект реставрації Будинку учителя, що пропонує Київська міська державна адміністрація, не містить жодних елементів музеєфікації чи дослідження історичної будівлі. Чотири ліфти, ресторан і туалети в меморіальних кабінетах Михайла Грушевського та Володимира Винниченка — ось основні «родзинки» пропонованого проекту. До речі, планувалося, що реставрацію розпочнуть уже в лютому цього року.

Коли про це дізналася громадськість, проектантам довелося йти на компроміси. Так, наприкінці минулого року була створена робоча група для уточнення проектних рішень реставрації Будинку учителя та доопрацювання концепції розвитку Музею Української революції 1917—1921 років, який розміщується в будівлі. До робочої групи увійшли представники Міністерства культури, КМДА, Українського інституту національної пам’яті, Музею Української революції 1917—1921 років та замовника реставрації — комунального підприємства «Житлоінвестбуд-УКБ». Так експерти і громадськість вчасно зупинили «потяг», який міг спотворити і споруду, і створений довкола неї простір.

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

«МИ ДОВЕЛИ ІСНУВАННЯ МЕМОРІАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ»

Київський міський будинок учителя є комунальним комплексним позашкільним закладом у системі позашкільних закладів освіти Києва. Але передусім це споруда, що напередодні революції 1917—1921 років була відома як Педагогічний музей, а згодом стала Будинком Центральної Ради.

Нині тут знайшли прихисток згаданий Музей Української революції 1917—1921 років, Педагогічний музей України, Державна науково-педагогічна бібліотека імені Василя Сухомлинського, культурний центр «Кияночка» та Київська організація профспілки працівників освіти і науки України. Заклад популярний серед освітян, науковців і школярів, адже тут часто проводяться цікаві конкурси та зустрічі.

Це офіційна частина історії Будинку вчителя. Його майбутнє нещодавно обговорили експерти під час засідання організаційного комітету щодо відзначення річниці Української революції.

«Оргкомітет працював під головуванням віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, — розповідає деталі історик, автор «Дня» Сергій КОТ. — Також були присутні представники Міністерства культури, зокрема міністр Євген Нищук, представники Інституту національної пам’яті та Музею Української революції 1917—1921 років. Усі висловилися одностайно за неприйнятність запропонованого проекту реставрації. Хоча в останній його версії про туалети на місці меморіальних кабінетів уже не йшлося, все одно продовжена лінія, відповідно до якої меморіальна частина не зберігається».

«Музей пропонували перенести на третій поверх, десь там сховати його під дах. А на місці музею та меморіальних кабінетів пропонували створити якісь таємничі адміністративні приміщення. Для чого — незрозуміло. Безумовно, громадськість це не влаштовує. Через це ми й привернули увагу суспільства. Ми навели докази існування власне меморіальної частини, тому що в конструктивному плані, в порівнянні з планами реконструкції музею, чітко простежується, що приміщення, де були кабінети Грушевського та Винниченка, збереглися. Тому громадськість жорстко поставила питання про те, що ця частина повинна бути непорушною та музеєфікованою», — додає Сергій Іванович.

Щоб переконати проектантів, що в Будинку вчителя є що зберігати, історики показали існуючі документи, які це засвідчують, зокрема експертні довідки, виготовлені свого часу Інститутом історії України НАН України. Чомусь проектанти не взяли до уваги ці довідки ще на етапі розробки своєї ідеї. Також науковці наполягали, що реконструкція основного залу Будинку вчителя неможлива, адже він пережив дві світові війни. Тому меморіальна частина має залишитися недоторканною.

ЗАВДАННЯ ВЛАДИ — ЗБЕРЕГТИ МАКСИМУМ

Як пояснив Сергій Кот, після зустрічі Міністерство культури взяло на себе місію контролю того, як у Київській міській держадміністрації відредагують проект реставрації та як врахують побажання громадськості.

«Крім цього, відбулося засідання Українського товариства охорони пам’яток історії та культури та київської міської організації УТОПІК, де поставили питання гостро: що треба опрацювати зміну пріоритетів у державній документації, — продовжує Сергій Кот. — Наразі Будинок вчителя занесений до державного реєстру нерухомих пам’яток як пам’ятка національного значення та пам’ятка архітектури під назвою «Педагогічний музей». Але враховуючи, що для історії країни набагато більше значення ця споруда має як Будинок Центральної Ради, запропоновано підготувати пакет документів, щоб трактувати цей об’єкт у першу чергу як пам’ятку історії. Тобто, щоб споруда фігурувала у державних реєстрах як Будинок Української Центральної Ради. Крім того, була пропозиція, яку ми ініціювали ще раніше, щоб на рівні вищих органів влади створити там центр історії української державності».

Спільна колегія УТОПІК також вирішила, що варто провести додаткове спеціальне дослідження саме меморіальної частини Будинку вчителя. Років 10—15 тому за ініціативою київської мерії такі дослідження частково були проведені, але їх результати не відображені в офіційних документах. Сергій Кот вважає, що було б доречно ознайомитися з даними цього дослідження та порівняти з тим, що залишилося в інтер’єрі сьогодні. «Щоб більше не виникало думок, що всередині все можна розламати, перебудувати, ліфти поставити, ресторани. Цей об’єкт має зберегтися таким, яким він дійшов до нашого часу», — підкреслює історик.

ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ

Між іншим, про карколомну реставрацію Будинку вчителя Сергій Кот писав на шпальтах «Дня» ще понад рік тому («Туалети на місці кабінету М.Грушевського в Будинку Центральної Ради», №212—213 за 24—25 листопада 2017 року). Тоді розробники проекту пояснювали необхідність реставрації аварійним станом споруди. На думку вченого, такі панікерські настрої поширювалися, щоб завадити проведенню пам’ятних заходів до річниці революції 1917—1921 років, що планувалися, власне, у Будинку вчителя.

Про неспокійні будні пам’ятки ще сім років тому розповідала «Дню» директорка Будинку вчителя Лариса Мельник («Київський Будинок учителя отримав книги «Дня», №210 за 4 листопада 2010 року). Вона зазначала, що будівлю постійно хочуть забрати та зробити комерційним об’єктом. Щоразу рятували здоровий глузд і активна громадськість. Сьогодні ситуація повторюється та загострюється.