Різдвяний обід із Чарльзом Дікенсом та Миколою Гоголем

Можливості людської уяви — безмежні, тож ніщо не заважає нам заплющити очі й побачити поруч, за одним святковим столом, двох видатних письменників — Чарльза Дікенса та Миколу Гоголя. До того ж жили й творили вони майже в один час, на теренах двох великих імперій — Британської, що існує і досі, та Російської, що ніяк не припинить вірити у своє існування.

Навіщо нам уявляти їх удвох, за одним різдвяним столом, запитаєте ви? А відповідь, як це завше буває із письменниками, — криється у їх текстах. І Чарльз Дікенс, і Микола Гоголь зуміли так підмітити національні особливості святкування Різдва, а потім розповісти про них у книжках, що сьогодні кожен англієць відразу згадує дікенсівську «Різдвяну пісню у прозі», а українець — гоголівську «Ніч перед Різдвом», як тільки дні йдуть до свята.

Чарльз Дікенс зростав у великій бідності та не забув про неї в письменстві — голод і їжа присутні майже у всіх його творах. А герої, як і сам автор, знають, як приємно додає сил і настрою смачна гаряча страва, а щедрий різдвяний обід — і поготів робить людину щасливою. Британці й досі вважають, що саме Дікенс навчив їх правильно святкувати Різдво, посадивши родину Кречетів з уже згаданого оповідання за смачний стіл. Центральне місце на ньому займали гуска, фарширована хлібом, шавлією та цибулею, картопляне пюре, апельсиновий соус, смажені каштани та сливовий пудинг. Уже після кількох видань історії, пудинг почали називати різдвяним, а усе меню перетворилося на «золотий стандарт» різдвяного обіду англійців.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Дікенс, як і його дружина, були гурманами, тож неодноразово надихали країну на кулінарні експерименти. Чого вартий рецепт баранячої ноги, фаршированої устрицями? Або рецепт різдвяного пуншу, який письменник надіслав товаришу в листі, а ми можемо легко його відтворити й сьогодні, змішавши 3/4 склянки цукру з 3 лимонами, 2 склянками рому і 1,5 склянками коньяку та 5 склянками хорошого чорного чаю, а потім підігрівши усе в емальованому посуді. Напій точно зігріє і збадьорить хорошу компанію друзів після прогулянки зимовим містом. Проте, як ви вже здогадалися, головними у рецепті Дікенса лишаються нематеріальні інгредієнти великого Різдвяного обіду — тепло рідного дому, щира любов до ближнього і милі дрібниці, з яких проступає унікальний національний портрет англійців.

Складний і суперечливий Микола Гоголь, здається, і сам володів магією, про яку писав. Бо як іще пояснити підмічене Олександром Герценом «двоєдушшя» автора: саркастичний і жовчний — у текстах про російських поміщиків, ніжний і люблячий — в оповідях про українську минувшину. Листуючись із матір’ю, Гоголь повсякчас наполегливо просить її надсилати більше етнографічного матеріалу — пісень, звичаїв, легенд і навіть справжніх артефактів — давнього одягу, прикрас чи оздоби. І хоч якій літературі він належав (та й чи може справді велика література комусь належати), голос його розповідав українську історію, сповнену магії й краси.

«Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за пів версти. Ще ні одна юрба парубків не з’являлась під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі.»

Усі ми знаємо цю історію, а її герої здаються давньою-далекою родиною — кому Вакула чи Оксана, а кому й відьма чи чорт. Та й якби не Гоголь, хтозна, чи вдалося б зібрати у текст казкову атмосферу засніженого українського села у магічну ніч перед Різдвом. Поміж яскравого вбрання і характерів, кумедних пригод і драматичної любові є в оповіді місце і для традиційних українських смаколиків — ковбас і галушок, борщу й вареників у розмальованих ковалем мисках, куті й пирогів, та навіть горілки, настояної на шафрані. А сцена, де «Пацюк роззявивши рота, подивився на вареники й ще більше роззявив рота. У цей час вареник виплеснув з миски, гепнувся в сметану, перекинувся на інший бік, підскочив угору і якраз потрапив йому в рот. Пацюк з’їв і знову роззявив рот, і вареник таким же порядком відправився знову», — взагалі стала класикою як українського кінематографа, так і попкультури.

Вареники й справді — одна з улюблених страв навколо різдвяного періоду, начинені капустою, картоплею, грибами, гречкою, квасолею, — смакують у піст, а от засмачені шкварками й сметаною — уже для розговіння. На Старий Новий рік послідовниці Солохи навіть гадають на них — різні незвичні начинки пророкують різну долю, наприклад, вареник із часником — до щасливого й заможного шлюбу.

Кажуть, знімаючи уже згадану екранізацію 1961 року, режисер Алєксандр Роу заборонив російськомовним акторам масовки співати українські колядки — натомість привіз записи українського хору, які й лунали на тлі. Бо і справді уся історія гоголівської «Ночі перед Різдвом» розказана українським серцем суперечливого класика, нехай і записав він її російською.

Готуючи різдвяний обід і обираючи подарунки, пригадайте про книги. Золотий фонд національної літератури — то не лише список, обов’язковий для прочитання у школі. Навпаки, в дорослому житті ми геть інакше відчуваємо сказане класиками століття тому. І що багатшим буде наш спадок — то сильнішими будемо ми. Тож не сумнівайтеся, книги — чудовий подарунок завжди, а на Різдво — особливо. Ніщо не заважає Дікенсу й Гоголю зустрітися за одним столом, скажімо, наприклад, вашим, — за читаннями, а потім нехай буде пунш, вареники і гуска в апельсиновому соусі. Я от прямо зараз іду на кухню робити цей пунш ;)