Поривайтеся завжди виконувати свій обов'язок, і людство виправдає вас навіть там, де ви зазнали невдачі.
Томас Джефферсон, 3-й президент США, один з авторів Декларації незалежності США

Сумління Криму

У Києві представили книжку з історіями 22 правозахисників, які працюють із проблемами окупованого півострова
1 квітня, 2019 - 19:25

На представленні книжки «Кримський альбом: історії правозахисників» було доволі нервово. Подія відбувалася під час XVI Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, якраз у день масових обшуків у кримських татар на окупованому Росією півострові. Одна з героїнь книжки, адвокатка Ліля Гемеджі, бачила це на власні очі, також намагаючись допомогти своєму підзахисному.

«Ми всі зараз перебуваємо у Криму з тими людьми, які опинилися під тиском», — сказала на презентації ще одна героїня, співзасновниця і координаторка громадської організації «Крим SOS» Таміла ТАШЕВА, яка працює в екзилі.

Нервово було і тому, що самі герої, в роботі розсудливі й стримані, часом не могли стримати сліз. Російська агресія, так би мовити, посприяла тому, що в Україні сформувався сильний блок правозахисників за освітою і покликанням, які фіксують сотні правопорушень на окупованих територіях, захищають інтереси жертв війни у міжнародних інстанціях. Але правозахисники — це звичайні люди, для яких анексія Криму стала великим ударом. Для декого розмова з авторкою книжки Іриною Виртосу взагалі була першою спробою проговорити власний біль.

ПРО КОГО І НАВІЩО

Видання підготував Центр прав людини «Зміна» в межах проекту «Захисники прав людини: стандарти, мемуари та свідоцтва» за підтримки Фонду домів прав людини, який об’єднує правозахисні організації в різних країнах.

У книжці зібрано 20 історій про 22 людей. Хтось досі працює в Криму, хтось — у вигнанні, на материковій частині України. Люди, яких переслідувала ще радянська влада, і ті, хто на час анексії був студентом. Хтось — фаховий юрист, хтось до окупації мав геть інше заняття (наприклад, Володимир Чекригін працював у водолазній компанії), і саме напад Росії спонукав захищати інших. Ілюструють ці п’ять років у житті героїв світлини з їхніх особистих архівів і портрети фотохудожниці Валерії Мезенцевої.


ФОТО ЦЕНТРУ ПРАВ ЛЮДИНИ «ЗМІНА»

Це адвокаційне видання, його мета — донести якомога більшій кількості людей правду про те, що відбувалося в Криму упродовж п’яти років окупації. Книжка написана російською мовою, оскільки її поширюватимуть як по Україні, так і за кордоном, насамперед у країнах СНД — в Азербайджані, Вірменії тощо. Запланований переклад видання англійською, готується онлайн-версія — тож за бажання історії кримських правозахисників зможе прочитати кожен.

ІСТОРІЇ, ЯКІ НЕ УВІЙШЛИ ДО КНИЖКИ

«Частину людей, які досі працюють у Криму або їздять туди, з міркувань безпеки ми не долучили, — каже Тетяна ПЕЧОНЧИК, голова Центру прав людини «Зміна». — Також у цій книжці немає історій правозахисників, які опинилися за ґратами через свою діяльність. Це Емір-Усеїн Куку, який представляв Кримську контактну групу з прав людини в Ялті, Север Мустафаєв, Сейран Салієв та інші активісти «Кримської солідарності», які зараз перебувають у тюрмах, яким висунули тяжкі звинувачення, зокрема в тероризмі».

Тетяна переконана, що причиною переслідувань багатьох людей, скажімо, учасників громадського об’єднання «Кримська солідарність», була їхня активна громадянська позиція, допомога з пошуком безвісти зниклих, підтримка родин політв’язнів. «Ми сподіваємось, що ці люди будуть звільнені — ми будемо вимагати цього на всіх майданчиках», — наголосила Тетяна.

«МЕНІ ВСЕ ЩЕ ВАЖКО ГОВОРИТИ ПРО ЦЕ»

«Одна із героїнь, Анна Росомахіна, розповідала, що за ці п’ять років не говорила з медіа про свою історію, а зараз зрозуміла, що вже готова до цього, — ділиться Ірина ВИРТОСУ, авторка книжки, журналістка Центру прав людини «Зміна». — Багатьом із героїв, погоджуючись на таке інтерв’ю, з одного боку, треба було знайти час, щоб розповісти про свою роботу, а з іншого — знайти в собі сміливість і мужність розповісти про те, що вони переживали упродовж п’яти років».


АВТОРКА КНИГИ «КРИМСЬКИЙ АЛЬБОМ: ІСТОРІЇ ПРАВОЗАХИСНИКІВ» ІРИНА ВИРТОСУ

Майже на всі інтерв’ю Ірина приходила зі своєю однорічною донькою, і готовність героїв приймати такий тандем була для неї дуже важливою. «Це свідчило про якусь сімейність, відвертість, і водночас герої говорили про сильні речі. Про те, як фіксували перші входження військових без шевронів та розпізнавальних знаків, про те, що кінець зими — початок весни 2014 року для них були такі: БТРи, дивні плакати, люди, які ошаленіло кричали страшні речі на кшталт: «Наконец пришла Россия!» — розповідає Ірина.

Дар’я СВИРИДОВА, правозахисниця Української Гельсінської спілки з прав людини, ще одна героїня книжки, зізнається: «Мені все ще важко говорити про те, що було п’ять років тому. Можливо, через деякий час я зможу більше говорити про те, що відбувалося в ті дні, але дякую Ірі — для мене це був початок рефлексії».

ІСТОРІЯ ОПОРУ

Ще один герой, член меджлісу кримськотатарського народу, голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер БАРІЄВ, на презентації згадав Євромайдан у Криму та історію формування правозахисного руху після окупації. «Коли ми дізнались, що Янукович утік, моя дружина була вагітна — і ми подумали, що нарешті наш син народиться у вільній демократичній європейській країні. Але склалося по-іншому. Тоді захоплювали будівлі, а ми брали участь у мітингах, їздили з журналістами, брали участь у живих ланцюгах, щоб військові частини не були атаковані окупантами, зустрічалися з військовими, пропонували вивезти родини, — розповідає Ескендер Барієв. — З іншого боку, ми усвідомлювали, що потрібно працювати з населенням Криму, бо ми самі опинились у певному незрозумілому стані щодо того, що ж відбувається. Тоді ми почали впроваджувати ініціативу, що от треба зустрічатися з людьми, доводити до їхнього відома, які вони мають права, зокрема в межах російського права».


ФОТО ЦЕНТРУ ПРАВ ЛЮДИНИ «ЗМІНА»

Із того кола кримських активістів хтось уже відсидів певний термін, хтось перебував під арештом, самого Ескендера Барієва, якому заборонили в’їзд на півострів 2015 року, віднедавна постановою «Верховного суду» Криму, що підпорядкований окупантам, оголошено у міжнародний розшук. У відповідь на все це Ескендер Барієв стверджує: «Основна мотивація моєї нинішньої роботи — повернення Криму. При першій такій можливості я поїду додому і не буду залишатися в Києві, бо хочу жити в Криму, як мене виховували батьки».

ПУБЛІЧНІСТЬ — ПЕРШИЙ ЗАХИСТ

Адвокати і громадські захисники, які живуть у Криму, зараз особливо уразливі. Окупаційна влада дуже дратується, коли про її злочини стає відомо загалу.

«Як мені казали самі герої книжки, публічність — це їхній першочерговий захист, — зазначає Ірина Виртосу. — Якби ці люди говорили виключно юридичною мовою — писали позови до суду, заявляли різні клопотання, то їхня діяльність не була б настільки переконливою. Кожен свій крок вони роблять публічним, наприклад, якщо відбуваються незаконні обшуки — стоять поруч, стрімять в інтернеті, говорять про це на територію материкової України і поза Україною. Відбуваються судові процеси — вони роблять їх відкритими, стенографують у «Фейсбуці», інформують про це на міжнародних та інших майданчиках».

Також правозахисники в Криму не виходять за межі закону, який де-факто діє на півострові, відтак їм важко щось пред’явити.

Найчастіше правозахисники мають допомагати людям, яких переслідують через незгоду з окупаційною владою, і тим, хто підтримує Україну — навіть якщо це синьо-жовтий прапор на будинку, як трапилося з Володимиром Балухом. Також люди зазнають утисків через релігійні переконання, переважно це мусульмани.


ФОТО ЦЕНТРУ ПРАВ ЛЮДИНИ «ЗМІНА»

«Навіть люди, які вважають себе аполітичними, можуть стати об’єктом переслідувань і тиску лише за те, що висловлять незгоду з чимсь, що відбувається, умовно, в їхньому домі. Наприклад, хаотично забудовуються пляжі Криму, вирубуються ліси. Навіть те, що не пов’язане з політикою, але пов’язане зі спротивом місцевій владі, може бути розцінено як активістська діяльність, а отже — ти проти нас, ти екстреміст», — констатує Ірина Виртосу.

«СИЛА, ЗДАТНА ПОСЛАБИТИ РОСІЮ»

Герой книжки Сінавер Кадиров став дисидентом ще за радянських часів, наприкінці 1980-х років за «політичною» статтею його засудили до таборів і доправили до Якутії. Кримський татарин, народжений в узбецькому Самарканді, згодом Сінавер Кадиров зміг повернутися на Батьківщину предків, але 2015-го окупанти затримали його при спробі виїхати на лікування, а потім рішенням «суду» заборонили повертатися до Криму.

 У ВИБОРЧІЙ ЛИХОМАНЦІ НЕ МОЖНА ЗАБУВАТИ ПРО КРИМ, ДЕ ОКУПАЦІЙНА ВЛАДА АРЕШТОВУЄ І СУДИТЬ ЗА ФЕЙКОВИМИ ЗВИНУВАЧЕННЯМИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ. ТОЖ 1 КВІТНЯ РЕДАКЦІЯ «ДНЯ» ДОЛУЧИЛАСЯ ДО ФЛЕШМОБУ НА ПІДТРИМКУ КРИМСЬКИХ ТАТАР / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«Здатність сказати всупереч — це теж зброя в боротьбі з КДБ, сьогодні — з ФСБ і взагалі з російськими окупантами. Головне, чого вони добиваються, — щоб люди мовчали. Щоб людей загнати у страх — і через це керувати. Це дуже легко. І коли вони стикаються з проблемою, яка має назву «спротив», це їм не вдається, — розмірковує Сінавер-ага. — Я знаю, що правозахисник — це сумління суспільства. Якщо ти сам не відчуваєш чужого болю — ти не побіжиш захищати права. Коли пропускаєш біль через себе, він стає твоїм, і ти захищаєш себе, але разом з тим і — його. Думаю, цим і були сильні правозахисники, цим вони і сприяли розпаду Радянського Союзу. Бо вони (радянські каральні органи. — Ред.) були готові воювати з агентурними мережами, з Заходом, а тут просто миролюбні люди говорили про права людини і спиралися на ті самі закони. Тому, я вважаю, саме правозахисний рух є тією силою, яка буде здатна розвалити чи принаймні послабити Російську Федерацію саме настільки, щоб ми змогли повернути Крим».

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ