Чи треба плакати за трубою?

Зима давно позаду, скоро літо, а від нього вже і до осені — один крок. Отже, саме час починати розмови про газ. Тим паче, що Україна створила собі в цьому питанні потужний аргумент, хоча він поки що не працює. Відповідно до нашого законодавства про транзит газу  українською газотранспортною системою,  Росії тепер належало б платити за транзит відповідно до європейського принципу тарифоутворення — за вхід і за вихід із газотранспортної системи. А крім того, потрібно ще і бронювати відповідні потужності ГТС. Як ідеться в презентації, що підготувала НАК «Нафтогаз України», статистика пікових обсягів транзиту газу з РФ через газотранспортну систему України свідчить про необхідність бронювання «Газпромом» потужності, що перевищує 100 мільярдів кубометрів на рік. Тому що в річному вимірі були лише три роки (2013—2015), коли заявлені обсяги (транзиту) не перевищувалися б «Газпромом», цитує презентацію Інтерфакс Україна.

За даними «Нафтогазу»,  2009 року фактичні обсяги пікового транзиту вимагали бронювання потужності 146 мільярдів кубометрів у річному вимірі (при заявлених «Газпромом» 120 мільярдах),  2010 року відповідна цифра складала 137 мільярдів кубометрів (при заявлених 110 мільярдах),  2011-го — 140 мільярдів кубометрів (при заявлених 103 мільярдах), 2012-го — 126 мільярдів кубометрів (при заявлених 112 мільярдах),  2016-го — 112 мільярдів кубометрів (при заявлених 110 мільярдах). 2013 року заявка «Газпрому» в 112 мільярдів кубометрів відповідала фактичному піковому транзиту. І лише в 2014—2015 рр. піковий транзит вимагав бронювання 88—98 мільярдів кубометрів (при заявлених 112 мільярдах).

Як наголошується в презентації, за період із 2009-го до 2016 року включно, добовий піковий транзит протягом 187 днів був на рівні, за якого необхідно бронювати 112—122 мільярди кубометрів потужності в річному вимірі; протягом 145 днів — на рівні, що вимагає бронювання 122—132 мільярдів кубометрів; протягом 48 днів було потрібне бронювання потужності в 132—146 мільярдів кубометрів. Проте до закінчення дії (2019 рік) контрактів на постачання і транзит газу між НАК «Нафтогаз України» і російським «Газпромом», підписаних 2009 року, або до позитивного для України вирішення Стокгольмського арбітражу ці вимоги «Нафтогазу» навряд чи будуть реалізовані.

Про це може свідчити ще й те, що газова НАК, вирішуючи спір із «Газпромом», уперше взяла на озброєння не тільки батіг, а й пряник. «Нафтогаз України» пропонує понизити тариф на транзит для «Газпрому». Її комерційний директор Юрій ВІТРЕНКО в інтерв’ю DPA заявив, що тариф на транспортування російського газу через Україну може бути понижений у 10 разів. За його словами, це може статися з 2020 року, коли закінчиться чинна угода про транзит російського газу через територію України і буде підписана нова.

Нагадаємо, після введення в дію газопроводів «Північний потік — 2» і  «Турецький потік» Росія має намір залишити в українській трубі не більше 15 мільярдів кубометрів транзиту. У відповідь «Нафтогаз» додав до нинішнього тарифу всю амортизацію ГТС за  період, що залишився до 2020 року. Росія проігнорувала таке рішення, створивши передумови для ще одного судового позову до «Газпрому» в недалекій перспективі. Але відмова Росії від використання української ГТС  може стати серйозним ударом по «Нафтогазу». Звідси і пропозиція про зниження транзитного тарифу, орієнтована навіть не так на «Газпром», як на європейські компанії, які могли б купувати російський газ на східному кордоні України і дешево транспортувати його по нашій ГТС. Вітренко навіть обіцяє, що в цьому випадку прокачування газу через Україну буде значно вигіднішим, ніж  «Північним потоком — 2». Отже, в даному випадку зниження транзитного тарифу не лише пряник, але і загроза. Якщо українська ГТС переможе «Північний потік — 2» в конкурентній боротьбі, то, як кажуть, плакали російські гроші, витрачені на це грандіозне будівництво.

У разі реалізації «Північного потоку — 2» найбільшим гравцем на європейському газовому ринку стає Німеччина, зауважує  директор енергетичних програм Центру світової економіки та міжнародних відносин НАНУ Валентин Землянський. За його словами, Німеччина, Італія, Франція й Австрія братимуть участь у будівництві «Північного потоку — 2», про що було заявлено у Відні 24 квітня. Експерт не впевнений, що обіцянка понизити тариф на прокачування газу українською ГТС матиме успіх і дозволить залучити до відповідного бізнесу західні компанії. «Так це не робиться», — стверджує він.

«2019 року, в разі реалізації альтернативних проектів, українська ГТС просто не буде потрібною, — прогнозує Землянський, — хоча вона працездатна і могла б транспортувати до 200 мільярдів кубометрів газу на рік або 130 мільйонів — на добу. Транзит через Україну 15 мільярдів кубометрів газу — це абсолютно нижче за собівартість і, по суті, анулює українську газотранспортну систему як бізнес із транзиту газу.  Мінімальні обсяги транзиту, які дозволяють утримувати систему і працювати не в збиток, складають 60 мільярдів кубометрів газу на рік. Інакше українська ГТС у тому вигляді, в якому ми її знаємо і в якому вона функціонує сьогодні, буде просто нерентабельна, і з нею потрібно буде щось робити, щоб скорочувати витрати».

Що може зробити Україна для того, щоб не допустити такого розвитку подій, запитав «День». «Ми частково можемо зберегти українську ГТС і підземні сховища газу, інтегрувавшись у європейський газовий ринок, — наголошує Землянський. — Але ця система зможе виконувати виключно балансуючу функцію». «Газ із заходу на схід з комерційною метою (не для продажу Україні), а для зберігання у підземних сховищах, — пояснює експерт, — ніхто тягнути не буде. — Там може бути або газ українського видобутку, або російський газ, який закачуватиметься європейськими компаніями».

«Потрібно вести перемови про те, щоб зберегти транзит українською територією хоча б 60 мільярдів кубометрів на рік, і третьою стороною на них могла б бути Росія, — висуває свою версію Землянський, — і не тому що мені так хочеться, а тому, що історично так склалося». Вихід із ситуації, що складається довкола української ГТС, на його думку, полягає в тому, щоб звернутися до історії 2002 року, якщо до неї захочуть повернутися — повернутися до створення міжнародного газотранспортного консорціуму. Експерт нагадує, що у складі «Укртрансгазу» до цього часу, добре це чи погано в нинішніх обставинах, успішно працює трьохсторонній консорціум для транзиту газу в напрямку Туреччини. На думку Землянського, над цим питанням повинно б працювати Міністерство закордонних справ України, яке сьогодні цим не займається, а повинно б всіляко пропагувати і лобіювати Україну як транзитну державу.

Дещо інша думка в експерта Фонду суспільної безпеки Юрія ГАВРИЛЕЧКА. Він упевнений, що «ліквідація транзитного потенціалу України — це плюс для країни» і не вважає ГТС «національним надбанням». «Якщо у тебе немає можливості здавати приміщення в оренду, то починаєш думати про те, як заробити іншими способами. Можливість отримувати гроші, нічого не роблячи, вбиває будь-яку ініціативу, включаючи комерційну. Отже, перед нами відкривається можливість подумати, як заробляти, позбувшись труби. Нам належить вирішити, наприклад, як добудувати Хмельницьку АЕС і де розміщувати нові атомні блоки, замість тих, що відслужили свій термін».