Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Як відновити територію довіри?

Сергій ГАЙДАЙЧУК: «Потрібен незалежний гарант, який скаже, що з цього часу всі грають за рівними правилами і чесно працюють на капіталізацію країни»
30 серпня, 2019 - 10:24
ФОТО НАДАНО СЕРГІЄМ ГАЙДАЙЧУКОМ

Президентські та парламентські вибори засвідчили, що більшість українців прагнуть змін. Кардинальних. Їм набридли старі правила, брехливі політики і слабка країна. В той час, як передові держави світу все більше стають центрами розвитку і впливу, наша країна безкінечно борсається у власних проблемах, втрачаючи можливості й час. Росія напала на Україну не тільки через власні імперські хвороби і викривлене бачення світу, а через те, що ми слабкі. Чому Україна в попередні роки не скористалася шансом як, наприклад, Польща чи країни Балтії? В якому стані сьогодні знаходиться наша економіка? Як «розібратися» з олігархами, які багато років паразитують на ресурсах країни? Чи мають бізнесмени йти в політику і як розділити владу і бізнес? Чому трудова міграція заробітчан — це нормально і коли вони повернуться додому? Наскільки важливо розвивати середній клас, який може перезавантажити країну? Як відновити ключовий механізм розвитку — довіру в суспільстві? 

Про це та низку інших питань ми говоримо із Сергієм Гайдайчуком. Він є засновником і президентом найбільшого українського бізнес-клубу — CEO Club Ukraine (частина глобальної організації CEO Club International), який об’єднує майже 180 керівників та власників середнього та великого бізнесу для розвитку, спілкування та співпраці. Сергій Гайдайчук є експертом у галузі побудови ділових спільнот — понад десяток успішно започаткованих проектів: Young Business Club, Ukrainian Real Estate Club, запуск української філії YPO та інші. Також він є ідеологом проекту Global U-LEAGUE. Це глобальна платформа, яка об’єднує успішних та прогресивних українців з усього світу. Президент CEO Club Ukraine Сергій Гайдайчук впевнений, що якість життя та перспективи діяльності безпосередньо залежать від людей, що нас оточують. Ось чому він сформував середовище сильних, ефективних та свідомих людей з високими цінностями, щоб разом створити краще майбутнє нашої країни.

«ОКРІМ ПРОБЛЕМ З ОЛІГАРХАМИ, МИСЛЕННЯМ СУСПІЛЬСТВА, КЛЮЧОВОЮ ПРОБЛЕМОЮ  ТАКОЖ Є — ВІДСУТНІСТЬ ПЛАНУ І ЦІЛІ»

— Минуло 28 років з дня відновлення незалежності України. Як ви, після стількох років самостійного плавання, оцінюєте нинішній рівень економіки України? Враховуючи світові процеси і розвиток інших країн, в якому стані українська економіка?

— Від Радянського Союзу ми успадкували, з одного боку, ущербне мислення і світосприйняття, якщо говорити про нематеріальні речі, а з іншого — потужну матеріальну базу (промисловість, сільське господарство, інфраструктуру...). СРСР інвестував величезні кошти в дороги, заводи, фабрики, різного роду станції і т.д. Якби Україна на початку 1990-х розробила економічну стратегію і грамотно розпорядилася цією базою, то сьогодні ми б були далеко попереду. Але, на жаль, економіка не може йти перед свідомістю, мисленням і цінностями людей. Комплекс меншовартості, рабська психологія, зашореність мислення, патерналізм — таке програмне забезпечення в головах багатьох людей не дало можливості Україні на початку 1990-х використати свій шанс. Тому станом на зараз ми майже нічого не додали до того, що унаслідували від радянського періоду. Ми досі проїдаємо і експлуатуємо старі ресурси.

Сусідня Польща пішла іншим шляхом. Вона роздала «шматки» своєї економіки великим корпораціям на умовах інвестування грошей в розвиток, що привнесло корпоративні стандарти і підвищило капіталізацію економіки. Україна ж роздала «шматки» своєї економіки людям з 1990-х, які не те, що не привнесли інвестиції і стандарти, а навпаки продовжили експлуатувати ресурси країни. Українська приватизація пішла хибним шляхом. І коли сьогодні наші політики розповідають про те, що ми ростемо на 3% в рік, то це насправді ніщо, тому що глобальна економіка в середньому росте на 3,8%. Ми відстаємо від розвинутих країн безкінечно. Якщо ми хочемо когось наздогнати і досягти високих стандартів, нам потрібно рости більше 10% в рік. Потенціал у нас залишається: є достатньо природних ресурсів, розробкою і видобутком яких мало хто займається. Взяти той же природний газ: в Україні є великі запаси.

Отже, на сьогодні наша економіка суттєво відстала, вона не модернізована. Окрім проблем з олігархами, мисленням суспільства, ключовою проблемою  також є — відсутність плану, стратегії, цілі. Нам потрібні інвестиції, тоді наша економіка запрацює набагато краще.

 — Чи мала все-таки країна шанс піти іншим шляхом?

— Звичайно, ми могли піти правильним шляхом, але все залежало від того, хто в 1990-х отримав владу. Як показала практика, ці люди не мали стратегічного мислення, не керувалися національними інтересами. Для них було важливо — більш-менш втримати країну на плаву, продовжуючи експлуатувати її ресурси, тобто задача була — триматися за владу і збагачуватися.

«КОЛО ОЛІГАРХІВ, ЯКІ КАРДИНАЛЬНО ВПЛИВАЮТЬ НА ПОЛІТИКУ В УКРАЇНІ ПОСТУПОВО ЗВУЖУЄТЬСЯ»

— Ви вже згадували про людей з 1990-х — про олігархів. Але проблема в тому, що ці люди, володіючи великими ресурсами (так званий набір олігарха — гроші, активи, медіа, свої люди у владі, футбольні клуби, яхти...), досі серйозно впливають на українську політику. Чому? 

— Коло олігархів, які кардинально впливають на політику в Україні поступово звужується. Наприклад, після виборів 2014-го року, незважаючи на «віденські домовленості», суттєво скоротився вплив олігарха Фірташа, адже через порушену кримінальну справу в США, головним його завданням став порятунок власного майбутнього. Після виборів 2019 року ми бачимо, що серйозно втратив Ахметов, який не представлений в політиці, як раніше. Це відбувається не тільки через внутрішньополітичні процеси в самій Україні, а й тому що наша країна залежна від зовнішніх донорів. Ті, хто нам дає гроші — США, Євросоюз, впливають на ситуацію в Україні. Разом з тим, наша економіка стає досить відкритою в глобальному світі, відповідно олігархам все складніше зберегти статус-кво. І вони зацікавлені в тому, щоб їхні активи збереглися і підвищилися в капіталізації. Вони готові грати за єдиними правилами.

— Про єдині правила в Україні говорять давно, однак це досі не реалізовано. В чому причина?

— Після Євромайдану були зустрічі, були спроби домовитися з олігархами.

— Такі зустрічі були і після помаранчевих подій 2004-го.

— Так, але всі вони ні до чого не призводили. Чому? Тому що у олігархів немає довіри один до одного і до влади. Для того, щоб олігархи на це пішли (влада не може не враховувати їх інтереси, адже у них сконцентровано багато ресурсів), потрібен незалежний гарант. Хтось з них не може бути гарантом, як колись був Кучма з Пінчуком, або нещодавно Порошенко. Потрібен незалежний гарант, який скаже, що з цього часу всі грають за рівними правилами і чесно працюють на капіталізацію країни. Це може бути незалежна сила, фігура, або інституція, якій всі повірять, що вона може забезпечити однакові права. Для цього мають незалежно працювати, в тому числі, правоохоронні органи і суди. Думаю, олігархи готові до правил, але такий гарант поки відсутній, і у мене немає підстав казати, що ним може стати нова політична сила, яка прийшла до влади.

Навіть якщо рівних правил не буде, олігархи все одно втрачатимуть свої позиції.   

«МОТИВАЦІЯ У ЗЕЛЕНСЬКОГО Є, АЛЕ ВИНИКАЄ ПИТАННЯ — ЧИ ЗМОЖЕ ВІН ЇЇ РЕАЛІЗУВАТИ?»

— Після президентських і парламентських виборів влада кардинально оновилася. Чому ви вважаєте, що немає підстав для сильного і незалежного гаранта?

— Мені здається, що мотивація у Зеленського є, він хоче змінити країну на краще і увійти в історію. Але виникає питання — чи зможе новий президент реалізувати свою мотивацію? Судячи з команди, яка сформувалася біля нього, і тих перших кроків, які вони вже зробили, у мене є великі сумніви. Причому я не вірю, що Зеленський на сто відсотків креатура Коломойського. Можливо, у них є якісь домовленості, але не більше. Зеленський — це особистість нового формату в політиці. Він актор, головний герой, тому для нього важливо мати зворотний зв’язок з глядачами, з народом. Тобто для нього мотивацією є не гроші, а бути головним героєм. Наразі точно можу сказати, що якщо Зеленський не виправдає безпрецедентної підтримки і сподівань, можна втратити не тільки довіру, а й країну. Я хочу вірити в краще, але ми маємо говорити про різні сценарії. 

— Окрім олігархів, які «прихватизували» і експлуатують цілі галузі української економіки, є багато бізнесменів, які з нуля побудували власний успішний бізнес в Україні. І тут наступне питання. З одного боку, представники бізнесу — це підготовлений і відповідальний клас, який здатен впроваджувати інновації і рухатися вперед. З іншого боку, ми маємо багато прикладів, коли бізнесмени приходили до влади і ставали частиною старої системи, не привносячи зміни (паразитували на країні). В чому проблема? Як розділити бізнес і владу?

— Людина хоче, щоб її поважали, звеличували, шанували... Вона хоче влади. Але в історії не так багато прикладів, коли людина успішно проходить випробування владою і грошима, тому що в ній сидять первісні інстинкти. Бізнесмени не виняток. Отже, перший аспект — людська природа. Другий аспект — role models і цінності в нашому суспільстві. Останні 28 років role models в Україні — це бути у владі, в політиці, бути впливовим, заробляти гроші (неважливо як), тобто бути крутим, паразитуючи на державі.

Третій аспект — коли ти потрапляєш в середовище, де 99% людей діють за старими правилами, ти піддаєшся впливу. Якщо ж ти будеш діяти за іншими правилами, тобі буде дуже складно вижити в цьому середовищі. 2012 року я створив проект, який назвав Клуб-100. Ідея полягала в тому, щоб з усієї України зібрати 100 прогресивних людей із різних сфер з середнім віком 35 років, разом випрацювати спільне бачення розвитку країни і почати його реалізовувати. Вдалося зібрати чоловік 70, ми почали працювати, провели три форсайт-сесії, і розпочався Євромайдан. Після зміни влади з 70-ти людей нашого клубу 50 потрапили на найвищі посади в різних державних структурах. Тоді я подумав — це ж круто, що ми так підібрали людей. Але потім я побачив, що 80—90% з них розмилися, стали частиною системи і нічого не змогли зробити. Чому? Тому що ми не встигли налагодити довіру, створити команду, випрацювати бачення.

Чи повинні бізнесмени йти в політику? Так. Для того, щоб країна почала змінюватися, потрібно змінювати її програмне забезпечення, спосіб мислення, політичну еліту. Інакше розвитку не буде. Звідки брати нові кадри? Альтернативою може бути середній клас, середній бізнес. Переважно це люди, які створили себе самі за останні 20 років. Це успішні, компетентні люди, лідери, організатори... Якщо маленький бізнес піде у владу, то він захоче заробляти, а великий — лобіювати свої інтереси. Середній бізнес — це люди, які вже відбулися, але мають амбіцію попрацювати на державу і країну. Коли за їх допомогою система перезапуститься, далі можна створювати інституції і механізми, розділяти бізнес і політику. 

«5–7% СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ, ЯКИЙ ПРОБИВАЄТЬСЯ КРІЗЬ АСФАЛЬТ, МАЄ КОНСОЛІДУВАТИСЯ І ОРГАНІЗУВАТИСЯ»

— Що собою представляє середній клас в Україні? Який це відсоток суспільства?

— Є різні соціологічні заміри, іноді навіть смішні з точки зору критеріїв. На мою думку, середній клас в Україні становить приблизно 5—7% населення. В розвинутих кранах світу — це 50—70%. Це люди, які мають постійний дохід, житло, транспорт, можуть подорожувати, купувати платні послуги тощо. Це бізнесмени, управлінці, висококваліфіковані спеціалісти, високооплачувані робітники... Середній клас — це хребет будь-якої економіки, будучи свідомим і проактивним, він формує політичну систему. Наша пострадянська держава вже наполовину труп, без довіри, без ефективності, без розвитку, без здатності реагувати на виклики. Однак вона все ще тримається за владу. Тому потрібно, щоб 5—7% прогресивної меншості, яка пробивається крізь асфальт, консолідувалася і організувалася. Безліч разів лідери з різних сфер збиралися (я сам неодноразово брав участь в обговоренні), але так і не домовилися. Процес триває і я вірю, що рано чи пізно перелом відбудеться. 

— Згідно соціологічних даних, українці тотально не довіряють політикам, що продемонстрували останні президентські і парламентські вибори. Не довіряють державним органам влади — парламенту, уряду, судам... До речі, бізнес також не довіряє державі. Як відновити довіру в країні, адже без цього неможливо проводити реформи, неможливо розвиватися? Ви маєте свій рецепт успіху? 

— В моїй роботі довіра — один з головних критеріїв. Довіра — це нематеріальний актив, який прямо впливає на матеріальний світ. Френсіс Фукуяма давно ще написав книгу, яка так і називається «Довіра». В ній він пише, що чим вища довіра в суспільстві, тим більш розвинена країна. Довіра — це інструмент, який впливає на економіку, інституції, навіть на індекс щастя. Найвища довіра в скандинавських країнах. Чому? Перший момент — етнічна і соціальна однорідність, другий — горизонтальна релігія (протестантизм), третє — розвиток інституцій, держави, яка дбає про своїх громадян.  

Як відродити довіру в Україні? Потрібно будувати правильну політичну систему. Велике значення має освіта — дитячі садочки, школи, університети. Мають бути програми для розвитку емоційного, соціального інтелекту. Необхідно стимулювати і підтримувати громадські об’єднання, самоуправління на місцях. Що таке CEO Club Ukraine? Це клуб, в який входить 180 людей. В чому його сила? Висока довіра всередині. Це дозволяє ефективно працювати, об’єднуватися і розвиватися. Якби держава підтримувала подібні об’єднання, тоді островків довіри було б більше. Відповідно збільшилася б і територія довіри загалом.

«В УКРАЇНІ АБСОЛЮТНИЙ БРАК КОЛЕКТИВНИХ ІСТОРІЙ УСПІХУ. ПОТРІБНО ПРОДУКУВАТИ НОВУ ЕТИЧНУ ПЛАНКУ В БІЗНЕСІ»

— CEO Club Ukraine є ініціатором створення соціальної платформи Generation+, яка підтримує підлітків на етапі переходу в доросле життя. Програма розрахована на дітей, що відносяться до так званих «вразливих категорій». Чому ви вирішили займатися соціальним проектом і що отримають діти в результаті цієї програми? 

— Ми розвиваємо CEO Club як живий організм. За вісім років він став самодостатнім і успішним для всіх його членів, тому що ми об’єднуємо тільки тих людей, у яких гарна освіта, правильні життєві цінності, позитивна репутація, всім іншим відмовляємо. Наша ідея — продукувати в Україні правильний role models, коли бізнесмени повинні думати не тільки про себе, а й вчитися віддавати, створювати благо навколо. За вісім років ми реалізували різні соціальні ініціативи, які носили точковий характер. Проте я прийшов до висновку, що ця тактика неефективна, адже потрібно займатися не наслідками проблем, а причинами. Останні два роки я серйозно думаю над тим, як нам навчитися об’єднувати зусилля людей в середній і довгостроковій перспективі, щоб здійснювати позитивний вплив на суспільство.

Задача — продукувати нову етичну планку в бізнесі. Ми реалізуємося як особистості, коли виходимо на рівень не особистих потреб, а робимо проекти для суспільства. В нашій країні абсолютний брак колективних історій успіху. Навіть волонтерські рухи не є настільки стійкими, і вони рано чи пізно закінчуються. Моя ідея полягає в тому, щоб об’єднуючи все більше і більше бізнесменів, показати суспільству, що колективно ми можемо створити історію успіху. Яка сьогодні філософія у бізнесменів? У мене є благодійний фонд через який я допомагаю людям: якщо кожен буде робити так на своєму місці, тоді країна стане успішною. Ні, не так. Прогресивні країни світу — це ті країни, в яких люди навчилися об’єднуватися і разом вирішувати більше задач. Успішність кожного на своєму місці — це добре, але недостатньо. У нас всі хочуть швидких результатів, але якщо ми хочемо перезавантажити країну, потрібно вчитися робити середньо- і довгострокові проекти

Рік тому після багатьох зустрічей в клубі ми вирішили, що хочемо працювати з майбутнім — з молоддю і освітою. Перебрали всі сегменти і знайшли той, яким мало хто займається. Це вихідці з дитячих будинків, неповних сімей, із сімей переселенців, сімей, де хтось із батьків має інвалідність. За статистикою 70—80% цих людей протягом наступних десяти років потрапляють у в’язницю, або якісь кримінальні історії. Тобто кожного року тисячі людей ідуть в мінус для суспільства: Generation-. Тому що після умовно інтернатів вони абсолютно не підготовлені до дорослого життя (ідуть шляхом своїх попередників). Якщо впливати на юнаків, коли вони ще в 9—11 класі, то є шанс змінити траєкторію їхнього життя (не просто училище чи кримінал). Ми розробили річну програму і відібрали 54 дитини. Наша задача — впливати на їх мотивацію, показувати, що є десятки інших сценаріїв, дати можливість пройти стажування в компаніях членів клубу і створити ком’юніті, щоб вони підтримували один одного. Якщо в результаті цього проекту хоча б 50% відібраних дітей підуть альтернативним шляхом, це вже добре. Тоді це буде Generation+. Проект досить дорогий, тому ми постійно думаємо, як його вдосконалити. Ми хочемо розширити програму, щоб кожного року у нас було тисячі дітей.   

Але є також інше завдання — продукувати нову етичну планку в бізнесі. Ми реалізуємося як особистості, коли виходимо на рівень не особистих потреб, а робимо проекти для суспільства. В нашій країні абсолютний брак колективних історій успіху. Навіть волонтерські рухи не є настільки стійкими, і вони рано чи пізно закінчуються. Моя ідея полягає в тому, щоб об’єднуючи все більше і більше бізнесменів, показати суспільству, що колективно ми можемо створити історію успіху. Яка сьогодні філософія у бізнесменів? У мене є благодійний фонд через який я допомагаю людям: якщо кожен буде робити так на своєму місці, тоді країна стане успішною. Ні, не так. Прогресивні країни світу — це ті країни, в яких люди навчилися об’єднуватися і разом вирішувати більше задач. Успішність кожного на своєму місці — це добре, але недостатньо. У нас всі хочуть швидких результатів, але якщо ми хочемо перезавантажити країну, потрібно вчитися робити середньо- і довгострокові проекти.

«Я НЕ ВІРЮ В ЖОДНУ ЕКОНОМІЧНУ СТРАТЕГІЮ, ЯКЩО НЕМАЄ ЛЮДИНИ, ЯКА ЗМОЖЕ ЇЇ РЕАЛІЗУВАТИ»

— Одна з проблем країни — трудова міграція населення закордон. Як зупинити цей негативний процес, забезпечивши достойну зарплатню українцям на батьківщині? Чим небезпечна ця тенденція для країни? 

— Я думаю, що це об’єктивний процес. Чому? Будь-яка система знаходиться на різному етапі розвитку: Україна наразі в кризі. Тому якщо всі ці прогресивні і працьовиті люди залишатимуться тут, це створить додаткові проблеми для країни, в тому числі, у вигляді можливих потрясінь. А так ці люди виїжджають закордон, працюють і заробляють гроші. І якщо українці їдуть в Польщу, то багато поляків їдуть в Німеччину. Тобто подібні процеси притаманні не тільки Україні.

За останні 40 років світ став дуже взаємопов’язаним і взаємозалежним. В інфраструктуру планети інвестовано величезні кошти, можливо, стільки, скільки за всю попередню історію людства: інтернет, комунікації, дороги, порти... Все це зв’язало нас в єдиний організм, в результаті чого планета почала розвиватися в інших парадигмах. Найбільш прогресивні економічні центри світу утворюють між собою глобальні магістралі — нетворки, по яких курсує більшість ресурсів планети: люди, фінанси, ідеї, знання... Світ починає функціонувати не по кордонам, а через кордони. Відповідно ті міста і країни, які не інтегровані в ці нетворки, будуть випадати взагалі.

У взаємопов’язаному світі чим більше українців буде в різних країнах, тим більше ми матимемо зв’язків. Адже в цілому, як країна, ми ще не інтегровані в світові магістралі, а частина наших людей вже інтегровані. Сьогодні по всій планеті знаходиться 15-20 млн. українців: хтось виїхав в останні роки, хтось раніше. Там вони здобувають певні знання, навички, досвід, зв’язки.., які потім будуть нам потрібні. Більше того, трудові мігранти привозять в Україну мільярди доларів, підживлюючи українську економіку.

Як вирішити це питання? Точково його вирішити неможливо: має запрацювати система. І станеться це тоді, коли прийде грамотний економіст і запропонує стратегію. Я не вірю в жодну економічну стратегію, якщо немає людини, яка зможе її реалізувати. Це не один Зеленський, має бути команда, потрібно залучати середній клас. Коли українська економіка запрацює, багато з тих людей, які сьогодні їздять закордон працювати, залишатимуться в Україні, більш того, повернеться навіть частина тих, хто поїхав закордон жити.

— Питання в тому, що ми не китайці і не індуси, у нас серйозні проблеми з демографією. Навіть при успішному розвитку економіки, повернеться лише якась частина українців, в той час як нам самим потрібні будуть робочі голови і руки. Якщо сьогодні поляки роблять все, щоб до них їздили українці, то кого ми будемо запрошувати?

— Я впевнений, що повернеться багато людей, тому що витримати конкуренцію в чужих країнах їм також складно. А тут вони матимуть більше можливостей для самореалізації. Нам самим потрібно ставати центром впливу. США — це ж не тільки територія, це ідея. Нам потрібна своя ідея, яка притягуватиме все прогресивне. 

«НЕМОЖЛИВО ВИРІШИТИ ПЛАНЕТАРНІ ВИКЛИКИ В МОДЕЛЯХ СУВЕРЕННИХ КРАЇН. ВИХІД —  ІМПАКТ-ІНВЕСТИЦІЇ»

— Ви будете модератором дискусійної панелі під час XXIX Економічного форуму в польській Криниці-Здруй, яка відбудеться 4 вересня цього року. Тема обговорення — «Імпакт-інвестиції. Бізнес-модель XXI століття». Що таке імпакт-інвестиції? Який реальний вплив вони мають? Чому це бізнес-модель XXI століття?

— Це один з найпотужніших економічних форумів в Центральній та Східній Європі, де обговорюється глобальні питання. В Україні, на жаль, такого форуму немає, тому ми, маючи контакти з організаторами, запропонували їм обговорити тему імпакт-інвестування. Ця тема не стосується окремо взятої країни чи бізнесу, вона стосується глобального світу, людської цивілізації як такої.

На сьогодні людство увійшло в кризу — ціннісну, філософську, світоглядну. Ця криза стосується всіх сфер: політики, екології, економіки, соціальних питань... Люди перестали довіряти класичним політикам, тому що вони не справляються з викликами. В світі почалося чергове переформатування влади і сили. Ядерна зброя продовжує розповсюджуватися. Ринкова економіка і лібертаріанство провалилися, бо ключова ціль цієї моделі — заробити гроші. Для того, щоб росло ВВП, потрібно стимулювати ринки збуту. Це означає, що людина має все більше і більше купувати, іноді навіть те, що їй вже не потрібно. Як наслідок, відбувається постійна інтенсифікація впливу на природу, ресурси, екологію і планета починає тріщати по швах. Якщо людство і далі так ставитиметься до екології, воно просто знищить планету.

Отож маємо дуже серйозні виклики, а методи їх вирішення залишаються старими — це модель суверенних країн, які конкурують між собою. Але неможливо вирішити планетарні виклики в моделях суверенних країн. Тому стоїть задача пошуку нових моделей — як боротися з цими викликами? Імпакт-інфестиції — це одна з моделей. По суті, вона означає об’єднання бізнесу і філантропії. Їх окреме існування нестійке. Імпакт-інвестування — це коли бізнес вирішує локальні і глобальні соціальні проблеми, при цьому бізнесмен на цьому ще і заробляє. У такому випадку це стійка модель: прибуток і соціальний ефект. Назва «бізнес-модель XXI століття» більше маркетингова. Вона дуже швидко росте, особливо в Америці, Європі, і вимірюється вже сотнями мільярдів доларів. Я не скажу, що це єдина і ідеальна модель, це один з варіантів. Нова українська влада має це розуміти. Інакше у нас немає шансів.

«Я БИ РОБИВ СТАВКУ НА ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ, КРЕАТИВНІ ІНДУСТРІЇ, ТЕХНОЛОГІЇ»  

— В Україні швидко розвивається IT-індустрія, але на які ще галузі потрібно робити ставку? Яке місце може зайняти України на планетарній мапі?

— Світ рухається в напрямку ідей, знань, креативної економіки, технологій.., тобто нематеріальні речі домінують. Наприклад, одна нематеріальна компанія в США, такі як Google чи Facebook, можуть коштувати більше, ніж якийсь реальний сектор української економіки. Потрібно мислити в парадигмі — а що унікального ми можемо запропонувати світу. У нас хороші позиції в контексті людського потенціалу. Справді, ми маємо 100 тис. IT-спеціалістів, але це сировинна база, яку потрібно розвивати. Я би робив ставку на людський капітал, креативні індустрії, технології. Потрібно створювати умови для розвитку, тоді наші 100 тис. IT-спеціалістів вже не будуть забезпечувати іноземні компанії, а створюватимуть свої  компанії і продаватимуть готову продукцію. Ми козиряємо, що в Україні 44% чорноземів — це дуже добре, ми можемо вирощувати якісну продукцію для себе і годувати Європу. Але за рахунок аграрного сектору ми не зробимо ривок вперед і не наздоженемо передові країни світу. Необхідно розвивати логістичний хаб, промисловість, нам потрібна економіка технологій, яка торкатиметься всіх сфер.

— Не по нашій вині, але сьогодні ми знаходимося в стані війни. Проти нас воює потужна агресивна держава, яка мислить категоріями XIX—XX століть, категоріями захоплення територій. Для нас це ще і питання виживання.

— Сто відсотків. До речі, у нас непогані стартові позиції у воєнно-промисловому комплексі, нам потрібно розвивати і модернізувати свій ВПК. Навіть європейці могли б розміщати тут свої підприємства. Але ставку все одно потрібно робити на нову економіку. Ми маємо бути сильними, самодостатніми і давати відсіч всім, хто лізе до нас з війною.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ