Як захиститися українському аграрію

«Ми потрапили цього року в якусь Божу немилість, — так почав свою розповідь голова Тарутинської райдержадміністрації, що на Одещині, Володимир ОРЕХІВСЬКИЙ, — Весь південь Бессарабії жорстоко постраждав, ситуація критична...» Керівник району повідомив, що найбільших утрат зазнали поля озимої пшениці: на 40% площ ця культура загинула, а на 43%, образно кажучи, в стані клінічної смерті, озимий ячмінь загинув на площі 35%, ріпак — на 30%, а на 20% полів він ледве дихає. Останніми днями пішли дощі, в деяких місцях поля одержали до 110 мм, але проблема в тому, що опади випали смугами, озимина, яка була трохи в кращому стані почала відходити, проте для тих посівів, що засохли на пні, волога, як мертвому припарки. Шанси на відродження зменшують спека та сильні вітри, а тому волога дуже швидко вивітрюється.

ЩО МОЖЕ ДЕРЖАВА?

«Чим будете пересівати площі, на яких культури загинули остаточно?», — запитую в керівника району. «А який сенс пересівати, якщо земля, як асфальт?!», — відповідає Володимир Данилович. Проте навіть якщо будуть опади, достатні для посіву, треба добре думати, чим сіяти, як обробляти землю, де брати вологу. Бо аграрний бізнес останніми роками перетворився на лотерею: «А раптом пощастить...» Але щастить усе рідше й рідше, бо наш край із зони ризикованого землеробства, перетворюється на пустельну...»

Майже кожна нарада в Тарутинському та сусідніх районах присвячена одному питанню: як вижити і господарювати далі, адже цьогорічний неврожай потягне за собою цілий ланцюжок проблем: брак обігових коштів, банкрутства господарств, дефіцити місцевих та районних бюджетів, відсутність коштів на утримання об’єктів соціальної сфери, втрату робочих місць. «Я зараз проводжу зустрічі з аграріями і намагаюся їх переконати, що треба диверсифікувати виробництво, думати про запровадження технологій обробітку ґрунту без оранки, заміну традиційного для півдня соняшника такими посухостійкими бобовими, як нут, чечевиця, а також сорго, запроваджувати зрошення, але не дощувальні системи, які вбиватимуть землю більше, ніж сонце, інакше через борги перед кредиторами та пайовиками доведеться йти в світ з торбами...»

Для обласної державної адміністрації посуха — теж головний біль. Адже під загрозою опинилися плани соціально-економічного розвитку області не лише нинішнього, а й наступних років. Якщо торік врожай зернових становив 3,7 млн тонн, то цього року він може зменшитися більше як наполовину до 1,2 млн т. Озимі культури загинули на площі понад 500 тис. га, що становить близько 50% від усіх посівів у регіоні. Господарства можуть втратити до 2 млрд грн. Відповідні розрахунки ОДА вже направила до Кабміну. Крім того, ОДА звернулася до банківських установ, щоб ті відстрочили погашення кредитів або надали пільгові умови для сільгоспвиробників, які постраждали від засухи. «Завдання № 1, яке перед нами стоїть, — не допустити банкрутства низки агропідприємств, скоординувати зусилля з фермерами та гарантувати продовольчу безпеку нашому регіону», — заявив голова Одеської обласної державної адміністрації Максим Куций на одній із нарад.

НАДЗВИЧАЙНІ ФІНАНСОВІ ЗАХОДИ

Згідно з повідомленнями в ЗМІ, Верховна Рада та Кабмін почали інтенсивні пошуки шляхів розв’язання цієї проблеми, варіантів кілька: виділення коштів на відшкодування збитків аграріям за рахунок програм підтримки, затверджених Держбюджетом, компенсувати втрати з Резервного фонду, перекласти цей тягар на обласні бюджети. А що насправді?

«Днями на аграрному комітеті ми розглядали пропозиції щодо змін до Закону «Про державну підтримку сільського господарства України», — каже народний депутат України Вадим ІВЧЕНКО, — йдеться про заходи, які досі в Україні не вживалися, оскільки південні регіони, зокрема Одещина потерпіли від жорсткої посухи, якої не було в цьому краї з 1947 року. Пропонується надавати державну підтримку, зокрема й тим господарствам, які опинилися в складних умовах, унаслідок стихійних явищ чи інших надзвичайних ситуацій. Порядок відшкодування сільгоспвиробникам їхніх збитків визначатиме Кабінет Міністрів, це може бути реалізовано або шляхом виплати дотації на один гектар орних земель, або відшкодування відсотків за всіма кредитами, які вони взяли в банках, можуть бути й інші форми допомоги, які визначить уряд. Ми говорили також про те, що ця ситуація може повторюватися рік у рік, тому відповідна допомога може надаватися на постійній основі. Ці пропозиції враховані аграрним комітетом, який їх озвучить під час розгляду змін до Закону №3295 «Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів України щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції». Ми виступаємо також за те, щоби найближчим часом повернутися до роботи над законопроєктом про агрострахування...»

Ще один спосіб допомогти аграріям у скрутну годину — створити «Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві», ухваливши відповідний закон. Він навряд чи допоможе постраждалим у нинішньому році, проте в найближчій перспективі, а вона обіцяє бути доволі суворою для аграріїв, стане для них чимось на кшталт рятувального круга. За даними Національного банку України, станом на 1 листопада 2019 року кредити, надані сільгоспвиробникам, становлять понад 63,5 млрд гривень. При цьому середньозважена ставка за користування кредитами становить 16,5 — 24 % річних. Фонд гарантування кредитів, як стверджують автори законопроєкту, допоміг би знизити кредитні ставки для аграріїв як мінімум удвічі. Однак законопроєкт №3295. проходить коридорами парламенту доволі туго, комусь він, як більмо на оці, а тому рішення про включення його до порядку денного на днях було провалене.

СТРАХ ЧЕРЕЗ СТРАХУВАННЯ

Звертає на себе увагу та обставина, що серед варіантів  підтримки АПК немає такого інструменту, як агрострахування з участю держави. Може, депутати та урядовці не знають чи забули про нього? Радше не вірять у його реальність, оскільки свого часу (2008 — 2013) був скомпрометований. Незважаючи на дію Закону «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» та наявність аграрного страхового пулу, аграрії продовжують страхувати урожай з-під палки на вимогу банків та державних установ, які забезпечують їм доступ до фінансових ресурсів і дуже рідко за власною ініціативою.

«Чому ж Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» так і не запрацював? Як пояснив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, йому бракує механізмів, які гарантували б аграріям виплати в разі настання страхових випадків та унеможливили б різні схеми з розпилення бюджетних коштів. Чимало аграріїв спочатку повірили в нього, а коли держава почала виділяти для реалізації цієї програми кошти, їхнє коло стало розширюватися. Однак дуже швидко розчарувалися, бо коли стали наступати реальні страхові випадки, вони не змогли одержати відшкодування, бо страхові компанії нібито з об’єктивних причин збанкрутували, хоча одержали від держави сотні мільйонів гривень. Унаслідок цього постраждали не лише аграрії, а й ті страхові агентства, які хотіли працювати на цьому ринку прозоро й відповідально. В США та Канаді держави раз на 10 років виділяють шалені кошти на спасіння страхових компаній, оскільки їм просто не вистачає коштів на відшкодування збитків після посух та інших стихійних явищ, від яких потерпають фермери. Подібний механізм передбачений і під час фінансових криз, наприклад, 2008 року уряд США виділив банку Морган Стенлі 68 млрд доларів, рятуючи його від банкрутства, але при цьому держава мала частку, яку банк викупив упродовж шести років. «Кілька днів тому ми проводили з членами УАК онлайн-конференцію, на якій обговорювали ситуацію, пов’язану з втратою посівів на півдні, я сказав, що слід дуже серйозно поставитися до питання агрострахування, комплексно його обговорити спільно з представниками Нацбанку, Мінфіну, аграрних асоціацій і сформувати стратегію створення дієвих інструментів страхування в АПК, яким усі довірятимуть. Оформили відповідний протокол, на його підставі й будемо діяти далі...», — підсумував Леонід Петрович.

УРЯТУЙ СЕБЕ САМ

Аграрна історія України свідчить, що сільгоспвиробник завжди рятував себе сам. Що ж він мав би зробити, аби захистити себе від неврожаїв, пов’язаних із глобальними кліматичними змінами? Кардинально змінити технології, а якщо бути точнішим, повернутися до першооснов агрономічної науки.

Стратегія вирощування озимої пшениці впродовж останніх десяти років, «з’їхала» в гірший бік, пояснює завідувач відділу селекції та насінництва пшениці Одеського селекційно-генетичного інституту, доктор сільськогосподарських наук, академік Національної академії аграрних наук України Микола Литвиненко. Озима пшениця останніми роками висівається після дуже поганих попередників, на 40% іде по соняшнику, після нього за класичною технологією завжди мав бути пар, а потім після внесення 40 — 50т/га гною висіватися пшениця. Соняшник збирається в жовтні-листопаді, а пшеницю треба сіяти в кінці вересня, тобто ця культура висівається в надзвичайно пізні строки в сухий ґрунт. Потім аграрій чекає з моря погоди, дивиться на небо, може, випаде дощ. А він може випасти і в кінці жовтня, і в листопаді, а інколи й у грудні, а сходи з’являються впродовж зими. «І це вже не технологія, а казна-що, так пшеницю вирощувати не можна взагалі...», — обурюється Микола Антонович.

Він звертає увагу на те, що ті поодинокі господарства на Одещині, які зберегли пар та сіють пшеницю вітчизняних сортів по кращих попередниках можуть одержати цього року, попри посуху, по 3,5 — 4 т/га пшениці. Ще одна помилка —  практично повна переорієнтація сільгоспвиробників на насіння сортів зарубіжної селекції. Але вони створені для умов, де випадає 800 мм, причому рівномірно впродовж усього року. А тому якщо закордонні сорти засохли ще місяць тому, то вітчизняні ще тримаються. Бо вони посухостійкі, коренева система проникає на глибину до 2,5 м.

«Засухи будуть повторюватися, і до цього треба готуватися, має бути державна програма протидії глобальним змінам клімату, яка повинна передбачати зміну структури посівних площ, використання набору посухостійких культур, сортів, повернення до сівозмін, застосування кращих попередників. Якщо ж будемо господарювати, як сьогодні, за схемою: соняшник — пшениця — ріпак — трошки озимого ячменю, а в центрі України і на півночі — кукурудза й соя, то  матимемо результат який маємо», — підсумовує Микола Антонович.

А тим часом аграрії Одещини чекають дієвої допомоги від держави.