Життя після траншу

Тим, хто бажає українцям кращого й очікує на підвищення рівня життя в нашій країні, корисно стежити за прогнозами зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Адже зрозуміло: як працюємо — так і живемо. І це аксіома, від якої нікуди не подінешся.

ПРОГНОЗ НЕ РАДУЄ

2017 року зростання ВВП у нашій країні очікується на рівні 2,4% за інфляції (грудень до грудня) 11%, такий консенсус-прогноз, складений експертами в  грудні минулого року, оприлюднило нещодавно Міністерство економічного розвитку та торгівлі. Воно зазначає, що в попередньому консенсус-прогнозі від серпня 2016 року оцінки економічного відновлення й уповільнення інфляції були оптимістичними: 2017 року очікувалося  зростання ВВП на 2,9% за інфляції 9%, а 2018 року —  прискорення ВВП до 3,6%  за уповільнення інфляції до 6%.

Але, звісно, прогнозна динаміка  ВВП дає далеко не повну економічну картину. Дуже багато чого залежить також і від того, як оцінюють у світі роботу, проведену країною і в країні. Минулої п’ятниці українське питання не вписалося в порядок денний засідання ради директорів Фонду... І нам залишається гадати, з чим пов’язана така затримка.

ПРИЧИНИ ЗАТРИМКИ

Експерти із цього приводу висловлюють різні міркування. Так, заступник глави Центру економічної стратегії Марія Репко нагадує, що останні переговори з МВФ зачіпали пенсійну реформу, бо наш уряд виступає проти підвищення пенсійного віку, хоча Фонд хотів би цього. Питаннями до України, на думку Репко, могла б бути заморожена меморандумом земельна реформа й те, яким чином слід розв’язати проблему ухилення від податків за допомогою спрощеної системи оподаткування. «Якщо Україна й не все зробила для наступного траншу МВФ... все одно є принципове рішення про те, що нам його дадуть, — запевняє керівник аналітичного відділу інвесткомпанії  Conkord Capital Олександр Паращий. — Єдині істотні питання, які ще залишилися, — це те, що ми маємо зробити в ході подальшої співпраці вже після цього траншу. Саме у цьому заминка. Тому що МВФ вимагає від нас набагато більше, ніж наш уряд хоче зробити».

«Переговорний процес застряг саме на цьому, — зазначає експерт. Чим довше  він триватиме, тим реалістичніші зобов’язання візьме на себе українська сторона, щоб пізніше отримати наступні транші.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ

Говорить виконавчий директор Фонду Блейзера в Україні Олег УСТЕНКО: «Питання навіть не в тому, чого хоче й про що домовляється Україна з МВФ. Усе це Україна в принципі має зробити для себе самої. Порядок денний з МВФ — це не перелік питань МВФ або якоїсь його місії. Це порядок денний самої нашої держави — країни, яка вирішила співпрацювати з МВФ. Отже, аналіз ситуації слід будувати, виходячи головним чином з цього».

«Україна дійсно потребує зовнішнього фінансування 2017 року, — продовжує експерт, — на мінімальній позначці в п’ять мільярдів доларів. А за поганого розкладу й до 10 мільярдів. П’ять мільярдів — це найкращий сценарій цього року. Але де їх узяти? При цьому нам слід чітко розуміти: якщо немає програми співпраці з МВФ, то немає й жодних інших зовнішніх програм фінансування, кредитування для країни. Чи є альтернатива? Де ще можна взяти ці гроші? Інвестиції? Не треба спокушатися тим, що торік ми нібито отримали 3,4 мільярда доларів прямих іноземних інвестицій. Їх левова частка (70%) пішла у банківський сектор. У реальний сектор зайшов лише один мільярд ПІІ. Отже, й цього року, найбільше, що може до нас зайти, — це один мільярд, максимум — два.

КУРС ГРИВНІ БУДЕ 30

Мене також неабияк лякають заяви з боку нашого Мінфіну з приводу спроби протестувати вже цього року зовнішні ринки запозичення капіталу».

«Нагадую, співвідношення боргу України й нашого ВВП — це 81%, — підкреслює експерт. — За обслуговування наших боргів ми платимо 5% ВВП. Тобто 1/20 того, що буде зароблено країною 2017 року, піде на обслуговування раніше взятих кредитів. Але від МВФ Україна отримує гроші під 3% річних. А на міжнародному ринку запозичень слід бути готовим платити як мінімум від 9%. Можливо, наприкінці весни — на початку літа ми зможемо отримати гроші під 8%. У будь-якому разі, чи є у нас програма МВФ чи ні, курс національної валюти до долара до кінця цього року досягне 30 гривень».

ЯК ОТРИМАТИ ІНВЕСТИЦІЇ

Хочемо ми чи ні, пенсійна реформа — це наш безальтернативний вибір, і про це дуже чітко сказала Лагард на Атлантичній раді, коли там обговорювалися питання боротьби з корупцією. МВФ звертає нашу увагу на те, що ситуація в цьому питанні в Україні критична. Пенсійна система може просто зруйнуватися. Настільки ж критичне для нас рішення питання про зняття мораторію на продаж землі, від чого великою мірою залежить перспектива іноземних інвестицій. Створення й лібералізація ринку землі — можливість залучення ПІІ».

Виконавчий директор CASE Україна Дмитро Боярчук не лише підтримує Устенка в тому, що стосується ринку землі, а й  вважає, що Україна могла б почекати з такими реформами, як поліпшення адресності в наданні субсидій, тоді як земельну реформу, на його думку, відкладати більше не можна. Він називає запровадження ринку землі найбільш реалістичною з усіх необхідних, але вельми складних, зокрема й у політичному сенсі, реформ. «Натлі постенергетичної травми населення, отриманої після підвищення тарифів, починати пенсійну систему, значить — здійснювати політичне самогубство», — упевнений Боярчук.