Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Битва під Полтавою: шведська версія

Героїчна перемога чи героїчна поразка?
19 січня, 2002 - 00:00

Автори цих полемічних нотаток — не професійні історики. Один багато років працював у газеті, іншій — викладає у військовому вузі далеко не гуманітарну дисципліну. Але історія, її загадки та круті повороти давно привертала нашу увагу. Абсолютно несподівано і, загалом-то, маючи різні відправні точки, ми дійшли однакових висновків. Дивно: наскільки, м’яко кажучи, необ’єктивні, заангажовані багато хто iз наших історикiв. Це — результат майже сторічного розвитку «радянської історичної наукової традиції». На жаль, метастази цієї традиції впливають i на сучасних вчених.

Спробуємо проілюструвати сказане яскравим прикладом. Йтиметься про славнозвісну Полтавську битву. Одному з нас довелося побувати у Швеції та ґрунтовно покопатися у тамтешніх архівах. Приводів для роздумів з’явилося напрочуд багато! І висновки, які напрошувалися після вивчення документів в архівах Стокгольма, були також досить парадоксальними.

Почнемо хоча б із причин поразки армії Карла XII під Полтавою. Прекрасно реалізована політика «випаленої землі», коли на шляху шведської армії спалювалися села та знищувалися запаси продовольства, — це є безперечною «тактичною» заслугою Петра I. Страшна за своїми наслідками зима 1708 — 1709 рр, проведена шведами у Ромнах, Зенькові, Гадячі та Опошні, розглядається шведськими істориками як неминучий наслідок поразки корпусу генерала Левенгаупта у битві під Лісною. Втрата шведами 28 вересня 1708 р. бл изько 10 тисяч солдат, всієї артилерії та понад 7 тисяч возів із продовольством дозволили Петру I назвати цю битву, що відбулася рівно за 9 місяців до Полтавської, «матір’ю» останньою. Надії на допомогу з боку Речі Посполитої та Кримського ханства виявилися марними. Не можна не відзначити й фатальне за своїми наслідками поранення Карла XII напередодні битви. Той, хто був талісманом перемоги для будь-якого шведського солдата, раптово втратив можливість вільно переміщатися полем бою та опинився на ношах. У вирішальній битві, за оцінками шведських істориків, російські війська мали п’ятикратну перевагу в живій силі. Карл XII на одній із останніх воєнних рад сказав, що він бажає, щоб ані він, ані будь-хто інший з армії не повернувся живим із цього походу. Цей факт більш ніж переконливо показує моральний стан короля та його війська перед Полтавською битвою. Проте шведська армія до літа 1709 р. залишалася ще досить боєздатною, а полководець її діяв обачливо.

Один із міфів, який російські історики використали для того, щоб звеличити до надхмарних висот славу російської зброї — це нібито героїчна оборона фортеці Полтава у квітні- травні 1709 року. Насправді «захисту» фортеці як такого не було, оскільки оточення шведами фортеці та будівництво ними облогових укріплень мало на меті тільки змусити росіян дати, нарешті, генеральну битву.

У 1999 році, коли у нашому місті проходила наукова конференція, присвячена 290-й річниці битви, бригадний генерал Ейнар Літ, який очолював шведську делегацію, попросив перекласти напис на пам’ятнику тогочасному коменданту Полтави, полковнику Келіну. Почувши слова про доблесних захисників фортеці, він перепитав, чи правильно перекладено напис? Пізніше, вже у Швеції, він показав одному із авторів цих рядків цікаві документи, серед яких — щоденник шведського лейтенанта Роберта Петре, який дивом уцілів у битві під Лісній та потрапив у полон під Полтавою. Під час облоги фортеці він командував невеликим підрозділом, що знаходився в укріпленні зі східного боку фортеці. Лейтенант згадує про перестрілку з обложеними, про спроби шведів закласти порохові заряди під стіни фортеці та про протидію росіян, які копали зустрічні підземні ходи та знешкоджували шведські міни. Але у цих спогадах немає жодного слова про хоча б одну спробу штурму фортеці! Найцікавіший епізод із щоденника пов’язаний з почутою лейтенантом бесідою Карла XII з полковником фон Бінау, який командував облоговою артилерією. Полковник просив короля дати двом його батареям тільки шість годин, щоб захопити фортецю. Король у ввічливій формі відмовив генералу, хоч останній мав достатньо ядер і пороху. 16 травня 1709 р. загін полковника Головіна без бою за наказом Карла XII пропустили у фортецю. А в багатьох працях російських істориків описується героїчна вилазка солдатiв цього загону, переодягнених у шведську форму. Коли ж два дні по тому обложені дійсно здійснили вилазку на шведські укріплення, то в кровопролитному бою багатьох з них було вбито, а сам Головін потрапив у полон.

Велика кількість щоденників та спогадів безпосередніх учасників Полтавської битви зберігається зараз у «Полтавській кімнаті» Королівського воєнного архіву в Стокгольмі, чим практично не можуть похвалитися російські архіви. Майже всі шведські солдати вміли читати та писати, в той час як у російській армії таких було надто мало. Ось чому шведські історики дуже скептично ставляться до опису битви у радянській та російській історіографії. Тенденційність проявляється у підручниках, довідкових виданнях, енциклопедіях, словниках... «Проросійські» тенденції видно, наприклад, у виданому в Полтаві на початку 90-х років енциклопедичному словнику «Полтавщина». З російської сторони, йдеться в ньому, в історичній битві 27 червня 1709 року брало участь 42 тис. солдатiв, в армії Карла XII — 30 тисяч. А ось точка зору шведської сторони у вигляді цитати із газети «Стокгольмські денні новини» за 27 травня 1902 року. «Була Полтава ганьбою для Швеції? Чи була принизливою та ганебною поразка армії агресора, що складалася із 12000 голодних і напівроздягнених солдатiв із 4 гарматами від добре забезпеченої та екіпірованої армії, чисельністю 50000 — 60000 солдатiв із 72 гарматами?» Пізніше, вже у 1992 році, шведський історик та письменник Пітер Енглунд у своїй монографії, присвяченій Полтавській битві, писав про подвiйну перевагу російської армії над противником.


Делікатне питання про те, якою була перевага у чисельності російської армії над шведською, є досить принциповим. На жаль, навіть якщо визнати двократну перевагу росіян (за переважної — в артилерії), дедалі менше підстав славити тоді полководницький геній Петра I… Суворий погляд шведських істориків (підкріплений, ще раз підкреслимо, архівними даними) не завжди приємний і нам, українцям. Критично, хоча й обережно шведи торкаються особистості гетьмана Івана Мазепи, який дещо необґрунтовано обожнюється українськими істориками, і, одночасно — обливається брудом їхніми російськими колегами. Можливо, саме із міркувань делікатності вони не перевидали збірник Альфреда Енсена «Україна», опублікований в 1921 р. у Стокгольмі, що містив статтю про Івана Мазепу. На основі унікальних архівних документів XVII — XVIII ст. автор наводить досить цікавий опис життя українського гетьмана у період, коли він знаходився при дворі польського короля. Документи ці свідчать про те, що не всі вчинки майбутнього гетьмана України відповідали нормам моралі, навіть якщо брати до уваги епоху (судити нинішніми мірками, звичайно ж, не можна). Внаслідок цього було завдано дуже серйозного удару не тільки по репутації українських державних діячів, але й по авторитету самої України. Можливо, що такого роду «пригоди» траплялися і з іншими відомими особистостями того часу. Як-то кажуть: з ким не буває… Чи не тому деякі країни, замість ідеалізованих особистостей, друкують на банкнотах пташок, квіточки, пам’ятники архітектури тощо?

Проте тенденційність, схильність до міфологізації образів своїх історичних особистостей українських істориків деякою мірою можна зрозуміти. Адже вони справедливо розглядають Полтавську битву не тільки як апофеоз Північної війни (1700 — 1721), але й як останній шанс для України стати незалежною під протекторатом Швеції. Скасування інституту гетьманства, примусова асиміляція шляхом переселення українців до віддалених районів Російської імперії, обмеження на використання української мови — все це почалося вже після Полтавської битви. Її наслідки навряд чи у кого викликають сумніви. Тут і «шведський», і «російсько-радянський», і «український « погляди на історію майже збігаються. Так, Швеція незабаром втратила статус великої держави, завойований на полях Тридцятирічної війни (1618 — 1648). Так, Україна втратила свій шанс стати вільною. Так, Росія вперше заявила про себе як супердержава і далі були ще майже два сторіччя експансії молодої імперії… Але все ж таки дуже наївно (на тлі очевидних історичних фактів) виглядає бажання деяких сучасних істориків тлумачити про героїзм «петровців» там, де, м’яко кажучи, це не зовсім доречно робити. Звідси ж випливає й бажання говорити про «цивілізаторську місію», яку держава Російська несла всім, без винятку, підкореним народам. Але щодо «місії» — це інша тема…

Що стосується шведських учених- істориків, то вони, звичайно, добре знають Україну та історію її багатовікових зв’язків зі своєю країною. Знають вони й про шведську принцесу Інгігерду, дочку короля Олафа, що стала дружиною Ярослава Мудрого, і про те, як слов’янські князі запрошували вікінгів у давні часи владнати наші внутрішні конфлікти. А головне — в їхньому підході до подій, що відбувалися в Європі, практично немає суб’єктивізму та самозамилування. Історію у цій та багатьох інших західноєвропейських країнах намагаються бачити «голою», «без покриву».

У 1999 році під час проведення у Стокгольмі чергової міжнародної конференції з воєнної історії, в рамках її культурної програми було проведено виставку сучасної історичної літератури. Велику частину експозиції складали книги, видані на найвищому поліграфічному рівні, з фотокопіями унікальних історичних документів та їх перекладом кількома європейськими мовами. Жодних коментарів (за винятком того, хто це писав, кому і коли), у цих книгах не було. Таким стає сучасний і, ми б сказали, цивілізаційний підхід до висвітлення історії: дивіться, читайте і думайте самі!

Віталій ЦЕБРІЙ, журналіст, Олег БЕЗВЕРХНІЙ, викладач Полтавського військового інституту зв’язку, Полтава
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ