Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Два обличчя терору

Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні у порівнянні з голодом 1932—1933 рр. у СРСР
6 жовтня, 2007 - 00:00
КОНІ ГОЛОДНОГО ЛИХОЛІТТЯ. ХАРКІВ. 1933 рік. ФОТО ІНЖЕНЕРА А. ВІНЕРБЕРГЕРА / ГОЛОДНИЙ ХЛОПЧИК. 1933 рік. ФОТО З КНИГИ «FAMINE IN THE SOVIET UKRAINE. 1932 — 1933» (ГАРВАРДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 1986 рік) КОЛЕКТИВНА ЗДАЧА ЗЕРНА СПОЖИВЧИМ ТОВАРИСТВОМ У НЕМИРОВІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ КІНОФОТОДОКУМЕНТІВ УКРАЇНИ

Книгу постійного автора «Дня», доктора історичних наук, професора Станіслава Кульчицького «Чому він нас нищив?», щойно видану в серії «Бібліотека газети «День», з величезною увагою читають зараз у різних регіонах України. Книга ця складається з дослідницьких матеріалів, опублікованих у 2005—2007 рр. у нашій газеті й присвячених аналізу причин, мотивів та стратегічних розрахунків терористичної політики сталінського керівництва СРСР щодо України на початку 30-х років минулого століття. Передовсім iдеться про Голодомор 1932—1933 років. Але є одна проблема, яка була й залишається полем для доволі гострих дискусій, особливо з російськими істориками. Маються на увазі порівняльний аналіз i оцінка Голодомору 1932—1933 рр. України та голоду в СРСР. Адже важко заперечувати, що в багатьох регіонах колишнього СРСР у ті місяці й роки від голоду теж померли сотні тисяч, мільйони людей, і саме на цьому роблять акцент категоричні противники визнання Голодомору в Україні геноцидом українського народу.

Нещодавно МЗС України звернулось до Станіслава Владиславовича Кульчицького з проханням підготувати інформаційний матеріал, який містив би відповідний порівняльний аналіз. Професор Кульчицький підготував такий матеріал; з люб’язної згоди автора ми пропонуємо його нашим читачам.

Полеміка у питанні про природу українського Голодомору йде від часу опублікування книги Р. Конквеста «Жнива скорботи» (1986). Одні стверджують, що нищили селян, інші — що нищили українців. На цю полеміку наклали відбиток інші випадки геноциду вірмен і євреїв. Від початку полеміка політизувалася, і сторони не чують одна одну. Становище ускладнюється й тим, що в листуванні зі своїми підручними Сталін надавав перевагу езоповій мові, а свій злочин проти громадян УСРР (зрозуміло, українців у першу чергу) ретельно і дуже вдало замаскував. Нарешті, полеміка викликана й тим, що обидві сторони не знають специфіки ленінсько-сталінської «революції зверху», яка тривала з 1918 до 1938 рр.

Голодомор в УСРР і на Кубані (тоді ці регіони об’єднувалися поняттям «Україна»), Голодомор у Казахстані (зовсім іншого походження — не було терору голодом), Великий терор 1937— 1938 рр. — це елементи комуністичного будівництва в багатонаціональній країні, створеній «залізом і кров’ю». Незнання історії у зв’язку з Голодомором — це лише один приклад нашої практично суцільної безпам’ятності. Не менш вражаючий приклад — святкування Дня перемоги 9 травня або твердження про існування фашизму в Німеччині.

Коротка характеристика теми, яка цікавить МЗС, міститься в моїй статті «Загадки українського Голодомору» (журнал МЗС «Політика і час», 2007, № 5, с. 38—45). У цій довідці формулюються найбільш варті уваги тези.

Існує помісячна статистика природного руху населення по регіонах (до рівня районів). В Україні вона деформована, особливо в місяці найвищої смертності, тому що гинули й реєстратори ЗАГС. Однак деформацію можна виправити, і це зроблено.

Статистика свідчить, що в європейській частині СРСР у 1932—1933 рр. смертність перевищувала народжуваність у семи регіонах. При цьому в трьох регіонах голод спостерігався в місті, а село мало позитивний баланс природного руху населення (Урал, Середня Волга, Північ). У цих регіонах голод був викликаний зняттям їх з карткової системи постачання.

Цей же чинник голоду присутній і в інших чотирьох регіонах — УСРР, Північно-Кавказький край, Нижня Волга, ЦЧО. Але в них, зокрема, і в УСРР, основну частку смертності давало село, і голод пояснювався тим, що у селян відібрали хліб.

Третій чинник голоду властивий тільки УСРР і Кубані (один з одинадцяти округів Північного Кавказу). Цей чинник діяв одночасно з переліченими вище, але тривав обмежений час: у листопаді—грудні 1932 р. (на порівняно невеликій території, яку посадили на «чорну дошку») і в січні 1933 — в тих селах, які не виконали хлібозаготівельного плану (тобто більше, ніж в 90% сіл). Суть акції, яку чекісти замаскували під хлібозаготівлі й провели з допомогою місцевих незаможників, полягала в тому, що у селян забрали все їстівне.

Коли забирали хліб, від голоду гинули селяни з неналагодженим господарством, у яких не було інших харчів. Голод першої половини 1932 р. в УРСР був наслідком жорстоких хлібозаготівель, тоді загинуло близько 150 тис. незаможників. Щоб припинити його, Сталін обмежив експорт зерна і закупив невеликі партії хліба за кордоном. Розмови про нищення голодом українців тільки через те, що вони були українцями (як вірмени в Туреччині або євреї в Німеччині) є ірраціональними. Те, що незаможники взяли участь у сталінській акції по вилученню всього їстівного в січні 1933 р., пояснюється просто: їм давали відсоток від вилученого, інакше вони загинули б. Адже в другій половині 1932 р. держава вилучила в Україні весь хліб.

Зарубіжні вчені цілком правильно і з цифрами в руках твердять, що УРСР і Кубань одержали в першій половині 1933 р. левову частку продовольчої допомоги, яку держава надала голодуючим регіонам СРСР. Виходячи з цього, вони (у тому числі й Р. Конквест) не можуть тепер повірити в геноцид. Вони не розуміють, що природа українського геноциду докорінно відрізняється від природи єврейського або вірменського.

Сталін забирав їжу в селян для того, щоб рятувати їх від голоду — годуючи через колгоспи під час весняної сівби 1933 р. В українському селі, яке голодувало другий рік поспіль, назрівав колосальний соціальний вибух (подібний до вибуху в січні—березні 1930 р., коли Сталіну довелось на півроку припинити колективізацію в усій країні). Щоб попередити цей вибух, треба було у селян під виглядом хлібозаготівель забрати всю їжу, а потім годувати їх iз рук. Ефективність такої політики була випробувана в 1921 р., коли хліб заготовляли у голодуючих південних губерніях України, щоб припинити «куркульський бандитизм».

Терор голодом, наслідком якого став Голодомор, не можна розглядати ізольовано від інших акцій Кремля — цькування П. Постишевим української інтелігенції в 1933 р., переполовинення КП(б)У за 1933— 1937 рр., винищення всього складу політбюро ЦККП(б)У в 1937 р. (крім Г. Петровського, який врятувався випадково). Раніше Україна була державою в складі СРСР (в 1932 р. Л. Каганович у листуванні зі Сталіним називав її країною). Після 1932—1933 рр. вона стала республікою. Сталін перестав боятися сепаратизму громадян УРСР і дозволив у 1934 р. перенести столицю з Харкова в Київ. Етнографічна Україна його влаштовувала.

Документи, які підтверджують геноцид громадян України, здійснюваний Сталіним у 1932—1933 рр., давно опубліковані, але мусять бути відповідним чином інтерпретовані. Цю терористичну акцію (як і Великий терор) Сталін здійснював iз обмеженим колом підручних, які (за винятком Кагановича й Молотова) пізніше теж стали жертвами репресій.

У вересні ц.р. в «Бібліотеці газети «День» з’явилася моя книга «Почему он нас уничтожал (Сталин и украинский Голодомор)». Вона може бути віддрукована в будь-якій кількості примірників. Виклад дуже складних проблем силового насадження комунізму, які пов’язані з Голодомором, подається в популярній формі. Геноцид українського народу не повинен, на мою думку, зачіпати національні почуття росіян або державні інтереси РФ. Але мої спроби надрукувати свою версію цих подій у російських виданнях виявилися безуспішними.

У листопаді 2007 р. видавництво «Наш час» друкує мою книгу «Голодомор 1932— 1933 рр. в Україні як геноцид: труднощі усвідомлення». Це наукова монографія, з усіма посиланнями на джерела.

У серпні ц.р. видавничий дім «Києво-Могилянська академія» випустив у світ підготовлений у Інституті історії України збірник документів «Голодомор 1932—1933 років в Україні» (1128 стор., упорядник — д.і.н. Р. Я. Пиріг). У співдружності з цим видавництвом Інститут історії України збирається перевидати до 75-ї річниці Голодомору чотиритомний збірник свідчень українських емігрантів у США, зібраних комісією Дж. Мейса і опублікованих у Вашингтоні в 1990 р. Обидва видання містять у собі документальну базу, на основі якої побудована викладена у цих тезах концепція Голодомору як геноциду.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України НАН України
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments