Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Два обличчя терору

Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні у порівнянні з голодом 1932—1933 рр. у СРСР
6 жовтня, 2007 - 00:00
КОНІ ГОЛОДНОГО ЛИХОЛІТТЯ. ХАРКІВ. 1933 рік. ФОТО ІНЖЕНЕРА А. ВІНЕРБЕРГЕРА / ГОЛОДНИЙ ХЛОПЧИК. 1933 рік. ФОТО З КНИГИ «FAMINE IN THE SOVIET UKRAINE. 1932 — 1933» (ГАРВАРДСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, 1986 рік) КОЛЕКТИВНА ЗДАЧА ЗЕРНА СПОЖИВЧИМ ТОВАРИСТВОМ У НЕМИРОВІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ КІНОФОТОДОКУМЕНТІВ УКРАЇНИ

Книгу постійного автора «Дня», доктора історичних наук, професора Станіслава Кульчицького «Чому він нас нищив?», щойно видану в серії «Бібліотека газети «День», з величезною увагою читають зараз у різних регіонах України. Книга ця складається з дослідницьких матеріалів, опублікованих у 2005—2007 рр. у нашій газеті й присвячених аналізу причин, мотивів та стратегічних розрахунків терористичної політики сталінського керівництва СРСР щодо України на початку 30-х років минулого століття. Передовсім iдеться про Голодомор 1932—1933 років. Але є одна проблема, яка була й залишається полем для доволі гострих дискусій, особливо з російськими істориками. Маються на увазі порівняльний аналіз i оцінка Голодомору 1932—1933 рр. України та голоду в СРСР. Адже важко заперечувати, що в багатьох регіонах колишнього СРСР у ті місяці й роки від голоду теж померли сотні тисяч, мільйони людей, і саме на цьому роблять акцент категоричні противники визнання Голодомору в Україні геноцидом українського народу.

Нещодавно МЗС України звернулось до Станіслава Владиславовича Кульчицького з проханням підготувати інформаційний матеріал, який містив би відповідний порівняльний аналіз. Професор Кульчицький підготував такий матеріал; з люб’язної згоди автора ми пропонуємо його нашим читачам.

Полеміка у питанні про природу українського Голодомору йде від часу опублікування книги Р. Конквеста «Жнива скорботи» (1986). Одні стверджують, що нищили селян, інші — що нищили українців. На цю полеміку наклали відбиток інші випадки геноциду вірмен і євреїв. Від початку полеміка політизувалася, і сторони не чують одна одну. Становище ускладнюється й тим, що в листуванні зі своїми підручними Сталін надавав перевагу езоповій мові, а свій злочин проти громадян УСРР (зрозуміло, українців у першу чергу) ретельно і дуже вдало замаскував. Нарешті, полеміка викликана й тим, що обидві сторони не знають специфіки ленінсько-сталінської «революції зверху», яка тривала з 1918 до 1938 рр.

Голодомор в УСРР і на Кубані (тоді ці регіони об’єднувалися поняттям «Україна»), Голодомор у Казахстані (зовсім іншого походження — не було терору голодом), Великий терор 1937— 1938 рр. — це елементи комуністичного будівництва в багатонаціональній країні, створеній «залізом і кров’ю». Незнання історії у зв’язку з Голодомором — це лише один приклад нашої практично суцільної безпам’ятності. Не менш вражаючий приклад — святкування Дня перемоги 9 травня або твердження про існування фашизму в Німеччині.

Коротка характеристика теми, яка цікавить МЗС, міститься в моїй статті «Загадки українського Голодомору» (журнал МЗС «Політика і час», 2007, № 5, с. 38—45). У цій довідці формулюються найбільш варті уваги тези.

Існує помісячна статистика природного руху населення по регіонах (до рівня районів). В Україні вона деформована, особливо в місяці найвищої смертності, тому що гинули й реєстратори ЗАГС. Однак деформацію можна виправити, і це зроблено.

Статистика свідчить, що в європейській частині СРСР у 1932—1933 рр. смертність перевищувала народжуваність у семи регіонах. При цьому в трьох регіонах голод спостерігався в місті, а село мало позитивний баланс природного руху населення (Урал, Середня Волга, Північ). У цих регіонах голод був викликаний зняттям їх з карткової системи постачання.

Цей же чинник голоду присутній і в інших чотирьох регіонах — УСРР, Північно-Кавказький край, Нижня Волга, ЦЧО. Але в них, зокрема, і в УСРР, основну частку смертності давало село, і голод пояснювався тим, що у селян відібрали хліб.

Третій чинник голоду властивий тільки УСРР і Кубані (один з одинадцяти округів Північного Кавказу). Цей чинник діяв одночасно з переліченими вище, але тривав обмежений час: у листопаді—грудні 1932 р. (на порівняно невеликій території, яку посадили на «чорну дошку») і в січні 1933 — в тих селах, які не виконали хлібозаготівельного плану (тобто більше, ніж в 90% сіл). Суть акції, яку чекісти замаскували під хлібозаготівлі й провели з допомогою місцевих незаможників, полягала в тому, що у селян забрали все їстівне.

Коли забирали хліб, від голоду гинули селяни з неналагодженим господарством, у яких не було інших харчів. Голод першої половини 1932 р. в УРСР був наслідком жорстоких хлібозаготівель, тоді загинуло близько 150 тис. незаможників. Щоб припинити його, Сталін обмежив експорт зерна і закупив невеликі партії хліба за кордоном. Розмови про нищення голодом українців тільки через те, що вони були українцями (як вірмени в Туреччині або євреї в Німеччині) є ірраціональними. Те, що незаможники взяли участь у сталінській акції по вилученню всього їстівного в січні 1933 р., пояснюється просто: їм давали відсоток від вилученого, інакше вони загинули б. Адже в другій половині 1932 р. держава вилучила в Україні весь хліб.

Зарубіжні вчені цілком правильно і з цифрами в руках твердять, що УРСР і Кубань одержали в першій половині 1933 р. левову частку продовольчої допомоги, яку держава надала голодуючим регіонам СРСР. Виходячи з цього, вони (у тому числі й Р. Конквест) не можуть тепер повірити в геноцид. Вони не розуміють, що природа українського геноциду докорінно відрізняється від природи єврейського або вірменського.

Сталін забирав їжу в селян для того, щоб рятувати їх від голоду — годуючи через колгоспи під час весняної сівби 1933 р. В українському селі, яке голодувало другий рік поспіль, назрівав колосальний соціальний вибух (подібний до вибуху в січні—березні 1930 р., коли Сталіну довелось на півроку припинити колективізацію в усій країні). Щоб попередити цей вибух, треба було у селян під виглядом хлібозаготівель забрати всю їжу, а потім годувати їх iз рук. Ефективність такої політики була випробувана в 1921 р., коли хліб заготовляли у голодуючих південних губерніях України, щоб припинити «куркульський бандитизм».

Терор голодом, наслідком якого став Голодомор, не можна розглядати ізольовано від інших акцій Кремля — цькування П. Постишевим української інтелігенції в 1933 р., переполовинення КП(б)У за 1933— 1937 рр., винищення всього складу політбюро ЦККП(б)У в 1937 р. (крім Г. Петровського, який врятувався випадково). Раніше Україна була державою в складі СРСР (в 1932 р. Л. Каганович у листуванні зі Сталіним називав її країною). Після 1932—1933 рр. вона стала республікою. Сталін перестав боятися сепаратизму громадян УРСР і дозволив у 1934 р. перенести столицю з Харкова в Київ. Етнографічна Україна його влаштовувала.

Документи, які підтверджують геноцид громадян України, здійснюваний Сталіним у 1932—1933 рр., давно опубліковані, але мусять бути відповідним чином інтерпретовані. Цю терористичну акцію (як і Великий терор) Сталін здійснював iз обмеженим колом підручних, які (за винятком Кагановича й Молотова) пізніше теж стали жертвами репресій.

У вересні ц.р. в «Бібліотеці газети «День» з’явилася моя книга «Почему он нас уничтожал (Сталин и украинский Голодомор)». Вона може бути віддрукована в будь-якій кількості примірників. Виклад дуже складних проблем силового насадження комунізму, які пов’язані з Голодомором, подається в популярній формі. Геноцид українського народу не повинен, на мою думку, зачіпати національні почуття росіян або державні інтереси РФ. Але мої спроби надрукувати свою версію цих подій у російських виданнях виявилися безуспішними.

У листопаді 2007 р. видавництво «Наш час» друкує мою книгу «Голодомор 1932— 1933 рр. в Україні як геноцид: труднощі усвідомлення». Це наукова монографія, з усіма посиланнями на джерела.

У серпні ц.р. видавничий дім «Києво-Могилянська академія» випустив у світ підготовлений у Інституті історії України збірник документів «Голодомор 1932—1933 років в Україні» (1128 стор., упорядник — д.і.н. Р. Я. Пиріг). У співдружності з цим видавництвом Інститут історії України збирається перевидати до 75-ї річниці Голодомору чотиритомний збірник свідчень українських емігрантів у США, зібраних комісією Дж. Мейса і опублікованих у Вашингтоні в 1990 р. Обидва видання містять у собі документальну базу, на основі якої побудована викладена у цих тезах концепція Голодомору як геноциду.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, заступник директора Інституту історії України НАН України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ