Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків мають знайти спокій, навіки оселившись у пам'яті народу.
Іван Драч, український поет, перекладач, сценарист, політичний і громадський діяч

Карл Маркс – критик несвободи

150 років тому вийшов друком перший том «Капіталу» — головної праці знаменитого німецького мислителя
14 вересня, 2017 - 15:11
ТАК, «ВИРОК», ЩО ЙОГО ВИНІС КАПІТАЛІЗМУ МАРКС, НЕ БУВ ЗДІЙСНЕНИЙ. ПРОТЕ СПАДЩИНА АВТОРА «КАПІТАЛУ», ОДНОГО З НАЙВПЛИВОВІШИХ МИСЛИТЕЛІВ ОСТАННІХ СТОЛІТЬ, БАГАТО В ЧОМУ ЗАЛИШАЄТЬСЯ АКТУАЛЬНОЮ / ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

14 вересня 1867 року гамбурзьке видавництво «Отто Мейсен ферлаг» видрукувало перші примірники (разом їх було тисяча) грубезної книги німецького політемігранта, який уже 17 років проживав у Лондоні, розглядався тодішнім прусським урядом як злісний, небезпечний ворог «існуючого державного ладу» (і не без підстав, і так вважав не лише цей уряд) і був відомий у певних, не надто широких, колах (здебільшого німецької діаспори в Англії, Франції та Бельгії, а також у керівництві Першого Інтернаціоналу) як першорядний, блискучий філософ, економіст, соціолог та політичний журналіст. 700-сторінковий твір Карла Маркса (його ім’я стояло на обкладинці) під назвою «Капітал. Критика політичної економії. Том I» (як відомо, Маркс за життя не встиг підготувати до друку рукописи II та III томів своєї праці, це зробив Енгельс після його смерті, а IV том в основному опрацював Карл Каутський) здавалося, мав привернути увагу лише фахівців-економістів: доскональний, ретельний, дуже докладний аналіз спеціальних економічних проблем (виробництво капіталу, товар, природа вартості, додаткова вартість, норма прибутку тощо...), стиль часом блискучий, але в цілому доволі складний...

Але доля цієї книги є воістину унікальною. Твір Маркса дуже швидко почали перекладати іноземними мовами (зокрема, вже в 70-ті роки ХІХ століття українською та російською). Але це був лише початок. Історія розпорядилася так, що саме цей, здавалося, зовсім «відірваний від життя» трактат із фундаментальних проблем політекономії став інтелектуальним прапором (і водночас фундаментом) критики капіталістичного суспільства (зауважимо — на його індустріальній стадії) з притаманними йому жорстким розподілом соціуму, соціальною нерівністю та реальним (не вигаданим Марксом!) антагонізмом. Ба більше, радикальне крило адептів Маркса, перш за все більшовицького ґатунку, тлумачили «Капітал» як «вирок старому світу», виконати який покликаний новий месія — пролетаріат. Одним словом, марксизм (і в революційній, і в реформаторській, соціал-демократичній іпостасі) справив занадто великий вплив на історію ХХ століття, щоб від «ювілейної дати» першопублікації головного твору фундатора цього вчення можна було просто «відмахнутися» (Маркс працював над твором десь із 1843 року).

Причому не має значення, хто як ставиться до «основоположника» (Хайек, Поппер гостро, але науково коректно критикували його теорію, Бісмарк вважав, що «марксистський експеримент варто провести в тій країні, яку не шкода», а Фромм, Леонтьєв, Кейнс, навпаки, віддавали Марксу належне). Популярна у «масовій свідомості» думка, що Маркс «нікому вже не цікавий» і «взагалі є батьком ГУЛАГу», гадаю, є надто примітивною. Автор «Капіталу» є, поза сумнівом, видатним, але винятково суперечливим мислителем. Його ідеї (критично сприйняті) потрібні й нам на тлі напівфеодального «марксового» українського капіталізму ХХІ (!) століття. Ці короткі нотатки — не більше, ніж спроба нагадати читачеві деякі з цих ідей.

Але щоб правильно зрозуміти їх — треба осмислити, у чому полягали суперечності (внутрішні) Марксової теорії. Коротко спробуємо навести їх, як це бачить автор цих рядків:

1. Суперечність між наукою і політикою у творчій спадщині Маркса, причому перше й друге «переплутане» й «перемішане» настільки, що важко відрізнити одне від одного. Дуже цікаво, що більшовики — «найбільш послідовні» марксисти — йменували спадщину Основоположника не наукою, а вченням! А це вже — категорія не теоретико-наукова, а релігійна, предмет віри, а не знання. Це при тому, що саме Маркс-вчений (а не Маркс-революціонер або «пророк») справді пережив свій час... Перед нами — трагічний парадокс, багато в чому важливий для розуміння драматичних колізій ХХ століття.

2. Суперечність між власне «вченням» Маркса як конгломератом усіх його ідей, часом прямо протилежних, і, з іншого боку, сукупністю тих його ідей, котрі в рамках діалектичної логіки становлять єдине ціле. Є підстави гадати, що другий елемент має всі переваги над першим.

3. Маркс розробив політичну економію капіталізму ХІХ століття настільки глибоко і детально, що й понад півтора століття потому дослідники, по суті, мало що могли додати або уточнити. Але справді «наукове визначення» соціалізму в цього видатного критика капіталістичної несвободи знайти дуже важко. Воно є практично недоступним для пересічних читачів, оскільки геть закамуфльоване революційною фразеологією. Фактором вирішального значення для Маркса було (як у «Маніфесті») «скасування приватної власності».

Але! Саме Марксу («Економіко-філософські рукописи» 1844 року — «первісне зернятко» «Капіталу») належать такі геніальні слова: «Будь-яка приватна власність відчуває — щонайменше щодо більш багатої приватної власності — заздрощі й жадобу нівелювання, і навіть саме ці відчуття становлять сутність конкуренції. Грубий комунізм є лише завершенням цих заздрощів і цього нівелювання, і вони виходять з уявлень про певний мінімум. У такого комунізму — визначена, обмежена міра. Те, що таке «скасування» приватної власності аж ніяк не є її справжнім засвоєнням — це видно якраз із абстрактного заперечення цілого світу культури й цивілізації, з повернення до неприродної простоти людини, яка є злиденною, грубою й такою, що не має жодних потреб, — людини, котра не тільки не піднеслася над рівнем приватної власності, але навіть ще не доросла до неї». Хіба перед нами — не найяскравіший приклад внутрішніх суперечностей у світогляді Маркса?

4. Суперечність між «молодим Марксом», якому належать наведені вище рядки, і «зрілим», «пізнім» Основоположником, який багато писав про «диктатуру пролетаріату» й інші подібні жорсткі речі.

5. Суперечність між Марксом — абсолютно тверезим критиком будь-якої релігії («Релігія — це зітхання пригнобленої еліти, серце безсердечного світу, подібно до того, як вона — дух бездушних порядків. Релігія є опій народу»; дуже цікаво, що це написав онук рабина!) та Марксом, який вірив у «месіанську», рятівну для людства долю пролетаріату, ступаючи вже тут на суто релігійний грунт (хай би якими блискучими й об’єктивними, на думку автора «Капіталу», дослідженнями це доводилося).

6. Фундаментальна суперечність між розумінням розвитку суспільства (Маркс не раз наголошував, що це «природно-історичний процес», який, за логікою, має об’єктивний характер) і ставкою на насильство, класову боротьбу (і те, і це він розглядав як «повивальну бабцю» історії, неминучу при народженні нового).

* * *

Автор перелічив лише малу частину суперечностей Марксової наукової теорії — і його ж «вчення». Але (в очікуванні аналітичних публікацій на цю тему, які дуже потрібні) — вчитаємось у деякі рядки «Капіталу». До речі, ЮНЕСКО визнала цю книгу й підготовчі рукописи до неї «культурною спадщиною людства», а Бі-Бі-Сі, за підсумками опитування, включила цю працю в перелік 30-ти найвпливовіших творів всесвітньої історії. Отже, відкриємо сторінки праці, виданої 150 років тому.

«Теперішнє суспільство не є твердим кристалом. Це — організм, здатний на перетворення; він перебуває у постійному процесі перетворення»;

«На пласкій рівнині кожен горбик здається пагорбом»;

«Етикетка системи поглядів відрізняється від етикетки інших товарів, між іншим, тим, що вона вводить в оману не лише покупця, але часто й продавця»;

«Павук здійснює операції, що нагадує операції ткача, і бджола побудовою своїх воскових комірок соромить і ганьбить деяких людей — архітекторів. Але і найгірший архітектор від самого початку відрізняється від найкращої бджоли тим, що перш ніж будувати комірку з воску, він уже збудував її у своїй голові. Наприкінці процесу праці маємо результат, котрий уже на початку цього процесу був в уявленні людини, тобто ідеально»;

«Будь-яка економія зводиться, зрештою, до економії часу»;

«Капітал боїться відсутності прибутку або занадто маленького прибутку, як природа боїться порожнечі. Але якщо є достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 відсотків прибутку — і капітал згоден на будь-яке застосування; при 20 відсотках він стає пожвавленим; при 50 відсотках, поза сумнівом, готовий зламати собі голову; при 100 відсотках він зневажає всі людські закони; при 300 відсотках немає такого злочину, на який він не ризикнув — навіть під загрозою шибениці» (тут Маркс у дещо відредагованому вигляді наводить цитату з Томаса Даннінга, англійського публіциста ХІХ ст.).

І нарешті, ще одна думка — вже не з «Капіталу», а з «раннього» Маркса («Критика гегелівської філософії права», 1843 р., автору 25 років): «Бюрократія є коло, з якого ніхто не може вистрибнути. Її ієрархія є ієрархією знання (тільки, мабуть, не наукового, а іншого, вельми специфічного. — І. С.). Верхи покладаються на нижчі кола в усьому, що стосується знання окремих, конкретних речей; нижчі ж кола довіряють верхам в усьому, що стосується розуміння загального, і, таким чином, вони взаємно вводять одне одного в оману».

Хіба не це відбувається зараз у нас? Теж тема для необхідної дискусії.

* * *

Півтора століття від публікації «Капіталу» — це привід для роздумів. Якщо ми візьмемо до уваги, що далеко не всі рухи, іменовані сучасними західними ЗМІ «марксистськими», насправді є такими (так, навряд чи можна вважати таким колумбійський екстремістський рух «ФАРК», і взагалі, нагадаємо, що Маркс на схилі років не раз говорив: «Я сам — не марксист»), якщо згадаємо, що Бі-Бі-Сі за результатами опитування 1999 року визнала Маркса «найвпливовішим мислителем тисячоліття» (з іншого боку, вражає: і Улоф Пальме, і Мао Цзедун позиціонували себе як «марксисти»), якщо, нарешті, вдумаємось у дивовижний факт: Маркс виніс вирок капіталізму, але ж його таки нещадний аналіз виразок і криз цієї системи зрештою сприяв реформуванню і трансформації капіталізму, по суті, врятував його — якщо ми збагнемо це все, то погодимося: спадщину Маркса конче треба і обговорювати, і вивчати.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments