Козаки: від союзу до розриву з Москвою

Життя і діяльність князя Дмитра Івановича Вишневецького, видатного українського воєначальника середини XVI століття, наповнені несподіваними поворотами. Так, залишивши службу на батьківщині, він протягом декількох років керував обороною південних рубежів Московської держави від набігів кримських татар. Саме у цей період Д.Вишневецький став засновником укріплення на острові Хортиця, яке історик Дмитро Яворницький вважав прообразом Запорізької Січі. Менш відомим є той факт, що до цієї ідеї мав певне відношення московський цар Іван Грозний, який спробував поставити собі на службу дніпровських і донських козаків.

До 1553 р. Д.Вишневецький служив польському королю і займав посаду «старости Черкаського і Канівського». Під його керівництвом перебували вільні козаки, що жили у середній течії Дніпра. Їх залучали на службу як військових найманців для охорони степових рубежів. Нерідко і сам Д.Вишневецький збирав козацьку вольницю і здійснював набіги на татарські кочовища. Проте коли кримський хан уклав союзний договір з Польщею, наш герой став шукати шляхи переходу на службу до Московської держави. 1553 року Д.Вишневецький пішов з польської служби, а навесні 1556 р. запропонував свої послуги Івану Грозному.

Цар прийняв їх, використовуючи запорізьких козаків як буфер між південними околицями Московської держави і Кримом. Річ у тім, що активна завойовницька діяльність Івана Грозного, що підкорив Казанське (1552) і Астраханське ханства (1556), викликала гнів не лише в Криму, але і в Османській імперії. Внаслідок цього активізувалися набіги на Московську державу кримських татар, які вважали себе наступниками Золотої Орди. З’явилася гостра необхідність зміцнення південних кордонів. Окрім будівництва фортець і оборонних ліній, цар вирішив контратакувати. Так, він відправив два загони російських ратників — один під курівництвом Чулкова по Дону, а інший під керівництвом Ржевського по Дніпру. «Звістка про похід проти кримців припала до смаку черкасько-канівським козакам. Зібравшись у кількості 300 чоловік, під проводом своїх отаманів Млинського і Михайла Єськовича, вони вирушили вниз по Дніпру. У згоді з російським військом козаки заподіяли багато бід туркам і татарам під Іслам-Керменем, Очаковим і Волам-Керменем», пише Д. Яворницький.

Цей досвід надихнув царя використовувати дніпровських і донських козаків для набігів на володіння кримського хана. Саме тому ідея створення козацького укріплення на Хортиці, висунута Д.Вишневецьким, виявилася дуже доречною. Перебуваючи у Запоріжжі, козаки могли у будь-який момент завдати удару по кочовища татар, коли ті вирушали на північ. У травні 1556 р. князь Д. Вишневецький своєчасно сповістив царя Івана Грозного про вихід кримського хана в похід на московські землі. Як свідчать записи, «по вестям князя Дмитрия Вишневецкого, царь крымской вышел со многими прибылыми людьми, и царь и великий князь приговорил идти на Коломну...» У вересні 1556 р.  Д. Вишневецький направив до Москви свого представника, аби повідомити царю про свій вихід зі служби короля Сигізмунда II Августа і бажання перейти під заступництво московської держави. Літопис свідчить про цю подію так: «...Приехал к царю и великому князю Всея Русии Ивану Васильевичу от Вишневецкого князя Дмитрия Ивановича бить челом Михаил Ескович, чтобы его государь пожаловал, и велел себе служить. А от короля из Литвы отъехал да на Днепре, на Хортицком острове, город поставил против Конских Вод, у крымских кочевищ. И царь послал к Вишневецкому детей боярских Андрея Щепотева и Нечая Ртищева с грамотой и с жалованием».

16 жовтня направлені до князя Д. Вишневецького дворяни повернулися до Москви. Вони доставили з собою полонених татар, і повідомили, що князь прийняв присягу і виступив у похід «воювати кримські улуси під Іслам-Кермень, перебуваючи на службі у царя і великого князя». У грудні того ж року московський посол у Криму, князь Ф.Д. Загряжський повідомив цареві Івану, що хан готувався до війни все літо, але не зміг восени відвернути напади загону князя Д.Вишневецького на Іслам-Кермень. Князь це місто взяв «і людей побив, і гармати вивіз до себе на Дніпро, в своє місто». Через деякий час, кримський хан Девлет-Гирей здійснив у відповідь напад на Хортицьку фортеця, яку тримав у облозі 24 дні, але так і не зміг взяти. Про це сам Д. Вишневецький проінформував Івана Грозного. У травні 1557 р. він прислав до Москви козаків і повідомив що «Божим милосердям від царя (Девлет-Гирея) відбився і побив у нього людей кращих, а потім пішов цар від нього з великим соромом. І доки в тому місті люди будуть, кримцям на війну ходити нікуди не можна». Дійсно, для Кримського ханства виявилася вельми неприємною загроза флангового удару від князя Д. Вишневецького по татарських кочевищах. Адже головна їхня дорога — Муравський шлях — проходила по лівому берегу Дніпра, недалеко від Хортицького укріплення.

Та все ж на ділі виявилось, що не все так гладко. Незабаром князь Д. Вишневецький несподівано піддався другому нападу з боку кримського хана. Козаки довго відбивалися, але, позбувшись харчів і коней, залишили Хортицю і пішли до Черкас і Канева. Цар, дізнавшись про те, що сталося, велів князеві їхати до Москви. Вишневецький підкорився і в листопаді того ж року приїхав до російської столиці. Іван Грозний зустрів його привітно, дав у розпорядження «город Белев со всеми волостями и селами». Сам князь «государеві хрест цілував і присягнувся служити навіки». У січні 1558 року цар Іван знову направив Д. Вишневецького розоряти кочовища кримських татар. Розрядна книга свідчить, що «того же лета генваря (1558 р.) царь и великий князь послал на Днепр, на Хортицу князя Дмитрея Вишневецкого» разом з московськими служивими людьми — дворянами, стрільцями і козаками.  Князеві наказано побудувати на річці Псел кораблі і на них спуститися вниз по Дніпру, де шукати кочовища і перешкоджати просуванню татар до московських земель. У квітні 1558 р. князь повідомив царя, що похід був успішним: його загону вдалося підійти до самого Перекопу і перебити сторожові роз’їзди.  12 червня Д.І. Вишневецький з Іслам-Керменя, який він розорив, прислав під конвоєм загону А.Вяземського полоненого татарина, який дав цінні відомості про задуми кримського хана. Взимку 1558—1559 рр. татари спробували зробити набіг на прикордонні російські землі, але дізнавшись про те, що Іван Грозний знаходиться в Москві, а «Вишневецький на Тулі», відмовилися від своїх намірів. Як зазначає літописець, «от этих вестей нашёл на них страх и трепет,  и вскоре воротились назад, на бегство устремившись».

1559 року князя Д.І.Вишневецький з козаками було направлено на Донець, де йому належало спорудити судна і на них зробити напад на Азов, Керч та інші місця. У квітні князь Вишневецький сповістив Івана Грозного про те, що він «побив Кримців на Яндарі близько Азова. Було їх 250 людей, хотіли йти під Казань війною». Татари були розбиті наголову, 26 узято в полон, з яких 14 князь вислав до Москви. 2 липня 1559 року загін Вишневецького атакував Азов, причому ця атака була насилу відбита турками завдяки допомозі ногайців і підтримці ескадри Османа. Не дивлячись на те, що напад відбили, вперше Азов — військовий форпост османів у степах Північного Причорномор’я, наразився на серйозну небезпеку. Відступивши від Азова, князь зі своїм загоном спустошив турецькі та ногайські землі на північному узбережжі Азовського моря і вийшов на Таманський півострів. У серпні на човнах Д. Вишневецький здійснив напад на Керч, але ця атака була відбита турецькою ескадрою. Потім він піднявся вгору по Дону, де побудував малі фортеці, готуючись до нового наступу наступної весни.

Цілком можливо, що серед цих містечок був і Черкаськ — майбутня «столиця» донських козаків. Його заснування приписують князеві Михайлу Вишневецькому, причому десятиліттям пізніше. Однак тоді в самому розпалі була Лівонська війна, і литовський староста Михайло Вишневецький ніяк не міг прибути на Дон у ролі союзника Московської держави. В той же час князь Дмитро Вишневецький не лише був на Доні, але й знайшов собі союзників серед племен, що мешкають у передгір’ях Північного Кавказу і на Таманському півострові. Ними стали племена черкесів. Нові союзники Московської держави нападали на турецькі володіння на Таманському півострові і на місто Кафу. Коли Д.Вишневецький повернувся зі свого походу, з ним прибули воїни-черкеси, невдоволені турецьким владицтвом, вони бажали поступити на службу пану. «Всі Черкаси б’ють чолом, аби їх Государ подарував, дав би їм воєводу свого і велів би їх всіх хрестити». У лютому 1560 р. цар Іван Грозний направив до них священиків. Багато черкесів прийняли православ’я, а з дочкою одного з князів — Марії Темрюковні сам цар був одружений вдруге.

Навесні 1560 року князь Вишневецький знову повернувся в пониззя Дона, аби підготуватися до нового походу, але через Лівонську війну не отримав підкріплення. Фактично, у розпорядженні князя знаходився лише його власний загін, завербований із запорізьких козаків і черкесів. У липні він почав наступ на Азов, але з прибуттям на допомогу гарнізону турецької ескадри, був вимушений відступити. У квітні 1561 р. князя Вишневецького з козаками було направлено на Дніпро «недружбу робити цареві кримському і королеві Литовському». Тим часом, цар Іван Грозний став концентрувати сили, готуючись до походу на Полоцьк. У цій справі він вирішив використовувати козаків, що зовсім не входило в плани Д.Вишневецького. Князь був готовий воювати з татарами і турками, але не з Литвою, де жили його родичі. Напрям козаків князя Вишневецького на західний театр військових дій привів до розриву з Москвою. Влітку 1561 року до царя Івана Грозного прибули козаки Михайло Кирилов і Роман Воропаєв. Вони повідомили, що князь Вишневецький государеві зрадив, від’їхав «з Дніпра до Литви до Польського короля з усіма своїми людьми, які були з ним на Полі...» 5 вересня 1561 р. король Сигізмунд II Август повернув князеві всі його звання і землі, а також видав охоронну грамоту. Цар Іван Грозний відреагував гнівно і в своєму стилі заявив, що князь «прийшов, як собака, і пішов, як собака». Проте, з точки зору феодального права, це навряд чи була зрада — московський цар, що приймав князя Д. Вишневецького та його козаків на службу захищати південні рубежі від татар, сам порушив угоду. Не виключено, що надалі він пошкодував про це — в ході Лівонської війни кримські татари не раз спустошували неосяжні землі російської держави, а в 1571 році вщент спалили Москву.