Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Перша світова як пролог до Другої

Розвал чотирьох імперій породив вибух реваншизма
8 листопада, 2018 - 16:15
ПЕРША ШПАЛЬТА БРИТАНСЬКОЇ ГАЗЕТИ «ДЕЙЛІ ТЕЛЕГРАФ» ЗА 11 ЛИСТОПАДА 1918 РОКУ З ПОВІДОМЛЕННЯМ ПРО ЗАВЕРШЕННЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Завдяки більшовицькій пропаганді Перша світова війна виявилася в тіні другої страшної світової трагедії. Кажуть, що ХХ століття почалося не за календарем 1901 року, а з початком Першої світової війни в серпні 1914. Саме з її першими залпами закінчився період у європейській історії між 1890 і 1914 рр., що отримав назву Belle Epoque — Прекрасна епоха. Тоді здавалося, що мир запанував на теренах континенту і досягнення науки та техніки обіцяли рожеве майбутнє.

У Франції, Бельгії та Великобританії саме цю війну називають Великою, оскільки в ній ці країни втратили колір своїх націй. Від військових дій, голоду, хвороб, розрухи по всьому світу загинуло близько 21 млн чоловік. Сьогодні, коли нам відомі втрати в Другій світовій війні, ці цифри не жахають, але від цього не стають менш значущими.

Головним результатом Першої світової війни стало глобальне перетворення світу. Ця величезна конвульсія існуючого світового порядку активізувала дію сил, які поставили світ на межу другої ще більшої катастрофи і затягнули його до неї.

ПОЧАТОК І КІНЕЦЬ СВІТОВОГО ТАНЦЮ СМЕРТІ

Це комуністи услід за своїми теоретиками вважають, що історія рухається прямолінійно, від одного устрою до іншого. Насправді, жодної передумови в ній немає, шляхи розвитку і подій часто відображають суб’єктивні представлення людей, у тому числі політиків і військових.

Ніхто в червні 1914 року після вбивства спадкоємця престолу Австро-Угорщини Франца-Фердинанда не думав, що цей інцидент спричинить політичний і військовий обвал. У головних європейських столицях і не думали воювати. Проте постріли пролунали, і армії вирушили в похід.

Керівник німецького Генерального штабу Альфред фон Шліффен 1905 року розробив план, так званий Blitzkrieg — блискавичної війни. Згідно з ним на розгром Франції відводилося 39 днів, а потім передбачався поворот німецьких військ проти Росії.

При цьому в Парижі і Санкт-Петербурзі планували хай не такими цифрами, але подібними категоріями. Всі вважали, що воювати доведеться серйозно, але не дуже довго. В крайньому разі, до нового 1915 року будуть у Берліні або Парижі. Звідки куди дивилися.

Однак вже битва на Марні у вересні 1914 року поставила хрест на таких планах. На Західному фронті війська зарилися в землю і підперезалися огорожами з колючого дроту. Для прориву їх англійці винайшли броньовані машини. З метою збереження секретності вони їх назвали tank — ємкість, цистерна.

Після підписання більшовиками Брестського миру німецьке командування сконцентрувало на Західному фронті 192 дивізії проти 178 англо-французьких. Час вирішував усе. Очікувалося прибуття понад 1 мільйона американських солдатів, що кардинально змінювало співвідношення сил.

Після виходу Росії з війни згідно з Брестським миром у березні 1918 року німецькі війська почали наступ на Західному фронті, який з деякими перервами продовжувався до кінця липня, але цілей не було досягнуто. Ба більше, стало очевидне, що німецька військова машина на межі своїх можливостей і вже нездатна наступати.

На початку серпня союзники почали наступ, який тривав без зупинки. Болгарія 28 вересня розпочала переговори про мир. Франція 14 жовтня офіційно визнала Чехословацьку національну раду на чолі з Томашем Масариком, а 28 жовтня незалежність Чехословаччини була проголошена в Празі. Почалося руйнування Австро-Угорщини — головного союзника Німеччини. Відень 26 жовтня почав мирні переговори.

Сьомого листопада почалися переговори, а 11 листопада було підписано перемир’я. Командувач американськими військами в Європі генерал Джон Першинг зі смутком зауважив: «Я боюся того, що Німеччина так і не дізнається, що її перемогли. Якби нам дали ще один тиждень, ми б навчили їх». Німецький генерал фон Айнем, командир третьої німецької армії, звернувся до своїх військ: «Непереможені, ви закінчили війну на території противника». Так виникли умови для народження легенди про зрадників, які підписали перемир’я і про удар у спину Німеччини.

Зауважимо, що, висуваючи в січні 1943 року вимогу про беззастережну капітуляцію гітлерівської Німеччини, президент США Франклін Рузвельт згадував цей вислів Першинга і не бажав повторювати помилок минулого.

У ВИРІ НАЦІОНАЛІЗМУ І ШОВІНІЗМУ

Війна закінчилася, але її політичні і географічні наслідки лише починалися. Руйнувалися імперії, виникали нові держави: Польща, Чехословаччина, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Угорщина, Австрія, Королівство словенців, хорватів і сербів.

Переможці окреслювали кордони на власний розсуд. Не лише в Європі, а й, на Близькому і Середньому Сході. Результати в Іраку та Сирії відчуваються досі.

Люди, які жили у великих державах, раптом втратили цілий світ. Молоді країни відчували вибух національної самосвідомості, яка часто трансформувалася в претензії до сусідів.

Проголошена 11 листопада 1918 року незалежна Польща почала мріяти про кордони od morza do morza — від моря до моря. Виникли територіальні проблеми з Чехословаччиною, що важко позначилося для Варшави під час радянсько-польської війни 1920 року.

Від ураженої Угорщини частину території приєднали до Чехословаччини, тепер це частина Словаччини. Трансільванія, населена угорцями,  відійшла до Румунії.

Ще більше проблем виникло на Балканах — і так практично повсюдно.

Ще вчора представники титульної нації — німці й австрійці — в нових державах перетворилися на національні меншини. У Чехословаччині — в Судетах, у Банате, нинішньому автономному краю Воєводіна, — в Сербії.

Не складалися стосунки з німцями в державах Балтії. Не випадково члени Балтійського фрайкора (нім. Freikorps — вільний корпус, добровольчий корпус), які боролися за створення німецької держави на території Балтії, повернувшись до Німеччини, стали активістами нацистської партії.

Переможена Австрія раптом перетворилася на пересічну європейську державу. Це боляче било по сприйняттю людей, які ще донедавна жили у великій країні. Не випадково аншлюс 1938 року сприйняли з ентузіазмом переважною більшість австрійців. Вони знову себе відчули громадянами великої імперії. Про наслідки ніхто не думав. Історія в черговий раз нічого не навчила. Ані їх, ані німців.

Що вже казати про Германій, де вчорашні солдати не могли повірити в те, що їх армія і країна програли війну. Адже вони стояли в 70 км. від Парижа і солдатів противника так і не крокували по вулицях німецьких міст.

У Чехословаччині була демократія, але для цього були історичні причини і умови. Празький парламент ненабагато був молодший за англійський. У інших нових державах ані населення, ані еліта не знали, що з нею робити. Свобода передбачає відповідальність, а цей вантаж не кожному до снаги. У зруйнованій Європі було важко жити, і недавнє довоєнне минуле викликало сильну ностальгію. Всього було вдосталь: влада тверда, ціни низькі, корупція на побутовому рівні сильно не відчувалася.

Демократична Веймарська республіка, конституція — все це представлялося нав’язаними переможцями німецькому народові. Багато хто відчув страх перед новим, перед втратою звичного.

Німці не впоралися зі свободою, яку вони отримали після розпаду імперії. Вони розгубилися, всю провину за невміння налагодити життя вони перекладали на зовнішніх і внутрішніх ворогів. Так було простіше і зрозуміліше.

Закінчення Першої світової війни означало, по-перше, завершення існування Європи як центру колоніального світу.

По-друге, створення комуністичних режимів у Росії та Монголії.

По-третє, висунення США на лідируючі позиції в економіці, фінансах і глобальній політиці.

По-четверте, зміна довоєнного міжнародного правового порядку — створення нової міжнародної правової системи. Генеральна Асамблея Ліги Націй виконувала роль міжнародного парламенту і мала право виносити ухвали щодо всіх міжнародних політичних питань, включаючи заходи, спрямовані на збереження миру.

У ПОЛОНІ МІФІВ

Через кілька років після війни почалося створення міфів. У Німеччині головним був битва біля Лангемарка. Начебто 20 листопада 1914 року погано навчена молодь, що складалася зі старшокласників і студентів, співаючи національний гімн Deutschland, Deutschland uber alles — «Німеччина, Німеччина понад усе» попрямувала на ворожі лінії на захід від Лангемарка в Бельгії і, зім’явши ворога, захопила в полон мало не дві тисячі французьких солдатів.

Насправді атака повністю провалилася, і німецькі солдати зазнали величезних втрат. Велику частину їх було вбито, уціліли буквально одиниці. Проте цю невдалу атаку пропаганда перетворила на прояв героїзму німецької молоді.

Культ війни, фронтового життя глибоко укорінився в суспільній свідомості. Німці бачили в новій війні єдиний вихід з кризи і повернення до минулої величі нації. Тому розв’язали Другу світову, в результаті якої Німеччина мало не припинила існування як держава.

Щось подібне ми бачимо в сьогоднішній Росії. Ностальгія за втратою імперії, культ сили і війни знову панує в пропаганді. Створюються міфи, що Росія практично виграла Першу світову війну, але зрадницький удар більшовиків, масонів та інших ворогів не дозволив їй увійти до лав переможців. Звідси гостре бажання до загарбання земель і відновлення імперії.

Одна лише відмінність. Німеччина була великою індустріальною державою — однак надірвалася в боротьбі з усім світом. Що ж казати про Росію, чий ВВП усього 1,5% від світового.

Імперські міфи паморочать голову, але ніколи до добра не доводять.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments