Століття XI. Ярослав Мудрий — дипломат і будівник, а вже потім воїн
Політика Ярослава на півночі була продуманою і зваженою (як і майже всі його дії під час правління), поступово були завойовані значні території, заселені фіно-угорськими племенами (походи на «чудь» і «ямь»); було засновано місто Юр’єв (нині Тарту).
Пораховані зовнішньополітичні успіхи Ярослава Мудрого показують, що своєрідним коконом справді мудрого правителя була оплутана майже вся Європа. Ярослав забезпечив мир поблизу своїх кордонів, повільно, але впевнено розширював свої володіння.
На користь більшої значущості нашого героя для історії Європи ХI століття свідчить ще й те, що він здійснив фактично революцію в гуманітарній сфері. Пам’ятниками благочестю Ярослава стали побудовані в Києві і Новгороді соборні храми в ім’я Святої Софії, які збереглися до наших днів. Літописці XVI століття називали Ярослава «Богомудрим» і «Богохранимим», насамперед за його наполегливість у поширенні християнства і державному будівництві. Князеві Ярославу приписують також перше зведення писаних руських законів, відомих під загальною назвою «Руська правда». Даний кодекс законів являє собою чудове історичне джерело та юридичний документ XI століття, що не поступається європейським аналогам тієї епохи. У «Правді Ярославичів», складеній уже по смерті Ярослава 1072 року у Вишгороді, на думку М. Грушевськго, була відображена юридична практика, що викристалізувалася ще за життя великого князя. Він був справжнім провідником просвiтництва у державі.
В усій Європі славилася найбагатша бібліотека Ярослава Мудрого, яку до цього часу так і не знайдено. Варто відзначити, що Ярослав був людиною всебічно освіченою, грамотною, на відміну від батька — Володимира Великого.
Смерть Ярослава Мудрого (19 чи 20 лютого) 1054 року, на думку більшості істориків ХIХ століття, стала тим рубежем, віхою, переступивши яку, «Русь поховала з Ярославом свою могутність і добробут» (М. Карамзін). Проте більшість сучасних істориків (точка зору академіка П.П. Толочка) не вважають, що на Київській Русі після смерті «Богомудрого» князя загальмувався поступальний розвиток. Та ось гідних нащадків (окрім Володимира Мономаха, онука Ярослава, який народився за рік до смерті діда) на великокняжому престолі або хоча б рівних Ярославу не було.
Безперечно, з цим висновком можна погодитися: великий князь київський Ярослав був різнобічно освіченим, мудрим правителем, наділеним надзвичайним дипломатичним хистом. I ми по праву можемо пишатися таким державним діячем, досягнення якого залишили вікопомний слід.
