«Вхопити фортуну за чуба»

Петербург — прекрасне і дивовижне місто, що славиться своїм космополітизмом і толерантністю. Побудоване на фінських землях іноземними архітекторами, воно відразу стало столицею Російської імперії.

Мені досить часто доводилося чути міф про моє місто, що стоїть на кістках запорожців. Зараз вже доведено, що розповіді про тисячі смертей перших будівельників Петербурга сильно перебільшені, хоча запорожців, з легкої руки Івана Мазепи, сюди дійсно відправляли, а болотистий клімат північної столиці явно не сприяв поліпшенню здоров’я. Правдою, безумовно, є те, що на цвинтарях Пітера лежить багато видатних українців, у тому числі на найпрестижнішому — Олександро-Невській Лаврі.

Тут поховані й ті, хто випадково заїхав у імперських справах і назавжди залишився в столиці (як, наприклад, генеральний обозний Яків Лизогуб). І навпаки, ті, хто віддав Петербургу свої душу і серце — графи Олексій Розумовський та Петро Завадовський. У Лазаревській усипальниці знайшов свій вічний притулок незаконний син Феофана Прокоповича Григорій Теплов, який не вважав себе українцем і приніс багато шкоди Україні. У Благовіщенській усипальниці лежить канцлер імперії граф Олександр Безбородько, для якого допомога землякам стала головним правилом життя.

Великі українці зробили дуже багато для формування нової системи освіти, створювали і реорганізовували провідні навчальні заклади столиці. Феофан Прокопович відкрив тут свою школу «Сад Петров» («Петергартен»), програма якої, за прикладом рідної йому Києво-Могилянської академії, була заснована на «триязичіі» (російська, латинь, грецька). У школі був свій хор, свої музиканти з числа учнів, а в літні канікули проходили сценічні вистави, які ставили учні під відкритим небом і двічі на рік — акції, диспути, «риторские экзерциции» (відкриті змагання учнів в ораторському мистецтві).

ПОРТРЕТ ОЛЕКСАНДРА БЕЗБОРОДЬКА РОБОТИ ЙОГАНА БАБТИСТА ЛАМПІ СТАРШОГО

Блискучий рівень освіти Київської академії XVIII ст. давав прекрасну базу для початку найрізноманітнішої кар’єри. Інший випускник КМА Петро Завадовський став першим міністром народної освіти Російської імперії. Він також керував будівництвом Ісаакіївського собору — одного з головних символів Петербурга. Ще один український випускник КМА, Григорій Полетика, зробив кар’єру в пітерської Академії наук, а потім став головним інспектором найпрестижнішого вищого військового закладу — Морського шляхетського кадетського корпусу і сприяв перетворенню морських офіцерів імперії на по-європейськи освічених, які вільно володіють іноземними мовами. Випускники Києво-Могилянської академії викладали в Академічній університетської гімназії, що послужила основою Санкт-Петербурзького державного університету.

Імперська столиця притягувала, відкривала неймовірні можливості і тут же відбувався крах надій. У Петербурзі було страчено за невдалий палацовий переворот Василя Мировича (з «мазепинців»). У Петропавлівській фортеці помер від запалення легенів лідер прихильників автономії Гетьманщини Павло Полуботок. Тут же, в столиці, зробили запаморочливі кар’єри брати Розумовські, Олексій та Кирило, перетворившись із дітей бідного козака на чоловіка імператриці і гетьмана України. Фаворитом Катерини став Петро Завадовський. Найвпливовішими політиками імперії ставали в Петербурзі новоявлені графи з колишніх старшинських сімей Олександр Безбородько і Федір Паскевич. Саме вони, між іншим, завершили загибель Речі Посполитої. Блискучу військову і політичну кар’єру зробили представники інших старшинських родів — Кочубеї і Гудовичі. Міністром юстиції і фінансів імперії став могилянець Дмитро Трощинський. Взагалі доля Розумовських і Безбородька (сина генерального писаря Війська Запорозького) приваблювала багатьох. Петербург кінця XVIII століття був наповнений вихідцями з Гетьманщини, що прагнули, за влучним висловом Кирила Розумовського, «зловити фортуну за чуба». У місті можна влаштовувати екскурсії по блискучим палацам української еліти, які стали окрасою столиці і пам’ятником своєї епохи.

У Петербурзі, змагаючись по різні боки барикад, знайшли свою смерть нащадки козацьких старшин декабрист Сергій Муравйов-Апостол і вбитий на сенатській площі генерал Михайло Милорадович.

Попри жорстокість імперії, її столиця продовжувала вабити. Саме туди 1850 року, після амністії вирушає Микола Костомаров, Тарас Шевченко. Саме там засновує свою друкарню Пантелеймон Куліш, виходить журнал «Основа». 1858 року створюється пітерська громада. У столиці читають заборонену Історію Русів, сюди рветься Микола Гоголь...

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»