Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Забуте ім’я – Володимир Лось

Він досі вважається польським художником, який писав «жанрові сцени на фоні пейзажів Поділля та Волині»
8 квітня, 2022 - 09:17
Едвард Ніч. Портрет Володимира Лося, гравюра, 1889

Одним із яскравих представників польського мистецтва другої половини ХІХ століття, ім’я якого на сьогодні призабуте, є Володимир Лось (1849–1888). Він народився у селі Клембівка Заславського повіту Волинської губернії в сім’ї розпорядника маєтку Санґушків у Славуті. Після навчання у Немирівській гімназії кілька років працював на цукроварні в Шепетівці, що на той час, як і Клембівка, належала до заславського ключа маєтностей князя Романа Адама Станіслава Санґушка (1800–1881), який заснував у цих оселях цукрові заводи [1].

На цукроварні переважно використовувалась ручна праця, лише деякі механізми, зокрема, тертушка цукрового буряка, урухомлювалася за допомогою коней. Можливо, саме тоді майбутнього художника захопила краса цих благородних тварин, і він під час нетривалого відпочинку робив замальовки, спостерігаючи за ними. Схоже, в нього це виходило непогано.

Автограф Володимира Лося на картині «Зустріч на греблі», 1883

Шанувальник мистецтва князь Роман Санґушко помітив творчі здібності в молодого робітника та надав йому стипендію на навчання в Краківській Школі мистецтв. Деякі автори вважають, що, оплачуючи навчання, князь хотів, аби згодом Володимир Лось працював придворним художником Ядвіги Санґушківни [2, с.87].

Так з 1870 року Володимир Лось опинився в Кракові, де навчався три роки, в класі професора Владислава Лущкевича.

Юзеф Брандт. «Зустріч на мосту», 1884 (?)

«До нас він [Владислав Лущкевич] ставився іронічно, як до «штубаків» , а до мене звертався особливо недоброзичливо, радивши піти вчитися до шевця або знову стати пастухом, бо я не маю ані грошей, ані таланту» [3, с.51], – писав у своїх спогадах Юліан Фалат (1885–1900), згодом – відомий польський художник, один з найвидатніших акварелістів, який навчався разом з Володимиром Лосем та був його найближчим приятелем. Саме завдяки спогадам Юліана Фалата ми дізнаємося про цікаві факти з життя Володимира Лося в Кракові, зокрема, про його навчання в Школі мистецтв, які надалі цитуватимемо.

Володимир Лось. «Зустріч на греблі», 1883

У день їхнього знайомства Юліан Фалат разом з іншими учнями Школи працювали в античній залі, коли професор Лущкевич привів «пана іноземця в довгому, аж до землі, кожусі з величезним коміром і рукавами з чорних баранів і представив його як приїжджого колегу. Прибулець – Володимир Лось, стипендіат князя Романа Санґушка, – одразу запросив усіх колег на каву з молоком «із кожушком» та вільною кількістю рогаликів; тим панським жестом він одразу здобув собі симпатію і повагу. <...> В Школі протягом якогось часу він також мав перевагу в інших напрямках, але це тривало недовго» [3, с.46].

Володимир Лось. «Перегони», [до 1888]

У Школі мистецтв Володимир Лось, «до ганьби професора Лущкевича» (за висловом Юліана Фалата) зображував переважно українську тематику: він малював степ, козаків, українські шинки, млини і переправи. «Можливо, відвернення від класицизму і видана на цій основі негативна опінія дирекції позбавила його княжої стипендії», – припускає Юліан Фалат [3, с.47].

Коли закінчилася стипендія князя Санґушка, Володимир Лось опинився як шостий учасник («ямник») у так званій «ямі», товаристві бідних художників, які винаймали маленьке приміщення 4 на 3 метри на горищі одного з краківських будинків.

Ернест Буле за картиною Володимира Лося «Заслав на Волині», гравюра, 1873

«З усього майна він мав лише валізку і той чудовий баранячий кожух, який у «ямі» був йому заразом і ліжком, і постіллю, і накриттям; загортався в нього – так і засинав на підлозі...» [3, с.47].

Для колег-художників Володимир Лось був людиною дивною. «Хоч сам шляхтич, був запеклим ворогом шляхти, а з його вуст часто лунали сентенції, гідні Гонти чи Залізняка. Ми його називали «гайдамакою» [3, с.47], – писав Юліан Фалат.

Володимир Лось. «Дорога до містечка», 1880

Друзі по Школі часто кепкували з Володимира Лося, вважаючи, що він народився і виріс у «домашніх умовах», не звиклий до труднощів, цим самим викликали вибухи «гайдамацького» гніву в українця, який «плював на Краків, на школу та на своїх колег». «Його обличчя просвітлювали лише думки про рідне село, Клембівку; про дім і своїх мріяв аж до екстазу – батьків і рідних любив палко» [3, с.48].

У Кракові він так і не зумів пристосуватись до середовища «ямників», де панували голод, холод і бруд. З-посеред колег-художників Юліан Фалат був чи не єдиним, хто підтримував з Володимиром Лосем приязні стосунки, і не лише в «ямі», а й згодом у Мюнхені. Головним чином через те, що обидва були майже земляками.

 Володимир Лось. «Перед костелом в подільському містечку», 1874

Згодом Володимир Лось разом з Юліаном Фалатом, Валерієм Криціньським і Северином Бєщадем створили мистецьку групу «Нора» на вулиці Длуґа в Кракові. Вона «прославилась» тим, що там голодні та злиденні митці з’їли запеченого кота, приготованого Славоміром Целінським [3, с.50].

У 1872 році, за сприяння відомого художника Юліуша Коссака, Володимир Лось переїжджає до Німеччини, в Мюнхен, який називали «баварськими Афінами». Місто, яке з 1828 року приймало спраглих до подальшого навчання польських художників і, відповідно, тих, хто прагнув знайти більші заробітки та визнання.

Мюнхен був значним культурним центром, де польські художники здобували освіту. Студенти користались безкоштовним навчанням в Королівській академії мистецтв. Тут організовувалися великі виставки, а художня спілка сприяла торгівлі творами мистецтва [4, с.170; 5, с.661].

В реєстраційній книзі випусків Мюнхенської академії мистецтв (Matrikelbücher der Akademie der Bildenden Künste München) , що охоплює 1841–1884 роки, ми знайшли два записи про волинського художника.

В першому йдеться про те, що він 1 травня 1873 року, у віці 24 років, вступив до Академії, в Naturklasse (клас зображення природи). При чому ім’я та прізвище Володимира Лося (Lós Voldemaire) закреслено; його місцем народження вказано місто Славута (aus Slawuta /: russ. Polen:/); у відомостях про батьків зазначено, що батько – шляхтич (Edelmann)  ; конфесія – католик (katholisch).

З другого запису видно, що Володимир Лось 28 жовтня 1873 року вступив [можливо, перевівся – Т.Б.] до класу живопису (Malerei). На той час мав також 24 роки. Особисті дані такі ж, як і в першому записі. Студії проходив під керівництвом професора Отто Зайтца [6, с.184], який був наставником європейських художників, серед яких: Алоїз Біндер, Г’юго Деґенгард, Альберт Юзеф Франке, Олександр Деметрій Ґольц та інші.

Можемо лише здогадуватися, чому в академічних книгах вказані неправильні дані про Володимира Лося. Швидше за все, записи про місце народження здійснювалися на підставі документів, наданих Лосем під час вступу. Ця помилка (навмисна чи ні) поширилася вже після смерти художника серед польських авторів. Сучасники також вперто вказують Славуту його рідним містом.

Нам невідомо, скільки часу тривало навчання Володимира Лося в Академії мистецтв, але після 1874 року він вже навчався у приватній майстерні Юзефа Брандта (який на той час був керівником Мюнхенської школи польського живопису).

Саме Юзеф Брандт мав великий вплив на творчість Володимира Лося – сюжети перших його картин, написаних у майстерні Брандта, позначені впливом знаного художника [7, с.45]. Юзефа Брандта називають поетом українських степів і  козаччини, який зображував переважно батальні сцени. Але Лось продовжує працювати в межах вже раніше обраної ним тематики, розробляючи численні мотиви в її межах.

Деякі дослідники вважають, що художник не вирішував значних соціальних проблем і відзначався у жанрових творах не критичним, а радше споглядальним спрямуванням [7, с.45]. Тож на відміну від динамічних полотен Брандта, роботи Володимира Лося були спокійними і статичними [4, с.195]. Але були в нього й картини, наповнені рухом.

Помітною темою деяких з них  (зокрема, «Містечко» та «Перегони») є зображення балаґул – таких собі молодих шляхтичів-бешкетників XIX століття. Гарцювання на конях, перегони, нестримне бенкетування чи попросту пияцтво в шинках із селянами і панібратство з ними (хоча зі своїми селянами балаґули могли поводитися гірше від інших панів), розпуста, гидка лайка, а особливо цинічні анекдоти, полювання з пиятикою – все вищеперелічене становило зміст життя балаґулів [8, с.57]. Незважаючи на таку негативну характеристику балаґул, можемо здогадатися, що Володимир Лось симпатизував цим бунтівникам, адже їхньою метою було не розгульне життя, а вияв протесту проти «чистого», манірного аристократизму, хай і в грубій формі. Балаґули на кожному кроці пародіювали шляхетське суспільство, що було далеким від простого народу. Це була реакція в протилежний бік ненатуральності шкіл і салонів, їх тотальне заперечення: замість французької мови – «хлопська» українська, замість фраків і жабо – гуньки і шкіряні рейтузи, замість карет і фаетонів – луб’яні брички-«натичанки», замість дуелей – поєдинки на батогах [процитовано за: 8, с.59]. Тому зрозуміло, чому таке явище як «балаґульщина», що була молодіжним нонконформістським суспільним рухом в українському суспільстві 1830–1850-х років у середовищі правобережної полонізованої шляхти [8, с. 66], привернуло увагу Володимира Лося.

У його творах небагато деталізації та використаних фарб. Критики часто робили йому закиди в сухості форми, у збідненні палітри, в якій переважала сіро-коричнева гама [7, с.45].

В Мюнхені Володимир Лось багато працює – пише картини, на яких переважно зображував знайомі йому українські простори різних пір року з фігурами козаків, чумаків або селян і обов’язково – коней. Вони в нього і на великих полотнах, і на невеликих малюнках. Це можна пояснити і впливом Юзефа Бранда, про який ми згадували вище. Крім того, для польського мистецтва другої половини ХІХ століття був характерним культ коня як символу сили, волі та краси. Критики завжди відмічали майстерність Володимира Лося саме у зображенні коней.

На прикладі картини «Зустріч на греблі» Володимира Лося можемо переконатися, що вона сюжетно схожа на «Зустріч на мосту» Юзефа Брандта, хоча й має певні відмінності й виконана дещо «простіше». Водночас викликає питання датування обох робіт. Так, Володимир Лось підписав власну картину 1883 роком, що на рік раніше створення Брандтової.

Також помітні збіги і в назвах робіт обох митців: «Біля криниці» Володимира Лося і «Розмова біля криниці» Брандта, «На чатах» – «Козак на чатах», «Полювання» тощо. На жаль, брак візуалізації більшості зображень Лося не дозволяє зробити повний огляд його доробку. Але тогочасні критики навіть відмовлялися порівнювати твори цих митців, вважаючи це «несправедливим».

Полотна Володимира Лося виставляють на художніх виставках Мюнхена, Кракова, Варшави, Львова, Будапешта. Деякі його твори «розбігалися по світу, аж за Океан, до Америки».

Саме починаючи з мюнхенського періоду, про Володимира Лося заговорили в пресі. Майже в кожному огляді мистецьких виставок, що друкувалися у популярних тоді часописах і тижневиках: «Tygodnik Ilustrowany», «Kłosy», «Wędrowiec», «Kraj» і навіть – «Tygodnik Mód i Powieści», згадувалося його ім’я. І час від часу публікували репродукції його картин і малюнків або ж гравюри за його творами.

Відгуки були різними: від схвальних, як про досягнення ним, учня Брандта, «значного прогресу» (1875) [9, с.3]; про «легкий слід чарівності, яку створює магічний вплив тихої ясної ночі та небезпеки, що, здається, оточує пильного вершника та його білого коня» на малюнку «Прикордонний пост» («Placówka») (1876) [10, с.394]; про те, що його «робота в усіх сенсах старанна, показує справжній талант як з точки зору розкриття ландшафтного мотиву, так і з точки зору характеристики представлених фігур» (про картину «Над Дніпром», 1875) [11, с.286] до того, що «погляд замість того, аби тішитись, нудьгує з одноманітності й відсутності характеру» (про малюнок «Полювання», 1879) [12, с.252], або що в творі «немає думки і виразу» (про малюнок «Перед шинком», 1880) [13, с.44].

Через фінансову скруту Володимир Лось давав приватні уроки малювання, виконував ілюстрації до часописів, а також малював багато картин, які можна було швидко продати. Малював головним чином олією мисливські сцени, пригоди в дорозі, ярмарки, козаків. На спеціальні замовлення зображував також батальні сцени [6, с.184].

Також творив під псевдо Перрот (пол. Perrot), що походить, можливо, від Pierrot (П’єро). Зокрема, під таким іменем він створив спільно з Ернестом Буле дереворит за картиною Юзеф Хелмонського «Українська бричка» .

Більшість відомих нам картин Володимира Лося не мають прив’язки до конкретної місцевості, та він залишив після себе три роботи, на яких зобразив Заслав – місто, неподалік якого народився, про розлогі простори якого не забув, навіть мешкаючи в Мюнхені.

Однією з принад Заслава є річка Горинь, що знайшла відображення на двох картинах Володимира Лося: «Заслав на Волині» та «Дорога до містечка».

Як виглядала в оригіналі перша картина, що зображує панораму Старого міста з південного сходу та людськими постатями і кіньми на передньому плані, ми не знаємо, але в польській пресі кінця ХІХ століття нами було виявлено дві варіації гравюри за нею (1873 та 1879 років) варшавського дереворитника Ернеста Буле.

Друга ж робота Володимира Лося, датована 1880 роком, має більш уявний характер. На ній зображено багато коней: на передньому плані праворуч від глядача – вершник, який начебто не звертає увагу на проїжджаючий повз віз, запряжений четвіркою коней, яку підганяє батогом селянин. Їх наздоганяє цілий кінний загін на чолі з вершником на білому коні. Вся дія відбувається на багнистій дорозі греблі Гориня, на горизонті помітна забудова Старого Заслава, але схоже, що вона передана художником не точно. Єдиний об’єкт, який нам «підказує» місцевість, – це фарний костел святого Йоана Хрестителя.

І нарешті третій малюнок із Заславом, що був опублікований у 1874 році під помилковою, очевидно, редакційною назвою, – це «Перед костелом в подільському (sic!) містечку». Головний акцент – на костелі святого Йоана Хрестителя, який привертає увагу світлими стінами, та гурті людей неподалік нього на передньому плані. Можемо переконатися, що Володимир Лось цікавився етнографією (за спогадами сучасників, він мав велику бібліотеку, що нараховувала кілька сотень томів природничого, етнографічного характеру, а також книги на тему подорожей. Після мистецтва це було його єдиним захопленням; він витрачав на нього кожен заощаджений грош [16, с.34]) – він ніби навмисне зобразив в одному місці різні людські типи, за віком, статтю, соціальним станом. Водночас слід підкреслити, що зображені люди вдягнені в традиційний одяг для східної частини Волині того часу. Тут художник виконує лише споглядальну роль, не створюючи якогось сюжету для своєї картини.

Про нелегке життя Володимира Лося в Мюнхені ми дізнаємося з його листів до Северина Бьома, секретаря Товариства друзів витончених мистецтв в Кракові .

Це листування зберігається в бібліотеці Яґеллонського університету в Кракові у двох збірках: «Мистецьке листування» Товариства друзів витончених мистецтв в Кракові за 1872–1889 роки. Tом 3» (нараховує 32 листи Володимира Лося) [14]; «Листування Северина Бьома, секретаря Товариства друзів витончених мистецтв в Кракові за 1879–1899роки. Tом 3» (нараховує 5 листів) [15].

Це переважно офіційна кореспонденція, написана на невеликих аркушах, в яких художник вирішує питання продажу власних картин. Листи майже всі однотипні: Володимир Лось просить (іноді – буквально благає) надати йому позики за картини або ж виставити його картини на продаж.

В одному з листів Володимир Лось скрушно зізнається, що йому вже соромно випрошувати ті «бридкі гроші»…

Завдяки цим листам ми можемо уявити, в якій скруті жив митець. Він ніколи не згадує про власну сім’ю, хоча відомо, що він одружився саме в Мюнхені (у 1882 році) [16, с.34]. Проте дізнаємося, що він також допомагав своїй родині в Україні.

В листі від 28 січня 1884 року Володимир Лось благає допомогти його батькові, Івану Лосеві, аби той не помер з голоду. Просить надіслати батькам хоча б 15 рублів з каси Товариства друзів витончених мистецтв, хоча «їм було б краще більше»…

Доля була невблаганною до родини Лосів – вони вже втратили молодшого сина, про якого лише відомо, що закінчив медичний відділ Київського університету [16, с.34]. Втрата брата боляче вразила Володимира Лося, який і без того мав вразливу натуру. Це позначилося на його здоров’ї і врешті призвело до смертельної хвороби.

Іноді Володимир Лось описує і неприємні ситуації, в які потрапляє зі своїми творами – кілька разів його було ошукано, тобто картини були продані, а грошей він не отримав.

В останніх листах художник згадує своїх колег – і не надто з позитивного боку, адже відчувається, в якому відчаї він був – через хворобу і постійний брак грошей. Особливих прикрощів йому завдав Станіслав Тондос, який залишив у Мюнхені великі борги, «закривати» які як поручитель мусів Володимир Лось.

3 жовтня 1888 року, у віці неповних 40 років, після тривалої хвороби Володимир Лось помер. Через кілька місяців, вшановуючи пам'ять митця, часопис «Kłosy» опублікував на першій і другій шпальті некролог «Світлій пам’яти Володимира Лося», який супроводжувався великим портретом художника у смушевій шапці та кожусі з коміром із чорних баранів, які так запам’яталися його колегам з Краківської Школи мистецтв.

Минуло більше 130 років з дня смерти Володимира Лося. Все більше його картин можна побачити на продажах на аукціонах. Про них пишуть, що ними поповнюються фонди музеїв. Але, на жаль, не українських, а – польських, адже він досі вважається польським художником, який писав «жанрові сцени на фоні пейзажів Поділля та Волині». Так, у 2017 році музей Південного Підляшшя в Білій Підлясьці отримав «цінну роботу» (!) Володимира Лося «Зустріч на греблі», яка була придбана за програмою «Музейні колекції» міністра культури та національної спадщини Польщі . Вона, разом з іншою картиною волинського художника «Сани перед брамою» (придбаною музеєм у 2014 році ), доповнила сталу виставку «Коні, вершники, карети в польському живописі ХІХ–ХХ століть».

А нещодавно в музеї міста Радом, в рамках загальноєвропейського проєкту scMODULES, що передбачає створення спеціального додатку для смартфонів і планшетів з перегляду оцифрованих творів мистецтва, було сфотографовано в дуже високій роздільній здатності дев’ять вибраних картин зі збірки музею. Серед них – полотна видатного польського художника-символіста Яцека Мальчевського та одна картина Володимира Лося «Містечко». Всі охочі, отримавши доступ до цієї бази зображень через додаток, можуть відтворити зображення у високій якості та побачити картини крупним планом .

Насамкінець зацитуємо одного з колег Володимира Лося, слова якого якнайкраще характеризують забутого волинського митця: «Натура в нього була вперта, мав талант і досить самобутній, оригінальні уподобання, але був скромним бідняком і це його вбивало; інші ж, менш здібні, але спритніші, <…> робили кар’єру, а він гинув. Торговців живописом виставляв за двері. Таким він був, однак мав більше рис гарного митця, ніж більшість з тих, чиї майстерні малюнки мали і мають успіх. Він міг сміливо за Мюссе повторити, «що пив з малої склянки, але завше з власної» [17, с.74].

Тетяна Буханенко

 


Використані джерела:

Kieniewicz Stefan. Roman Stanisław Adam Sanguszko // Internetowy Polski Słownik Biograficzny, режим доступу.

Лопата Павло. Україна – творчий діапазон для збагачення польського мистецтва. Володимир Лось (До 125-річчя смерті) [Текст] / П. Лопата // Дукля. – 2014. - №5. – С. 87-89.

Fałat Julian. Pamiętniki. Warszawa: Nakładem księgarni F. Hoesicka, 1935.

Malinowski Jerzy. Malarstwo polskie XIX wieku. – Warszawa: “DiG”, 2003.

Бітаєва Оксана. Критерії сучасних оцінок історії живопису Польщі / О. Бітаєва // Художня культура. Актуальні проблеми. - 2006. - Вип. 3. - С. 653-665. - Режим доступу.

Białynicka-Birula Joanna. Włodzimierz Łoś / Słownik artystów polskich i obcych w Polsce działających (zmarłych przed 1966 r.). Malarze, rzeźbiarze, graficy. Tom V, Le-M. – Warszawa: KRĄG, 1993.

Федорук Олександр. Джерела культурних взаємин [Електронна копія] : Україна в творчості польських художників другої половини XIX – початку XX ст. / Олександр Федорук. — Київ : Мистецтво, 1976 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого), режим доступу.

Окаринський Володимир. Балагульщина (барагольство) у суспільному житті Правобережної України (1830-1850-ті рр.) [Текст] / В. Окаринський // Пам’ять століть. Планета. – 2011. – №5-6. – С. 53-66.

Kronika tygodniowa. Zagraniczna: Piszą nam z Monachium… // Tygodnik Ilustrowany, 3 lipca 1875 r., №392, Tom XVI. – s.3.

Wojciechowski J. Wystawa Towarzystwa zachęty sztuk pięknych // Tygodnik Ilustrowany, 16 grudnia 1876 r., №51, Tom II. – s.394-395.

Przegląd artystyczny przez Henryka Struve. Wystawa Towarzystwa Zachęty Sztuk Pięknych w Królestwie Polskiem: III. Malarstwo rodzajowe i krajobrazy // Kłosy, 16 (28) października 1875 r., №539, Tom 21. – s.285-286.

W.M. Z wystawy sztuk pięknych w Warszawie // Tygodnik Ilustrowany, 19 kwietnia 1879 r., №173, Tom VII. – s.251-253.

Przegląd sztuk pięknych // Tygodnik Ilustrowany, 17 stycznia 1880 r., №212, Tom IX. – s.43-45.

“Korespondencja artystyczna” Towarzystwa Przyjaciół Sztuk Pięknych w Krakowie z lat 1872-1889. T. 3, Kędzierski-Olmá. Sygnatura: BJ Rkp. 4853 III, T. 3 [Електронна версія], режим доступу.

Korespondencja Seweryna Böhma, sekretarza Towarzystwa Przyjaciół Sztuk Pięknych w Krakowie z lat 1879–1899. T. 3, L-M. Sygnatura: BJ Rkp. 6690 III [Електронна версія], режим доступу

Ś. p. Włodzimierz Łoś // Kłosy, 5 (17) stycznia 1889 r., №1229, Tom XLVIII.

Ś. p. Włodzimierz Łoś // Tygodnik Ilustrowany, 2 lutego 1889 r., №318, Tom XIII.


І. ЛИСТИ ВОЛОДИМИРА ЛОСЯ

зі збірки «Мистецьке листування» Товариства друзів витончених мистецтв в Кракові

за 1872–1889 роки. Tом 3»

 

(№1)

Д[ня] 29 березня 1876 р.

Мюнхен

 

Шановний Пане

Благодійнику

Кільканадцять днів тому я надіслав до Кракова свій малюнок, не знаю що з ним сталося? Зволить В[ельможний] Пан Благодійник повідомити мене, чи може він бути виставленим, тож в такому випадку просив би вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, відправити два давніші малюнки до Львова z dniom (?) / Kwiatami (?).

Ціну надісланого малюнка зволить Пан Благодійник виставити 360 флор[енів]. Сподіваючись на доброту В[ельможного] Пана Благодійника, чекаю на люб’язну відповідь

Слуга   В. Лось

 

(№2)

Д[ня] 4 лют[ого] 18[80] р.

Мюнхен

 

Вельможний Пане

Благодійнику

Пару тижнів тому я надіслав картину до Кракова на виставку і В[ельможний] Пан Благодійник мав би вже її забрати

Прошу вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, призначити ціну [яку забажаєте] – і, якщо можна, зволить В[ельможний] Пан Благодійник зробити мені позику на цю картину, бо, як і завжди та зараз, нестабільно в мене. Прошу вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, ще раз про цю послугу і буду Вам дуже вдячний. – Я вірю, що В[ельможний] Пан Благодійник зволить мені допомогти в такому складному становищі.

З найглибшою Шаною і повагою

В. Лось

адреса: akademie der bildenden Künste

 

(№3)

Д[ня] 16 лютого 1880 р.

Мюнхен

Вельможний Пане

Благодійнику

Вельми вдячний за швидку відповідь і вашу пораду, В[ельможний] Пане Благодійнику, до котрої я прислухаюсь, прошу призначити 400 ґульд[енів] за мою картину – і скільки можна буде витягнути під час продажу, я із задоволенням візьму хоча б 250 фл[оренів]. До Дирекції я також написав, прирікаючи себе на раду В[ельможного] Пана Благодійника; отже, залишається мені здатися на ласку  В[ельможного] Пана благодійника і додати слова глибокої Шани, з якою залишаюся

Найнижчий Слуга

В. Лось

 

 

(№4)

Д[ня] 16 лютого 1880 р.

Мюнхен

 

Дирекції

Товариства друзів витончених мистецтв

в Кракові

Маючи на виставці картину, маю честь просити Шановну Дирекцію про надання мені позики.

Сподіваючись, що Шановна Дирекція не відмовить мені у проханні, чекаю на люб’язну відповідь.

З високою Шаною і

повагою                                          Слуга   В. Лось

 

 

(№5)

18 червня 1880 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Мені дуже шкода, що, переїжджаючи, я не мав часу зайти на виставку, аби особисто залишити свою адресу В[ельможному] Пану Благодійнику. – Якщо щось буде з виставки для мене, то зволить В[ельможний] Пан Благодійник надіслати на вказану нижче адресу, а тепер залишаюся з глибокою Шаною

і повагою                          В. Лось

адреса: akademie der bildenden Künste

 

 

(№6)

Д[ня] 4 серп[ня] 1880

Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Я дізнався від колег, що моя картина продана і гроші мені надіслані перед 30тим липня; але сьогодні вже маємо 4, а грошей я не отримав. – Отож, звертаюся з проханням до вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, аби зволили мені люб’язно повідомити, чи з моєю картиною дійсно така справа, як повідомлялося –

З найвищою Шаною і Повагою                      В. Лось

адреса: Akademie der Bildenden Künste

 

 

(№7)

8 серп[ня] 1880 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Вчора наважився писати до В[ельможного] Пана Благодійника стосовно моєї картини; сьогодні дізнався правду і принаймні не мордуюсь очікуванням грошей, і якщо Товариство може тимчасово закласти гроші за того Пана, який купив мою картину – я був би дуже радий цьому, бо ж біда вікнами й дверима скочується. –

Щодо Фалата – то він згодився на 250 зл[отих] – і гроші зволить В[ельможний] Пан Благодійник надіслати до Академії. –

Благаючи ще раз Шановного Пана Благодійника про допомогу, залишаюся з глибокою Шаною і повагою

В. Лось

 

(№8)

14 січ[ня] 1881

Мюнх[ен]

 

Шановний Пане

Благодійнику

Мабуть, моя картина вже на виставці, яку зволить В[ельможний] Пан Благодійник [якось] «випадково» назвати або як подобається. Ціна – 450 флор[енів], в гіршому разі продам за 300 фл. Я надіслав би більше картин до Кракова – але в мене сутужно з рамами – можливо, можна…… але вже боюся вимовити…… щось позичити, то знову щось би надіслав – бо маю готові малюнки, але не маю [грошей] на рами.

Якби милостивий Пан міг би щось зробити для мене – був би вельми вдячний.

З найглибшою Шаною і повагою

В. Лось

 

адреса: Мюнхен, Шиллерштрассе 28/0

 

 

(№9)

Д[ня] 18 лютого 81 р. Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Не знаю що відбувається з маленьким малюнком, який Коперницький  вручив вам, В[ельможний] Пане Благодійнику; виставити його важко – бо немає рам – і я не наважуюсь просити Шановного Пана замовити [нерозбірливо].

При цьому уповноважую Шановного Пана продати картини, що знаходяться на виставці, за ціною, яку ви, Шановний Пане Благодійнику, вважаєте достатньою – Ви завжди спочатку купите найкращу. При цьому додаю справжнє слово Шани, з якою залишаюся

В. Лось

адреса: Мюнхен, Шиллерштрассе 28/0

 

(№10)

24 березня 1881 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Не знаю як маю дякувати вам, В[ельможний] Пане Благодійнику, за отримані 50 ґульденів, адже отримав їх такої критичної хвилі, що подумав наче маю тисячу; також вдячний завтрашньому дню за виставлення малюнку «На чатах». Не знаю, чи В[ельможний] Пан Благодійник отримав мій лист, в якому я просив розпорядитися моїми малюнками за бажанням В[ельможного] Пана Благодійника. –

Повторюючи ще раз свою найщирішу подяку, я приєдную слова справжньої Шани,

з якою залишаюся                         В. Лось

 

(№11)

Д[ня] 4 червня 81 р.

Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику!

Зволить Шановний Пан погодитися на 200 фл. за «Випадок» – бо за випадковим збігом дуже погано зі мною – але можливо [нерозбірливо] захотів би ще трохи додати?

До того ж прошу Шановного Пана, що якщо ви дасте ті 50 фл., які я винен Товариству, [я міг би] відкласти на потім (?) – принаймні половину. – Але це лише пропозиція – знаю, що Шановний Пан зробить все, що може, для мене.

 

Зі справжньою Шаною

і повагою                                              В. Лось

 

(№12)

28 листоп[ада] 81 Мюнхен

Шановний Пане Благодійнику

Я довідався, що мій малюнок вже на виставці; отже, ціну зволить В[ельможний] Пан Благодійник призначити 280 флор.; кілька днів тому також надіслав два малюнки, які оцінюю по 200 флор…

З ласки В[ельможного] Пана Благодійника, залишаюсь з Шаною

В. Лось

 

(№13)

3 грудня 1881 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

У нещодавно надісланому листі я просив вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, про призначення ціни за мої малюнки; а сьогодні найласкавіше прошу перший малюнок «Біля переправи»  вручити пану Кривультові ; останні ж два раджу Шановному Пану. З Шаною і повагою

В. Лось

 

(№14)

28 грудня 81 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Ласкаво прошу одну з моїх картин (та, що гірша) надіслати до Варшави на виставку. –

Бажаю вам усього найкращого в прийдешньому новому році, залишаючись

з Шаною і повагою

В. Лось

 

(№15)

Д[ня] 6 лютого 1882

Мюнхен

Вельможний Пане

Благодійнику

Мені дуже шкода, що я насмілився набридати Вам своїм проханням, – зволить Пан Благодійник [мені] бути вибаченим. Мені дуже потрібні гроші і я не знаю, як їх дістати; остання надія на В[ельможного] Пана Благодійника. – Ну, я був би таким щасливим, якби отримав позику за свій малюнок (хоча б 25 ґульд.), був би безмежно вдячний В[ельможному] Пану Благодійнику.

Сподіваюсь, що В[ельможний] Пан Благодійник зглянеться на мене, очікую на люб’язну відповідь

З найглибшою Шаною

В. Лось

Шиллерштрассе № 28/0

 

(№16)

Д[ня] 6 лютого 1882

Мюнхен

 

Шановний Пане

Благодійнику

В цей час надсилаю листа Пану Уміньському  з проханням [надати] позику хоча б 28 флор. за мій малюнок; і до вас, В[ельможний] Пане Благод., вдаюся з тим самим проханням, просячи як найлюб’язніше, аби Шан. Пан Благодійник не відмовив мені в допомозі, котра в цей час так мені потрібна – Ще раз прохаючи вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, про люб’язне [нерозбірливо] залишаюсь з Шаною і повагою

В. Лось

Шиллерштрассе № 28/0

[нижче написано синім олівцем]

надіслано 13/2 1882

 

(№17)

20/12 82 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Я дуже радий продажу малюнку «Дірявий місток» і прошу як найввічливіше, щоб [мені] надіслали 120 фл. на подану нижче адресу. Разом з тим, якщо це не створить незручностей В[ельможному] Пану Благодійнику, просив би повідомити мене, чи прибув на виставку мій малюнок, на якому зображені два повстанці, що розпитують селян –

Зволить В[ельможний] Пан Благодійник прийняти подяку і найкраще побажання [нерозбірливо]

З пошаною і повагою                             В. Лось

 

Ландверштрассе № 56/3

 

(№18)

7/7 82 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Тисячу разів перепрошую, що смію морочити голову; не маючи адреси п. Айдукевича , прошу передати ним цей лист. –

Виставка якось не для мене – [нічого] нового не приносить, наближається закупівля, отож довірюся (?) пам’яті В[ельможного] Пана Благодійника

Ще раз перепрошуючи, залишаюсь з найглибшою Шаною

В. Лось

Ландверштрассе № 56/3

 

(№19)

Дирекції Товариства

друзів витончених мистецтв

Прошу Шановну Дирекцію виділити мені позику за мій малюнок у [межах] можливої квоти

З Найглибшою Шаною

В. Лось

8 серпня 1882 Мюнх[ен]

 

(№20)

26 груд[ня] 82 Мюнх[ен]

Шановний Пане

Благодійнику!

Кошти отримав, за що сердечна дяка; долучаю квитанцію і прошу вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, повідомити мене, коли прийдуть з Пешту  ще два малюнки

 

Зі щирою Шаною

В. Лось

 

(№21)

28/1 84 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Я дуже перепрошую за настирливість, але справа така, що мушу набридати, хоча мені це важко. –

Отже, я обтяжений багатьма обов’язками, що не можу з ними впоратись; вже кілька років утримую всю сім’ю – і це мене вже так зруйнувало, що надалі не можу дати ради; в цей час отримав листа від свого батька; просить, аби рятував від голодної смерти; але як, коли і я часом не маю що їсти. –

Але я закінчую, аби не урвати терпець В[ельможного] Пана Благодійника, - отже, [мені] не залишається [більш] нічого, як просити вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, за рахунок (?) мого малюнку, який знаходиться на виставці, наказати надіслати моїм батькам хоча б 15 рублів, якщо в касі немає більше – але їм було б краще більше;

[cezo] 6/2 1884. 15 рублів

тільки в [тому] разі, якби каса була порожньою, то завжди знайдеться в ній 15 рублів.

Нехай Шановний Пан Благодійник не відмовить мені [в] цьому доброчинстві – бо в батьків справді біда чорна, через те вже і я сам напів вар’ят.

Ще раз люб’язно прошу і залишаюсь з найглибшою Шаною

В. Лось

адреса батька. Іван Лось

Через Броди

в Шепетівку. – на залізницю Брест – Київ.

 

(№22)

19/2 84 Мюнх[ен]

Шановний Пане

Благодійнику

Дуже перепрошую, що тільки зараз відповідаю, я був хворий і не міг одразу відповісти. – Назва картини нехай буде «Випадкове полювання», інших – немає значення; початкова ціна – 400 фл. Не знаю, чи Тондос  передав Шановному Пану два невеликих малюнки – які, якщо Шановний Пан захоче, [може] залишити собі, мені було б дуже приємно. –

Це жебрання з позиками мені вже так набридло, що не наважуюсь йти безпосередньо до вас, Шановний Пане; цього разу Товариство мені зробило велику послугу, за що люб’язна дяка

З Шаною і повагою                                            В. Лось

Ландверштрассе № 56

 

(№23)

24 травня 1884 Мюнх[ен]

 

Шановний Пане

Благодійнику

Таку мені Шановний Пан зробив послугу, що не можу знайти слів, аби висловити подяку; нехай [Вам] мудрий Бог за це заплатить. – Я не чекав порятунку нізвідки, а турбувати Товариство вже не наважуюсь – а тут ґвалт як треба платити комірне; я сильно засумнівався, бо надто занепав духом – аж тут чую поштову трубу під своїми вікнами, а незабаром після цього – листоноша з грошима; зраділий, я даю йому на пиво, але й про поштаря не забуваю, який витрубив мені добру новину; тож пакую в конверт пару фенігів і кидаю йому з 3-го поверху додолу; поштар підніс руки до неба, але вітер дмухає у конверт і жбурляє його в садок коло будинку; поштар був у збентеженні, бо паркан був «шипований» – але він все ж скаче до садка, хапає конверт і, перелазячи через паркан, зависає на цвяхах; власник садка, котрому поштар зім'яв квіти, озброєний палкою, кидається на свою жертву, яка [була] щасливою, що мала відправлені Лосеві п’ятаки; ці прориви показали неприємну річ публіці, яка спостерігала [за цим усім пильним] оком. –

Отож, Шановний Пан, роблячи мене щасливим, завдав клопоту іншим, але лише ненароком.

Ще раз найщиріше дякую, залишаюсь з Шаною і повагою

В. Лось

 

(№24)

23/12 84 Мюнх[ен]

Шановний Пане

Благодійнику

Найщирішу подяку зволить Шановний Пан Благод. прийняти за побажання з таким приємним доповненням, якого я не очікував так скоро; але Шановний Пан Благод. відчував, що як інші художники очікують натхнення – так і я ці бридкі гроші.

Для Тондоса насправді ніщо не було б на руку, як товста дружина – а можливо підлість цілого світу видала що-небуть в менших розмірах; якби я був у Кракові, допоміг би йому в цьому (?), тому що там нікого немає, щоби за нього балакав (?); і він повинен ще більше сердитися на людей, тим більше, що його колеги так просуваються вперед. – Мрочковський  зараз на сьомому небі (зі страху); хвалить свою дружину, як тільки це може зробити його вимова (але також зі страху); але єдине, що не зі страху (хоча я точно не знаю) він зробив – це те, що сподівається незабаром стати батьком, і за цієї обставини робить міну, наче найчистішої води дівка незаймана.

Ще раз дякуючи В[ельможному] Пану Благодійнику, надсилаю щирі побажання і залишаюсь з Шаною і повагою

В. Лось

 

(№25)

20/1 84 [по цифрі 4 написана 5] Мюнхен

 

Шановний Пане

Благодійнику

Отримав сьогодні повідомлення з Пешту, що мій малюнок, який пештське товариство надіслало до Кракова, лежить на залізниці, тому що товариство не хоче його приймати. – Тому я благаю вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, аби зволили мені повідомити причини того, що сталося – і що маю з цим робити!

З найглибшою Пошаною

і повагою                                                    В. Лось

 

(№26)

25/1 85 Мюнхен

[іншим почерком дописано] фр. 1.43

                                                            2.83

                                                            4/26

Шановний Пане

Благодійнику

Оскільки в листівці, отриманій від Шановного Пана Благод., вислів «ми викупили картину» дозволив мені зробити припущення, що на моїй картині тяжіло «[нерозбірливо]», найлюб’язніше прошу вас, В[ельможний] Пане Благодійнику, аби ви зволили повідомити, чи це було так, аби я міг викрити шахраїв, бо ж і таке трапляється в світі. –

З найглибшою Шаною і повагою                                        В. Лось   [отрим.] 17/III 1885

початкова ціна картини – 180 фл.

 

(№27)

15 травня 1885.

Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Нехай Бог заплатить [Вам] за цю несподіванку; я вже був близьким до неприємної катастрофи, і не смію вдаватися до прохання про позику – бо вже [й так] багато завдав прикрощів; весна зазвичай в Мюнхені є жахливою – ніхто нічого не купує – бо немає приїжджих іноземців, і якщо так далі йтиме сніг, як сьогодні, весь день, то англійці й американці замерзнуть ще в дорозі до Мюнхену.

Мрочковський, мабуть, вже має синка – і, певне, на хрестини запросить пів Кракова; втік мерзотник з Мюнхена – так, щоб його ніхто не бачив; [він] так закоханий у свою дружину, що з любові почав малювати коней, і цілком непогано. –

Дякуючи ще раз, щиро залишаюсь з глибокою

Шаною                                 В. Лось

 

(№28)

15 лип[ня] 1885

Шановний Пане Благодійнику

Я дізнався від Кохановського , що Шановний Пан Благод. був таким ласкавим і пообіцяв мені 100 фл., як надійде картина; отож вчора надіслав її звичайним потягом – тож за кілька днів [вона] буде на місці, – а я буду користуватися добротою В[ельможного] Пана.

Нехай Шановний Пан Добр. не гнівається на мене, що так часто набридаю – мені має бути соромно перед самим собою – але що ж [робити], коли вже протриматися важко – скрізь давай гроші, і давай! а тут нема звідки [їх взяти], особливо, коли зараз в Мюнхені біда йде – я майже нічого не продав, - але зате мальованок kuk (?), аж серце мені радіє. –

За добре серце Шан. Пана Благод. ще раз щиро дякую – і намагатимусь якомога швидше відплатити чим можу. –

З щирою Шаною

і повагою                                       В. Лось

PS. Яким прошу вас, Шан. Пане, [надати мені] адресу Кохановського, бо він забув мені її дати.

 

(№29)

Шановний Пане

Благодійнику!

Величезну несподіванку зробив мені В[ельможний] Пан Благодійник, за яку складаю щиру дяку і найлюб’язніше прошу [надалі] з моїми малюнками вчиняти так само, не посилаючись на мене, аби не впустити «жирного покупця». – Вже давно збираюся надіслати В[ельможному] Пану Благодійнику щось на пам'ять, але коли це вже така натура митця, що він уникає дотримання слова – як кожен швець-кравець. З того всього мені б було дуже приємно якнайшвидше надіслати В[ельможному] Пану Благодійнику якийсь малюнок, аби хоч таким [чином] висловити свою подяку. –

З щирою Шаною В[ельможному] Пану Благодійнику                               В. Лось

 

(№30)

29/9 85 Мюнх[ен]

Шановний Пане

Благодійнику

Кривульт має передати Шановному Пану два маленькі малюнки – з яких кращий зволить Шановний Пан залишити собі на пам'ять – а другий – це якщо пан Уміньський не дав мені коника (?), нехай залишить собі – тому що вже давно обіцяв Йому дати якийсь ескіз і до сих пір це затягнулося, аж соромно… Сподіваюсь, що і Шановний Пан не захоче aplombu зробити – і прийме, хоч і надто видатні, шедеври – за що буду вдячний Шанов[ному] Па[ну]. –

Зі щирою Шаною

і по[вагою]                                  В. Лось

 

(№31)

3 січня 1888 Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику!

Насамперед прийміть найкращі побажання з початком нового року – і дякую за надіслані гроші, які зараз мені дуже потрібні, бо з березня я все ще хворію – тож і про заробітки не йдеться. – Продаж був кращим, аніж я очікував, за що Шановному Пану вельми дякую. –

За 10 флор., котрі отримав від Тондоса, дістав 16 марок, які використав на покриття його боргів, і складаю до його ніг квитанції. –

Ще раз Бог заплатить Шановному Пану –

З глибокою Шаною і повагою

                                                                         В. Лось

 

(№32)

Шановний Пане

Благодійнику

 

Не знаю, як маю і дякувати за допомогу в таких для мене критичних хвилях; leys (?) я так швидко не забуду – і спробую переконати Шановного Пана про свою вдячність, тільки мені дуже шкода, що малюнок не гарний – тож замість нього надішлю щось інше – і тому не назначаю [нерозбірливо] ціни; – отже, нехай Шановний Пан благодійник буде терплячим – і я надішлю малюнок, який мені більш подобається, а цей відкликаємо. Ще раз дякую Шан[овному] П[ану].

Залишаюся з Шаною і високою Повагою

В. Лось

 

ІІ. ЛИСТИ ВОЛОДИМИРА ЛОСЯ

зі збірки «Листування Северина Бьома, секретаря Товариства друзів витончених мистецтв

в Кракові за 1879–1899роки. Tом 3»

 

(№1)

Шановний Пане

Благодійнику

 

Сьогодні надсилаю картину до Кракова на виставку; нехай її назва буде «П’яні москалі» – або якась інша – немає значення; початкова ціна за першим запитом – 400 ґульд. – а за другим, хто що дасть; у тій же посилці надсилаю картину без рам, яка призначена Кривульту – він вже сам її забере. А менший малюнок, на який з ласки Шановного Пана я отримав аванс, може б надіслати до Львова? Залишаю це Шановному Пану «для вирішення».

Можливо, Шановний Пан не надто в захваті від малюнку – але справді, якби я знав ваш смак, Шановний Пане, тоді зробив би вам pendant (?) – тож, безцеремонно відверто прошу [повідомити], якого плану Шан. Пан хотів би мати малюнок, хоча й не ближчим часом – але я з величезним задоволенням зроблю [його]; якби людина лиш на продаж працювала, то за короткий час було б більше картин, аніж покупців – отож, нехай Шановний Пан зробить мені цю приємність і відверто повідомить, якого плану маю розпочати малюнок і, можливо, він ще кращим вийде.

Зі щирою Шаною

і повагою

В. Лось

 

(№2)

21 лютого 1886 р.

Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

Не можу висловити Шановному Пану своєї вдячності за таку приємну несподіванку – і в такий потрібний момент, бо я вже сумнівався, чи зможу заплатити піврічний платіж за квартиру, тому ще раз: «найсердечніша дяка!».

Вже другий рік чоловік живе лише жебрацтвом – тут так зіпсувалися жебраки (?), що лю[ди]на змушена жити лише з [допомоги] Кракова і Варшави – так мало в Мюнхені продається – але, можливо, буде краще; принаймні, маємо надію – Я винен Шановному Пану pendant (?) – влітку в мене закінчуються борги – зараз такі туманні дні, що часом цілий день нічого не можна зробити. –

Тондос, мабуть, гнівається на мене – але менше з тим. – Він залишив тут трохи боргів, за які я поручився, і через це зазнаю чимало неприємностей; я просив його, аби щомісяця принаймні марку надсилав, щоб кредитори знали, що він хоче заплатити – але він за це розгнівався; я пробачаю йому те, що він мені винен, але нехай я не буду змушений платити за нього більше. – За 20 ґульденів отримав 32 марки і 20 фенігів, з яких кравцю дав 25 марок, а шевцю 7 марок – в касі залишається 20 фенігів, які я буду додавати до подальшої сплати. –

Нехай Шановний Пан буде такий ласкавий і вручить йому квитанції. Швець повністю проплачений; залишається кравець, папіросник і Slaselberg (?) – решта мене не обходять. –

Дякуючи ще раз Шановному Пану, щиро залишаюся з глибокою Шаною і повагою

В. Лось

 

(№3)

9 лютого 87. Мюнхен

Шановний Пане

Благодійнику

На даний час я отримав гроші – і сердечно дякую, що Шановний Пан позбавив [мене] цього неприємного очікування; з ціни я дуже задоволений – бо зараз важкі часи – і якби отримав лише половину, то й з цього був би радий. Нехай Шановний Пан Благодійник вибачить, що я досі не виплатив борг; у мене в той час було багато неприємностей – і то неабияких, що до пензля ані [нерозбірливо] було братися. – Тож зараз не маю ні картин, ні грошей. – Не знаю що там сталося з Кривультом; – взяв у мене малюнок в Komis і вже другий рік, як його тримає, а на мої листи не відповідає, – може він уже помер? Це була б велика втрата для країни!!!

Ще раз люб’язно дякую, залишаюсь з високою Шаною до Шановного Пана

Володимир Лось

 

(№4)

8 травня 1887

Шановний Пане

Благодійнику

Я забрав гроші і отримав за 20 фл. = 31 марку 80 фенігів. –

Пошта коштувала – 70 фенігів

Кредиторам заплатив 31 мар.

                                           31,70

В мене залишилось 10 фенігів. – Нехай Шановний Пан Благ. зволить повідомити Тондосу, що 20 марок, [отримання яких підтвердив своїм підписом] Страшинський (?), я заплатив зі своєї кишені – і якби я зміг би переплатити всім слугам – то не мав би до нього ані найменшої претензії – але оскільки я не можу цього [зробити] – тому не раз мені доводиться терпіти неприємності; – отже, нехай Тондос не дується без потреби, а просто поставить себе на моє місце і побачить, як це приємно бути заручником.

Також прошу Шановного Пана, аби зволив повідомити Тондосу зберігати рахунки і квитанції, аби з цього не виникли якісь непорозуміння – бо в мене голова пухне про все думати – і дуже легко [можна] заплатити комусь двічі. – Нехай Шановний Пан Благодійник вибачить, що обтяжую його такими серйозними справами – але що ж робити, якщо пан Тондос не хоче очевидно зі мною листуватися; – і що моя віра в нього похитнулася, то лише він сам у цьому винен, бо на мої прохання, аби кредиторів потішив листами, він не дуже зважав – і все повісив на мою шию.

Ще раз перепрошую і залишаюсь зі справжньою шаною і повагою

В. Лось

 

(№5)

15 липня 1888 Мюнх[ен]

Шановний Пане

Благодійнику!

Не надто гарно з мого боку досі не подякувати Вам, В[ельможний] Пане Благодійнику, за надіслані гроші і за Вашу доброзичливість до мене; – хоча мене й тиснула моя неґречність, незважаючи на те, що я не міг зліпити і трьох слів; так був увесь цей час звалений хворобою, яка час від часу загострюється, – що лазив як дурний з кутка в куток – або ж лежав годинами – і це й усе було моє заняття. Зараз мені знову легше – тільки не знаю, чи на довго. –

Отож нехай Шановний Пан Благодійник не судить мене занадто суворо, а зволить бути впевненим у моїй вдячності та глибокій Шані, з якою завжди залишаюся до Шановного Пана

В. Лось

 

Відчитала і переклала з польської Тетяна Буханенко (с)

Рубрика: