Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

...Чіпка взяв до рук гітару

У Театрі на Подолі представили прем’єру «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
21 грудня, 2018 - 10:37
ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ НА ПОДОЛІ

Якщо для когось Панас Мирний та його роман «Хіба ревуть воли як ясла повні?» і досі асоціюється винятково з обов’язковою (читай: нудною) шкільною програмою — такому скептику прямісінька дорога на Андріївський узвіз до Театру на Подолі. Нещодавно там презентували надоригінальну сценічну версію цього твору. В якій класичний сюжет і знайомі цитати сусідують з рефлексіями сучасної людини, її сумнівами, ваганнями, розчаруваннями, вірою... Але при цьому особливу роль тут відіграють жива музика (протягом спектаклю звучить близько десяти авторських композицій у виконанні рок-джаз-бенду Театру на Подолі), візуальне оформлення (художник Світала Заїкіна досить вдало компілює сучасні елементи одягу із традиційними українськими) і... відомий театральний критик Віталій Жежера. Який не лише написав п’єсу за романом Панаса Мирного, тексти до пісень, а й сам виходить на сцену у ролі діда Уласа. Поява Віталія Миколайовича в акторському складі спектаклю «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» має свою передісторію: років сорок тому Жежера грав у дипломному спектаклі свого товариша і режисера-постановника цієї вистави Віталія Малахова...

Визначаючись із місцем дії, режисер зупинився на... в’язниці. Заґратованому (у виставі є навіть горизонтальні ґрати, що відмежовують грішну землю від досконалості небес) просторі, в якому відбувають покарання ті, кому з різних причин довелося порушити закон. Власне, асоціація більш ніж прозора, адже в суперечках із законом минула добра чистина життя головного героя роману, Чіпки, який після того, як у нього забрали землю, взявся опановувати мистецтво брати те, що погано лежить. Але тут є й інше пояснення: кілька років  у межах одного соціального проекту професійні режисери ставили вистави у в’язницях, де грали як засуджені, так і персонал. Зокрема, у Харкові поставили «Будинок, що побудував Свіфт» за п’єсою Григорія Горіна, у  дніпропетровській жіночій колонії — виставу за п’єсою «Гусарська балада» Олександра Гладкова... «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зверстані за цим же принципом: глядачі наче спостерігають за репетицією у в’язниці, намагаючись дослідити мотиви дій та вчинків... Героїв? Тих, хто ретранслює їхні думки та слова? Як доводить практика, принцип «театру у театрі» —  для глядача це завжди подвійне емоційне навантаження.

Проживаючи разом із Чіпкою (Валентин Бойко) його власну історію — дитинство, коли бабуся розповідала повчальну казку про стеблинку, яка відмовилася гойдати горобця, романтична юність, що подарувала кохання, зрілість і розчарування у законах, за якими доводиться жити, девіз-дороговказ:  «Хочеш взяти своє — бери силою!» — Віталій Малахов не забуває і про інших героїв вистави. Тому Писар тут (він же наглядач, Станіслав Мельник) — досить помітна фігура не лише через своє вміння водити пером на папері, але й завдяки посередництву між начальством і в’язнями. Пара Грицька та Христі (Сергій Гринін і Валентина Сергєєва) — приклад того, як потрібно берегти і плекати родинні цінності. А Катерині Шенфельд (Галя) та Анні Тамбовій (Мотря) вистачило не лише таланту, а й часу та мотивації продемонструвати, на що здатна жінка заради коханого чи сина.

Починаючи цей відгук згадкою про шкільну програму, хочу закінчити його попередженням для викладачів, які поведуть своїх учнів на перегляд вистави. Стовідсоткової відповідності між романом та сценічної версією шукати точно не варто. Але за допомогою вистави «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і тим, хто навчає, і тим хто навчається можна пересвідчитися, наскільки сучасною, часом несподіваною і ефектною може бути класика.

Наступні покази вистави відбудуться 23 грудня, 12, 23 та 24 січня.

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ