Ерудит

За його життя я не була знайома з цим чоловіком, тільки чула про нього як про унікальну людину. І ось з’явився том-підсумок — «Правдиве українське серце. Олександр Рибалко» (Київ, ВД «Простір», упорядники — Ігор Гирич та Катерина Рибалко). Сюди ввійшли праці визначного сучасного україніста, історика культури, джерелознавця, мовознавця, редактора, а також спогади сучасників про цю непересічну особистість. Його труди і дні розпочалися після закінчення філософського факультету на посаді редактора київського видавництва «Вища школа». Далі Олександр Рибалко — старший науковий співробітник Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Особливі сторінки в інтелектуальному житті цього дослідника — його праця в журналі «Пам’ятки України», яка розпочалася вже далекого нині 1990-го. Згодом він долучився й до видання газети «Старожитності», «Військово-історичного альманаху» та науково-методичного журналу «Дивослово». Підготовка публікацій, оприлюднення архівних джерел і документів потребувала не тільки відповідної ерудиції, а й надзвичайної працездатності та скрупульозності.

Євген Сверстюк, письменник, Шевченківський лауреат підкреслює: «Здавалося б, таких людей завжди мало, і їх слід було б «на руках носити». На жаль, вони зовсім беззахисні перед хижаками на посткомуністичних угіддях... Важко йому, діяльному, жилося в світі імітаторів, які нікого не люблять і нічого не хочуть».

«Він — подвижник поступу людського, бо рідкісну обдарованість науковця поєднував із надзвичайною працьовитістю, з мурашиною працездатністю, бо на жертовник українознавства самозречено віддавав усього себе», — зазначає Роксолана Зорівчак, доктор філологічних наук, професор.

Олександр Рибалко, науковець та археограф, надзвичайно вимогливий до себе й до колег, був і справді, як мовиться, редактором від Бога. Він багато писав до періодичних видань і протягом 1980—2000 років оприлюднив до двохсот статей, документів, рецензій, бібліографічних покажчиків, нотаток тощо. Підготував цілу серію газетних публікацій про «репресовані» чи «проскрибовані» слова та літери.

Рибалко обстоював українську мову в радіотрансляціях для України різних іноземних станцій, зокрема «Дойче Велле», Міжнародного радіо Китаю, французького РФІ та ін. Цей чоловік і справді вболівав за Україну — дієво, наступально, активно, чого бракує нам багатьом, які мислять себе патріотами, та далі кухонних балачок справу не рухають.

«Пори року — без тебе», — це дружина Олександра Рибалка — Катерина Рибалко, головний редактор журналу «Дивослово», оприлюднила поетичний цикл «Переспіви печальної душі», присвячений чоловікові й найбільшому другові...

Мабуть, десь там, у небесах, уже зустрілися Олександр Рибалко та Михайлина Коцюбинська, яка так висловилася про цю унікальну людину: «...незаперечне свідчення широти його інтересів — уміння вирізняти справжні цінності».