Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Хіпі, панки та масони

В Україні проходить 22-й фестиваль «Нове німецьке кіно»
21 жовтня, 2016 - 14:03
Відкривали фест картиною Марен Аде «Тоні Ердманн», яка отримала премії на престижних кінофорумах і стала претендентом на премію «Оскар» від Німеччини / Фото надане кінотеатром «Київ»

Розпочавшись у столичному кінотеатрі «Київ», цей кінофорум, організований компанією «Артхаус Трафік» спільно з «Гете-Інститутом», окрім столиці проходитиме ще у п’ятьох містах  нашої країни. Шостий мав би бути Донецьк, який до війни на Сході  був на нашій культурній мапі серед «просунутих», але тепер пожинає плоди «русского мира». Між тим, для його донбасівських адептів нинішня афіша «Нового німецького кіна» могла б стати «бальзамом» на їхню зранену душу — більшість фільмів досить критично показує реалії західного життя. До всього ж, у стрічці Ларса Крауме «Держава проти Фріца Бауера» творці «Лугандонії» можуть знайти натяк на свою власну повоєнну долю. Адже головний герой картини, знятої на основі реальних подій, прокурор Бауер полює на колишніх нацистів, які ховаються від правосуддя за океаном. І знаходить їх, незважаючи на супротив власної держави, усі структури якої у 50-ті роки були просякнуті націонал-соціалістами.

Відкривали  фест стрічкою Марен Аде «Тоні Ердманн», яка отримала премії на престижних кінофорумах і стала претендентом на «Оскара» від Німеччини. Тема батьків та дітей,  що  є злободенною з позаминулого століття, з часів утвердження нігілізму як панівної ідеології, тут набуває не лише соціального, а й ліричного звучання. Щоб донька, успішний бізнес-консультант не стала жертвою політики дегуманізації, яку впроваджують міжнародні корпорації, колишній учитель музики грає роль «фріка». Він шокує не лише свою дитину, а й усе її респектабельне оточення. За соціальною спрямованістю фільму, який вказує на проблему відчуження у сучасному суспільстві, ховається більш глибокий філософський зміст: любов завжди пов’язана з жертвою, з ущемленням власного его заради блага того, кого любиш.

Дослідженню причин того невтішного стану, в якому опинилися його батьківщина, Лутц Даммбек присвятив свою документальну стрічку Overgames. Фільм розповідає про те, як під виглядом психотерапії ТБ через різного роду ігри (games) та шоу маніпулює свідомістю людей. При цьому режисер торкається проблеми самоідентифікації німців, яких, як безнадійно хвору націю, після Другої світової війни взялися перевиховувати «спеціалісти» із-за океану. Оскільки серед тих, хто був зацікавлений у знищенні традиційних для Німеччини цінностей, у фільмі значаться і масонські організації, то маємо підстави вважати, що вікові розбіжності у світогляді й способі життя, які розділяли представників різних народів і віросповідань, нікуди не поділись навіть під натиском глобалізму.

Про результат перевиховання німців американцями розповідає «драматична комедія»   Оскара Рьолера «Смерть хіпі! Хай живуть панки!». У цьому дотепному, стилізованому під 1980-ті соціальному памфлеті дістається не лише тим проявам американізованої сурогат-культури,визначення яких винесені в назву картини, а й певним «альтернативним» проявам східної цивілізації, яка розповсюджується на Захід. На початку стрічки режисер сміється над західними послідовниками індуїзму, а на її завершення дозволяє собі небезпечний жарт на адресу суворих законів шаріату. 

Тема конфлікту цінностей західної та східної цивілізації, яка через фільми присутня зазвичай на багатьох кінофестивалях, цього разу не знайшла окремого відображення в ігрових картинах «Нового німецького кіна».

Вадим ДИШКАНТ
Рубрика: