Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Хоровий бренд

Євген Савчук, керманич капели «Думка» — про те, як знаходить таланти
14 грудня, 2016 - 10:42
ДО КОНЦЕРТУ-РЕКВІЄМУ ПРИСВЯЧЕНОГО ТРАГЕДІЇ БАБИНОГО ЯРУ, ЯКИЙ ВІДБУВСЯ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ УКРАЇНИ, БУЛО ЗАЛУЧЕНО МИСТЦІВ ІЗ УСЬОГО СВІТУ. НА ФОТО: ВИСТУПАЄ КАПЕЛА «ДУМКА» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «ДЕНЬ»

Нещодавно у Києві завершився VI Всеукраїнський конкурс хорових диригентів. Він відкрив нові імена та високий фаховий рівень учасників, а фінальний концерт лауреатів відбувся з аншлагом у Малому залі Національної музичної академії України. «День» поспілкувався із засновником і натхненником конкурсу, незмінним головою журі, завідувачем кафедри хорового диригування НМАУ, художнім керівником та головним диригентом капели «Думка», головою Національної всеукраїнської музичної спілки, академіком, професором Євгеном САВЧУКОМ:

— Конкурс відбувається із 1999 року і має на меті знайти таланти. Більшість наших лауреатів добре працюють. Так, Богдан Пліш — нині головний хормейстер Національної опери України, а Рубен Толмачов успішно керує відомим дитячим хором «Дзвіночок», викладає у НМАУ... Але проблема полягає в тому, що студенти-хормейстери консерваторій зазвичай не мають практики роботи зі своїм «інструментом», тобто хором. Вони вчаться диригувати під рояль у класі. А реальна практика, контакт із людьми — це ще один талант, уміння, яке потребує постійної роботи. Тому за мого завідування кафедри студенти НМАУ працюють із хором уже з другого курсу.

У нас доволі великий студентський хор, і ми можемо розділити його на два склади, так звані практикуми. Починаючи з другого курсу кожен студент обирає відповідний твір і вчить його з хором. І тут завдання полягає не так у художньому результаті, як у навчанні спілкуватися з людьми, музичним матеріалом. І виявляється, що ті, хто гарно махав під рояль у класі, не завжди можуть справитися з хором, реальним звучанням. А конкурс хорових диригентів — більш високий рівень для тих, хто насправді бачить себе в цій професії.

Конкурсу багато років, але він — лише шостий. За положенням має проводитися щотри роки, до того ж, 2014-го черговий конкурс не відбувся, як мав би, оскільки почалися проблеми на сході України.

Ми звикли говорити, що ми — співоча нація. Серед нас є здібні люди, але перспективи їхньої творчої самореалізації нині не певні. Конкурс стимулює людину виявити себе, спонукає до дій...

«ФОЛЬКЛОР — ОБОВ’ЯЗКОВИЙ ЕТАП НАВЧАННЯ ХОРМЕЙСТЕРА»

— Які були особливості в перебігу цьогорічних змагань?

— До нас надійшло 33 заявки. Перший тур зазвичай ділився на два етапи. Початковий — під рояль, щоб ми побачили певну картину, був якийсь відсів, а другий — з хором. Але, проаналізувавши ситуацію, я зрозумів, що ми повинні надати всім учасникам можливість одразу працювати з живим хором. Гадаю, що від того виграли всі.

Перший тур обслуговував хор нашої музичної академії — два половинних склади почергово. Бо по 20 хвилин 33 учасники — лише уявіть, скільки треба наспівати! Фізично це неможливо.

Ми від самого початку конкурсу прагнули охопити всю країну. От і цього разу, попри те, що не було учасників із Криму, Донецька, Луганська, мали досить поважне представництво різних регіонів.

— Серед творів, які давалися на вибір, — багато опусів Бориса Лятошинського...

— Ми намагаємося бути послідовними, рекомендувати твори як по мірі складності, так і різні за стилем, щоби можна було бачити, як розкривається конкурсант. До того ж, вони всі мають бути в рівних умовах.

Приміром, перший тур цього року — обробки народних пісень Бориса Лятошинського (із тридцяти ми вибрали сім). З народною піснею треба вміти працювати. Фольклор — обов’язковий етап навчання хормейстера. Це як, скажімо, піаніст мусить грати Баха: інвенції, прелюдії та фуги тощо. Народна пісня пов’язана зі словом, мелодикою, національним духом. У нас зараз про це не говорять, але нагадаю, що робота хормейстера пов’язана з людьми, люди — це духовна основа, а в народній пісні вона якраз і закладена: тут виховується і той, хто співає, і той, хто слухає, і той, хто диригує, — він заземлюється. Бо якщо свою пісню не знаєш, то й чужої не осягнеш.

Моя така позиція сформувалася ще тоді, коли я п’ять років працював з Анатолієм Тимофійовичем Авдієвським у Хорі ім. Г. Верьовки. Надзвичайно важливо, щоб кожен хормейстер пройшов таку школу. І тоді він зрозуміє свій народ і своє місце. Може, то якось банально звучить, але це — правда. Причому такий підхід не заважає мати справу із взірцями світової музики, а навпаки, допомагає почути інших краще.

— Не планували зробити конкурс міжнародним?

— У нас були такі наміри. Найперше складність полягає у фінансуванні. Національна всеукраїнська музична спілка отримує кошти через Міністерство культури. Для того щоб вийти на міжнародний рівень, слід діяти через Кабмін, як, скажімо, було з Конкурсом симфонічних диригентів ім. Стефана Турчака. Міжнародні конкурси — дуже дорогі акції, бо пов’язані з великим призовим фондом, оплатою роботи журі, транспорту, готелів, орендою великих залів, оркестрів та іншими неминучими витратами.

Загалом же зазначу, що наше хорове мистецтво останнім часом переживає непрості часи. Свого часу я побував в Італії на конкурсі хорів — саме хорів, а не диригентів. Так-от, у них менша частина конкурсу — співоча, а більша — дискусії про те, як покращити виховну роль музики, поставити роботу з хором так, щоби виховати інтелігентну, художньо освічену людину. У нас і близько таких розмов немає й не було! Хори в загальноосвітніх школах стали великою рідкістю, навіть предмет «Музика» занепав, і зараз це вже проблема...

«ДО КОНЦЕРТУ В КИЄВІ БУЛО ЗАЛУЧЕНО МИСТЦІВ ІЗ УСЬОГО СВІТУ»

— Підготовка конкурсу — справа копітка й тривала, але ви не припиняли працювати над іншими масштабними проектами. Які з них, на вашу думку, найважливіші?

— Серед насправді великих і вагомих міжнародних проектів початку концертного сезону з участю «Думки» назву урядовий концерт у Національній опері України, який завершив тиждень меморіальних заходів, присвячених ушануванню 75-х роковин загибелі безневинних жертв у Бабиному Яру.

Організатори звернулися до нас за рекомендацією відомого композитора Євгена Станковича. До 50-х роковин тих трагічних подій 25 років тому маестро написав розгорнутий твір для хору, солістів та симфонічного оркестру «Бабин Яр» на вірші Дмитра Павличка, який вперше виконала саме капела «Думка». У первісному варіанті програми в концерті мала також звучати Дев’ята симфонія Бетховена, яку потім замінили на «Німецький реквієм» Брамса. Акція для нас була складною насамперед тому, що обидва твори — і Станковича, і Брамса — довелося співати напам’ять, та ще й з театралізацією в костюмах (режисер-постановник — Аннехін Курселман із Голландії). До Концерту-реквієму було залучено мистців із усього світу: Гамбурзький симфонічний оркестр, Національна капела «Думка», солісти із Канади, Англії, Ізраїлю та Німеччини. За диригентським пультом стояла молода талановита Оксана Линів, котра починала свою кар’єру у Львівському театрі опери та балету, працювала з найповажнішими європейськими оркестрами, а нині є диригентом Баварської державної опери в Мюнхені. Солісти: сопрано — Гал Джеймс (Ізраїль), тенор — Бенджамін Баттерфілд (Великобританія), бас-баритон — Павло Гунька (відомий співак з українським корінням із Великобританії). Останній — не тільки гарний вокаліст, а й виявився чудовим актором. Ця урочиста міжнародна акція відбувалася на високому державному рівні. Для «Думки» то була дуже велика творча робота, і ми задоволені її результатом.

— Нещодавно «Думка» виступала з великим концертом у Польщі...

— Так. Він відбувся у Варшавській філармонії. Автором ідеї та організатором цього концерту став польський диригент українського походження Роман Ревакович, який багато і плідно працює над українсько-польськими музичними зв’язками. Парадний зал філармонії був ущерть заповнений! Ми працювали в Польщі не раз, бували і в цьому залі. Зокрема, у Варшаві з Кшиштофом Пендерецьким років чотири тому виконували «Страсті від Луки». Співали також його «Кредо», в тому числі й у Кракові, Варшаві.

Програма, яку підготувала капела «Думка», була цікавою. Перший відділ, яким диригував Ревакович, складався із духовних творів: виконували твори української музики, а також опуси польських класиків Гурецького й Пендерецького. У другому відділі, уже під моєю орудою, лунали популярні твори, в тому числі Зубицького, Станковича та Сильвестрова, тобто широко була представлена українська музика.

Ольга ГОЛИНСЬКА, музикознавець
Газета: 
Рубрика: