Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Казкова подорож

4 вересня «Золотим ключиком» відкриває 83-й сезон Київський академічний театр ляльок
2 вересня, 2010 - 00:00
РЕЖИСЕР-ЛЯЛЬКАР ЮРІЙ СІКАЛО / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Це найстаріший ляльковий театр України, який нині має унікальне приміщення Палацу казки (як зовні, так і в інтер’єрі), крім того, територія, прилегла до будівлі, також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко (скульптури персонажів казок, фонтан, лавки для відпочинку, квіткові клумби тощо).

Театр має дві зали для вистав на 300 та 110 місць, дитяче кафе. Всі глядацькі та сценічні приміщення оснащені на сучасному технічному рівні.

Нині афіша театру містить не тільки вітчизняні, а й зарубіжні п’єси, а вистави йдуть як для дітей, так і для дорослих. Київський академічний театр ляльок представляв Україну на престижних міжнародних театральних форумах і фестивалях в Австрії, Канаді, США, Японії, Перу, Словаччині, Південній Кореї, Польщі, Болгарії, Білорусі та Росії. На базі театру (з 1991 року) в Києві проводиться Міжнародний фестиваль театрів ляльок. У цих форумах брали участь провідні театри ляльок з Бельгії, Австрії, Канади, Словаччини, Фінляндії, Японії, Китаю, Швеції, Швейцарії, Німеччини, Росії, Болгарії, Молдови, Туреччини та інших країн. Про особливості минулого сезону і майбутні прем’єри розповідає головний режисер театру Юрій Сікало:

— За всі роки роботи у новому приміщенні (з 2005 року) ми одночасно із виставами для дітей (понад 30 найменувань) інтенсивно ставимо вистави для дорослих. Так, світ рампи побачили «Божественна комедія» І. Штока, «Декамерон» В. Маслова за Д. Боккаччо, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Биндюжник і Король» А. Еппеля за І. Бабелем і «За двома зайцями» М. Старицького. На той час, коли ми працювали в приміщенні по вул. Ш. Руставелі, 13 (до 1997 р.), вистави йшли щоденно (в основному для школярів) і відповідно підбирався репертуар. У новому приміщенні (по вул. Грушевського, 1а), яке ще називають Палацом казки, ми працюємо для маленьких глядачів щосуботи і щонеділі, а вистави для дорослих граємо, як правило, по середах, п’ятницях і суботах.

— Юрію Івановичу, кожна дитяча вистава мусить мати вікову адресу. Чи не здається вам, що нині цей постулат застарів, враховуючи, припустімо, акселерацію і вплив телебачення?

— Скажу категорично — ні! Маленькі глядачі віком до трьох років вірять у справжність і реальність показаного на сцені. Пояснити їм, що це театр, дуже важко. Це для них дивне життя, в якому знайомі з книжок герої розмовляють людською мовою, з’ясовують стосунки, а інколи навіть б’ються... Тому ми рекомендуємо батькам (перед відвідуванням театру) поцікавитися змістом твору і підготувати майбутнього глядача. Якщо це вистава за класичним літературним твором, зміст якого дитина знає, то в театрі вона засвоює елементи театральної естетики. Тобто починає опановувати суть театральної дії. Література описує, а театр показує у дії. Пригадую анекдотичну ситуацію. Одного разу в залі я побачив молоду маму, яка на руках тримала немовля. На моє запитання про вік її дитини вона з неприхованою гордістю сказала «Вже п’ять місяців!». «А не зарано ви привели малечу до театру?» — запитав я. І вона навіть обурилась: «Що ви! Ми з донечкою вже були в зоопарку і там вона все зрозуміла!». Мене здивувала позиція молодиці, бо вона не розуміє, які можуть бути наслідки: а якщо дитина налякається і, не дай Боже, почне заїкатися — вона ж зовсім іще маленька! Шановні батьки! Давайте будемо дружити! Саме від вас залежить, чи сподобається театр дитині, чи зацікавить її вистава, чи стане у майбутньому дитина театралом.

— Розкажіть про особливості минулого сезону і про майбутні новинки репертуару.

— Ми вирішили всі прем’єрні вистави адресувати малечі. Наш театр більшість театрознавців називають «театром класичної казки» і цьому принципу ми намагаємося слідувати. Особисто я випустив «Червону Шапочку» за Шварцем (про неї була розповідь на шпальтах вашої газети). В ній надзвичайно вдало дебютував композитор Каландьонок. Його музика трохи незвична для нашого виду мистецтва, проте вона точно відповідає ліричному стилю Євгена Шварца і за це я дуже вдячний маестро. Художнику В. Гукайлу я запропонував використати коло, яке надавало виставі стрімку дію. П’єса написана для театрів юного глядача і має обсяг три дії, а мені прийшлося зробити відповідну редакцію, щоб її дивилися маленькі глядачі. Хочу відзначити акторів, які вдало і винахідливо відтворили шварцевські характери. Це Д. Щипіцина (її Червона Шапочка — символ доброти і шляхетності), яка точно відтворює концепцію режисера, хто може бути лідером. Л. Чубинстка (її Заєць віддає весь свій запал, щоб врятувати героїню), Л. Ясиновська (її Лисиця здатна дуже швидко адаптуватись в будь-якій ситуації), Л. Кулікова (Мати, Бабуся і Їжачок, виконані бездоганно), Ю. Фарафонов в ролі Ведмедя переконує вдало знайденим характером і роботою з лялькою. Справедливо кажуть — нема маленьких ролей. Це довів С. Боковенко в маленькій за обсягом, але змістовній ролі Лісника. В ролі основного претендента на лідерство у лісі — Вовка виступають двоє акторів — театральний аксакал В. Малинський і молодий актор Д. Драпіковський, і кожен з них продемонстрував своє бачення ролі, виходячи із своєї творчої індивідуальності.

Нині йдуть репетиції двох вистав, прем’єри яких заплановано на вересень. Виставу «Курочка Ряба та Сонечко Золоте» поставлено за п’єсою, яку написав (і не одну) наш директор — художній керівник Микола Петренко. В її основу увійшли широковідомі народні казки про Курочку Рябу та Ріпку. Вдало об’єднані сюжетним ходом і насичені багатющим національним дитячим фольклором, вони стануть яскравим ляльковим видовищем. Постановку здійснює молодий режисер, моя учениця (я вів курс «режисура театру ляльок» в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого) Марина Назаренко. Вона працює у співдружності із художником Філончук та композитором Журавчаком, для яких ця робота стала, на мою думку, вдалим дебютом.

Свою дипломну роботу інтенсивно готує студент-дипломант НУТКіТ ім. Карпенка-Карого Б. Тумаєв. Це вистава «Наш веселий Колобок» Г. Усача (художник — М. Данько, музика із творів Л. Маркелова). Це друге народження вистави після моєї давньої постановки 1960-х років. Саме нею ми презентували мистецтво українських лялькарів на престижних вітчизняних і міжнародних фестивалях. Якщо попередня вистава молодіжна і за звучанням, і за віком виконавців, то в цій працюють представники всіх театральних акторських поколінь.

А наприкінці року, на час Новорічних свят, ми плануємо випустити ще одну виставу для малечі. Це «Троє Поросяток і Вовк» Г. Усача і С. Єфремова, яку ставитиму я разом із головним художником театру — Данько і композитором Каландьонком.

Ілля ПОВОЛОЦЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: