«Мистецтвознавець має бути... філософом і політологом»
Днями у Києві відбулися ювілейні заходи, зокрема круглий стіл на тему «Українська культура в національному та європейському вимірах» та презентація книжкових новинок з нагоди 85 ліття заснування Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України. Ця установа була створена у 1921 році. З 1944 р. по 1964-й її очолював поет, письменник, академік Максим Рильський. Нині в інституті діють відділи кінознавства, фольклористики, етнології, театрознавства, музикознавства, образотворчого мистецтва, де працюють науковці мистецтвознавчих та народознавчих профілів. Про проблеми й здобутки останніх років «День» запитав у відомого кінокритика, завідуючого відділом кінознавства iнституту Сергія ТРИМБАЧА.
— Останні роки директором цієї установи є академік, народознавець Ганна Скрипник, яка зробила багато для того, щоб традиції iнституту жили й розвивалися. Як відомо, у 90-ті наука переживала не кращі часи. Молоді, фактично, перестали приходити в науку, оскільки престиж наукового працівника був доволі низьким. Але треба сказати, що зараз спостерігаються зрушення. Кількість молодих кадрів зросла, і те, що в нашу аспірантуру є конкурс, нехай і невеликий, — все ж позитив. Ще у згадані 90-ті роки різко зменшилася чисельність наукових робіт, які видавалися академічними інститутами. Тепер ситуація радикально змінюється. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського має власне видавництво і сам видає праці. Щоправда, ідіотизм полягає в тому, що книжку, видану за кошти академічних установ, тобто державні, неможливо продати чи навіть розповсюдити, хіба що тільки по бібліотеках — таку норму хтось придумав у Міністерстві економіки України. Сподіваємося, що цей припис зміниться.
— Сергій Васильович, які книжки були представлені у рамках ювілейних святкувань?
— Під час відзначення цього ювілею було презентовано 13 книжок. Зокрема, перший том «Української музичної енциклопедії», четвертий том (XIX cтоліття) «Історії українського мистецтва», енциклопедичний словник «Художня культура західних і південних слов'ян XIX — початку ХХ століть», перший том «Етнічної та етнокультурної історії України», перший том «Історії української етнографії» Володимира Горленка і Романа Кирчіва... Працівниками відділу кінознавства вже написана історія українського кіно. Ще рік, мабуть, будемо доопрацьовувати рукопис. Закінчуємо словник екранних медіа, автором якого є Олександр Рутковський. Також ведеться робота над Довженківською енциклопедією. Перед нашим відділом стоїть завдання в найближчому часі почати працювати над академічними виданнями творів Олександра Довженка, тобто повним виданням його літературних текстів, сценаріїв, кіноповістей, листів, щоденника з відповідними коментарями. І, звичайно, сучасні технології дозволяють запропонувати читачеві твори не тільки в традиційному поліграфічному варіанті, але й в електронному. Персональна енциклопедія Довженка, очевидно, має бути в електронній версії з перекладами на інші мови. Варто зазначити, що в iнституті спостерігається ухил до роботи над історіями мистецтв і роботами енциклопедичного плану. Бо в нас є архів відділу рукописних фондів, де накопичена величезна кількість фольклорних, етнологічних записів, які треба друкувати.
— Розкажіть про перебіг круглого столу «Українська культура в національному та європейському вимірах», на якому ви головували?
— Це була цікава дискусія. Основна із піднятих проблем — проблема цивілізаційного розколу України. Один із важливих висновків щодо цього питання полягав у тому, що насправді цей розкол зменшується. Порівняно з початком 90-х, зараз українців, які за європейський шлях розвитку України, побільшало. Особливо потішило, що вчені активно реагували на виступ один одного. Бо кілька років тому подібні круглі столи не викликали жвавий обмін думками. Тому у мене склалося враження, що енергетика людей, які працюють в науці, стала сильнішою, а це вселяє оптимізм.
Підсумовуючи вищесказане, зазначу, що найголовніше завдання, яке зараз стоїть перед нашою установою, — це трансформація традиційних підходів до осмислення історичного минулого і вироблення підходів до сьогоднішньої ситуації в культурі, мистецтві й суспільстві загалом. Адже культура і мистецтво невід'ємні, звичайно, від суспільства. Тому, очевидно, мистецтвознавець чи народознавець повинен до певної міри бути і філософом, і політологом.
