Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

В чому істина?

На Камерній сцені Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра представили прем’єру — «Брехня» за Володимиром Винниченком
24 січня, 2019 - 16:11
ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА

Однойменну п’єсу українського класика поставила Анна Козирицька, сценографія — Анни Соболєвої. Цікава річ: десь під фінал вистави раптом ловиш себе на тому, що забув, як вона зветься. Звісно, одразу ж пригадуєш, але оте «забування» — симптоматичне, бо слово «брехня» здається геть недоречним стосовно того, що ти бачиш. Тут би більше підійшло слово «самообман». Річ у тім, що Наталя Павлівна, якою її грає Катерина Савенкова, нікого не обманює, вона справді любить одночасно трьох мужчин і кожного по-різному. Її любов — це талант, а не банальний гріх. І Наталя майже до останку вірить, що впорається з цією любов’ю. Одначе — не впоралась, і саме через те стріляє в себе. Бо навіщо жити, коли любов не вміщається в життя?

У виставі немає того надлому чи ущербності, що в п’єсі нібито лежать на поверхні. Тут усі вбрані в біле. Тут панує естетизм — як стиль існування. Хоч поет серед персонажів лише один — Тось (Андрій Соболєв), а двоє інших обранців Наталі — Іван Стратонович (Сергій Кияшко) та Андрій Карпович (Костянтин Костишин) — інженери, одначе радісний артистизм властивий усім у цій компанії. Аж до німої Досі (Анастасія Логвин) та блаженної Сані (Лілія Яценко). Зворушливо-артистичні навіть служниця Пульхера (Галина Корнєєва) й старий Карпо Федорович (Володимир Мовчан). Їх об’єднує принаймні те, що вони всі люблять співати.

Взагалі, від вистави таке враження, що для режисера, художника й артистів на якийсь час у цілому світі не стало жодної п’єси, окрім цієї, й вони обжили її з тією любов’ю й старанністю, з якою обживають єдиний власний дім. Простір цього дому — наскрізь музичний. Згадати хоча б те, що Наталя ховає свій револьвер у надрах піаніно, а на тому самому піаніно вона іноді грає пальцями босих ніг. В цьому немає й сліду варварства чи нарочитості — тільки свобода прояву любові й усвідомлення того, що все на світі — музика...

До речі, в афіші Київського лівобережного театру за його історію це вже друга поява «Брехні». Вперше це твір поставив Олександр Балабан у 1992 році,  головну роль блискуче зіграла молода Оксана Архангельська. З тих, хто був зайнятий у тій виставі, в новій версії працює лише Костянтин Костишин. Тоді він грав юного поета Тося, тепер — інженера Андрія Карповича...

Наступний показ вистави відбудеться 16 лютого.

Іван БАБЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments