«Він і до цього часу живе у театрі!»

Позаду місяці підготовки, листування зі співзасновниками й ходіння по владних кабінетах у пошуках фінансування. Цьогоріч на III Міжнародному конкурсі диригентів імені Стефана Турчака змагаються 20 учасників із 12 країн (на жаль, не доїхав конкурсант із Сингапуру) проходять прослуховування першого туру, де обов’язковою до виконання є увертюра до опери «Вільний стрілець» Карла Марії Вебера, а далі — один із творів на вибір журі: увертюра до опери «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта, увертюра «Егмонт» Людвіга ван Бетховена або увертюра до опери «Сила долі» Джузеппе Верді.

Журі Конкурсу імені Стефана Турчака очолює видатний український композитор Євген Станкович. Маестро поділився думками щодо самого конкурсу та його значення для музичної культури України.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— На велике щастя любителів музики міжнародний конкурс диригентів імені видатного диригента Стефана Турчака нарешті все ж відбудеться, попри те, що упродовж тривалого часу його проведення було неможливим у зв’язку зі складною суспільно-політичною ситуацією в нашій країні. Це єдиний міжнародний конкурс симфонічних диригентів в Україні, — нагадав Є. Станкович. — Турчак за своє коротке життя вписав дуже яскраві сторінки в музичну культуру світу. Безперечно, це видатна постать у київській диригентській школі. Він наслідував найкращі українські традиції Миколи Колесси, у якого навчався у Львівській консерваторії, а також геніальних київських майстрів: Натана Рахліна, Костянтина Симеонова, Веніаміна Тольби та інших — я боюся когось не назвати! У 24 роки Стефан Турчак став за пульт Державного симфонічного оркестру України, його надзвичайно поважали як диригента і музиканта. Потім йому запропонувати стати головним у Київській опері, й це ознаменувало, так би мовити, пік його диригентської кар’єри. Він підняв нашу оперу, як сучасну, так і класичну, на надзвичайно високий рівень.

Я знаю, що його запрошували працювати у Большой театр до Москви, пропонували створити Королівський театр в Іспанії... Стефан Васильович  був зіркою самобутньою, ні на кого не схожою, зі своїм баченням музичного світу. Справжній диригент розкривається десь після 50-ти, а він 50-річним уже, на жаль, пішов у засвіти... Турчак мав талант великого музиканта, який здійснив неоціненний внесок у школу диригування. Він і до цього часу живе у театрі!

Так сталося, що з легкої руки Стефана Турчака я потрапив до театру. Він був ініціатором написання моїх балетів. Усі роботи, що я виконував для театру, — були для нього! Оскільки у нас із ним були гарні взаємини як приятельські, суто людські, так і музично-професійні, це, очевидно, стало визначальним для Володимира Рожка (ректора Національної музичної академії України), який започаткував цей конкурс, запросити мене головою журі.

— Нині конкурс набув міжнародного статусу...

— Національний конкурс не тільки обмежений «географією» учасників, він привертає менше уваги з боку музикантів. Коли конкурс став міжнародним, то в ньому почали брати участь багато іноземців. Я пам’ятаю другий конкурс. На нього приїхало дуже багато обдарованих людей. Це своєрідний стимул. Чимало міжнародних конкурсів, таких як, скажімо, відомий конкурс Герберта фон Караяна, стали стартовим майданчиком для талановитих диригентів. До лауреатів таких конкурсів — зовсім інше ставлення. Це престижно, особливо для музикантів, які щойно розпочинають кар’єру.

— Про кого з лауреатів різних років ви сказали б як про найбільш успішно реалізованих у професії?

— Знаєте, практично всі, хто брав участь у нашому конкурсі, потім підтвердили його рішення в інших престижних змаганнях. Приміром, Вікторія Жадько, переможниця Першого Національного конкурсу (1994), стала потім лауреатом ще шести авторитетних міжнародних конкурсів! Віктор Плоскіна, лауреат першої премії Другого національного конкурсу ім. С. Турчака (1998), тепер є головним диригентом Білоруської національної опери в Мінську. Мікіца Євтич, сербський учень Алліна Власенка, лауреат Першого міжнародного конкурсу імені Стефана Турчака (2006), нині — головний диригент у театрі міста Нові Сад у себе на батьківщині. До слова, цьогоріч він є одним із членів журі.

2013 РОКУ «МАРШРУТ №1» (ЖУРНАЛЬНИЙ ДОДАТОК «ДНЯ») БУВ ПОВНІСТЮ ПРИСВЯЧЕНИЙ «ОПЕРІ». ОДИН ІЗ РОЗДІЛІВ У НЬОМУ РОЗПОВІДАЄ ПРО ВИДАТНОГО МАЕСТРО СТЕФАНА ТУРЧАКА. НИНІ ЦЕ ВЖЕ РАРИТЕТНЕ ВИДАННЯ...

Бачите, диригування — складна професія, де все залежить як від музичних, так і організаторських здібностей людини. Тож я думаю, що всі ті, хто став лауреатами, заслуговують на повагу та увагу.

— Чого очікуєте від цього конкурсу?

— Зараз ситуація у країні досить складна, і якби не це, то до нас прибули б конкуренти з більшої кількості країн. Адже є дуже сильні школи, скажімо, прибалтійська, інші європейські школи, російська, які вважаються найкращими і найпрестижнішими. Досить інтенсивно зараз розвивається музичне мистецтво у США.

До оперно-симфонічного мистецтва у світі зараз є інтерес, але, на жаль, не в нашій країні. І треба зважати на те, що до останнього моменту існувала невизначеність стосовно проведення конкурсу взагалі. Це ж не любительська акція, і треба було знати, чи дасть держава гроші, чи ні. Вирішувалося питання про забезпечення призових місць нормальним призовим фондом, бо це так само визначає рівень конкурсу, адже йдеться про конкурс імені видатного диригента.

Нині музична культура активно розвивається, у ній з’являються нові люди, які мають іншу ментальність, багато знають, і я очікую, що конкурс зробить значний крок уперед порівняно з попередніми. Адже Земля кругла, і навіть якщо часом робиш крок назад — все одно ступаєш уперед. Зазначу, що не всі скрипалі, які посіли певні місця в конкурсах, скажімо, імені Паганіні, стають потім дуже відомими. А оперне та симфонічне диригування — це взагалі синтетичний, специфічний жанр. Сподіваюся, що ми відкриємо нові імена, а цьогорічних переможців назвемо 1 грудня.