Я не хотів би бути рабом, і не хотів би бути рабовласником. Це відображає моє розуміння демократії.
Авраам Лінкольн, шістнадцятий президент США

«Все треба робити з любов’ю»

Катерина Степанкова вперше познайомить наших глядачів із сучасним бестселером Дідьє ван Ковелера з Адою Роговцевою у головній ролі
19 січня, 2018 - 11:35
АДА РОГАЦЕВА І АКМАЛ ГУРЕЗОВ РЕПЕТИРУЮТЬ ВИСТАВУ «УМОВНО ЗВІЛЬНЕНІ» / ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА
КАТЕРИНА СТЕПАНКОВА

26 і 27 січня у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбудеться перша прем’єра 2018 року. Виставу «Умовно звільнені /Урок щастя» поставила Катерина Степанкова, яка також є автором інсценізації роману «La Demi-prisonniиre» («Умовно звільнена») знаного сучасного французького письменника Дідьє ван Ковелера, і це буде перше сценічне прочитання цього твору в Україні. Критики називають роман «найдивовижнішим із творів Дідьє і приголомшливим уроком щастя»... Треба зазначити, що режисер  К. Степанкова вміє  знаходити цікаві твори, які мало, або зовсім невідомі публіці. Постановку здійснює креативна творча команда: сценографія Тараса Ткаченка, композитор — Андрій Шусть, пластичне рішення — Олексій Скляренко, музичне рішення — Олександр Кришталь, художник по костюмах — Ірина Горшкова, які розуміють одне одного з першого слова.

Вистава подарує глядачам зустріч із майстринею сцени Адою Роговцевою, а її партнерами виступлять актори-лівобережці: Акмал Гурезов, Анастасія Киреєва, Тетяна Круліковська, Ірина Мак,  Анатолій Ященко, Володимир Задніпровський, Світлана Орліченко,  Михайло Кукуюк, Віктор Жданов, Володимир Цивінський та інші.

«Умовно звільнені» — це історія неймовірної любові Елен Руіс, яка після аварії літака прикута до інвалідного візка, і скромного клерка, окриленого коханням, що надає Тома Венсану відчути давно втрачений ним сенс життя... Красиву дівчину з особливим потребами опікає заможня Едме Жермен-Ламар, і це зовсім не подобається  доньці мадам — Жаклін, яка вважає Елен авантюристкою, що «полює» за спадком...

«АКТОРАМ ТРЕБА ІСНУВАТИ ОДНОЧАСНО НА «КІЛЬКОХ ПОВЕРХАХ»

— Я беру до роботи ті твори, які б хотіла зіграти сама, і  щоб це були цікаві ролі не тільки жіночі, а й чоловічі, — підкреслила К. Степанкова. — Роман «Умовно звільнена» Дідьє ван Ковелера  прочитала   ще  у 2009—2010 рр., коли відбувалися великі  гастролі  Театру Романа Віктюка (тоді я працювала актрисою в цьому  відомому колективі) по країнам колишнього СРСР.  Дідьє ван Ковелер був абсолютно невідомим мені автором, а роман дуже сподобався.  Знаєте, друзі мене називають «книжковою наркоманкою», бо завжди з собою на гастролі беру невеличку валізку з книжками. У потязі підійшов колега Дмитро Жойдик, попросив щось почитати. Він   «проковтнув» роман і вже зранку запропонував: «Зроби інсценізацію, а я  з великим задоволення  це зіграю». Дмитро впродовж майже 10 років  (до 2011) був провідним актором у Романа Віктюка. Саме Жойдик закинув ідею про цікавий сюжет і, з нього може вийти  вистава. Там є де розвернутися акторам, і у Ади Миколаївни цікавий персонаж      — мадам  Едме Жермен-Ламар, бо це історія про долю людей. За два місяці я зробила інсценізацію роману і планувала, що поставлю до 75-річчя Ади Миколаївни, як антрепризу, а її партнерами повинні були стати лівобережці, бо  люблю цей театр під орудою Едуарда Марковича Митницького і дуже  талановитих митців, які працюють у цьому колективі...                Але дуже захворів мій брат Костя, 1 липня 2012 р. він помер, і  день народження мами  (16 липня) ми вже  не святкували... П’єсу поклала у шухляду.

До 80-річчя Ади Миколаївни я поставила «Соломона у спідниці», а у Театрі драми і комедії не встигла зробити прем’єру. Та це нічого, бо мабуть прийшов час на тему, підняту Дідьє ван Ковелером тему про незалежність людини і про те, що ніхто не має права нічого нав’язувати,  і тільки любов може продиктувати, що ти має зробити, але все одно не всупереч волі людини, тобто все треба робити з любов’ю.    Моя вистава «Умовно звільнені» про кохання у великому сенсі. Любов  потребує душевної, а іноді і фізичної важкої роботи — щоденно.  Це вистава про дієвий прояв, відповідальність за того, кого ти кохаєш. Автор прекрасно прописав всіх персонажів. Український переклад зробив Павло Мігаль. 

В «Умовно звільнених» головні ролі зіграють молоді актори — Акмал Гурезов і  Анастасія Киреєва. — Вистава буде українською і для Насті це випробування, бо вона російськомовна актриса, але вона справляється. У мене вона грала роль Матері у постановці  «Обман длиною в жизнь».  А з Акмалом працюю вперше. Це харизматичний, фантастичний митець і дуже інтелігентний чоловік. Ми разом шукаємо «ключики», аби повніше розкрити образ Тома Венсана. Твір Дідьє ван Ковелера  про французьку аристократію — добре освічених людей, а тому  герої говорять вишукано і складною мовою, демонструючи нелінійне мислення. Акторам треба існувати одночасно на «кількох поверхах», і легко з одного на другий «стрибати», а це непроста акторська робота. Але сподіваюся, що все у нас вийде!

«МЕНЕ ПОРАДУВАЛО  ТЕ, ЩО «СОЛОМОНА...» ПРИЙНЯВ ХАРКІВ»

— «Соломон у спідниці» — один з останніх ваших незалежних проектів. Ви не плануєте його «прописати» у майстерні  «Сузір’я» чи у Театрі на лівому березі Дніпра?

— Це як «Аліса в Країні Дива» —  а вони йдуть коли їх звуть, і я така  — приходжу, якщо є інтерес і запрошують. В основі «Соломона у спідниці»  лежить п’єса відомої сучасної  письменниці Людмили Уліцької. З цією виставою ми об’їхали вже чимало міст. Глядачі дуже тепло сприймають постановку. До речі, мене порадувало  те, що «Соломона...» прийняв Харків. Хоча перші хвилин десять у залі стояла мертва тиша, а потім глядачі почали реготати. Я переживала, бо вистава йде українською, а Харків переважно російськомовне місто. І Роговцева українською для них не звична... Організатори гастролей попросили нас повторити  цю постановку і  навесні заплановані ще два покази цієї  вистави. Було б класно «прописати» у Києві нашого «Соломона у спідниці», бо це касова постановка, а гастролі — це багато клопоту. Наприклад, «Схоже на щастя» створювалось на базі «Сузір’я» — камерній сцені, а коли ми виїжджаємо у інші міста, то працюємо на великих майданчиках. Для мене цінно, що кияни (1-2 рази на місяць у «Сузір’ї») мають змогу побачити прекрасну роботу не тільки Ади Миколаївни, а й її чудової партнерки Світлани Орліченко. А з іншого боку, через те, що ми багато гастролюємо по Україні, то вистава весь час у хорошій формі.

Хотіла б і «Будьте, як вдома» (там приголомшливо виступає  Ахтем Сеїтаблаєв у ролі  араба Саміра) пристроїти до якогось репертуарного колективу, але це не від мене залежить. Нещодавно ми з аншлагом  показали цю виставу у Жовтневому палаці.

«НЕТУТЕШНІЙ» — НЕГЕРОЇЧНИЙ ГЕРОЙ

— Ви продовжуєте свої волонтерські поїздки на схід і в цьому році?

— Так! Перед Новим роком гарно пройшли зустрічі-концерти у рамках Волонтерського братерства. На цей раз до нашої творчої команди долучилася актриса Національного театру ім. І. Франка Ляля Руснак. Маємо запрошення з Авдіївки і Волновахи, але поки треба розібратися з прем’єрою «Умовно звільнені». Думаю, що вже у лютому виберемося з гастролями на схід.

— А «Нетутешнього» — вистава, яка номінується на «Київську пектораль», не плануєте показати бійцям АТО, бо це твір підіймає  дуже болючу для нас сьогодні тему — повернення бійців після війни... І хоча події п’єси німецького письменника Карла Ветлінгера «Чи відомий вам Чумацький шлях» відбуваються більше  ста років тому — після Першої світової війни, але завдяки психологічно-емоційній постановці вийшла відверта розмова про сьогодення і про те, як непросто бійцям, які пройшли горнило бойових дій і  полону адаптуватися до мирного життя і чому буває так, що героїв вдома  не чекають рідні...

— Дуже хочу. За жанром це трагікомедія. Ставила «Нетутешнього» спеціально на Михайла Кукуюка.  Поставила  йому завдання зіграти негероїчного героя. І він це зробив майстерно! Характерна природа Михайла — м’якість, мужність  і чарівність дозволяє Кукуюку бути дуже органічним у кожному епізоді, навіть слові. Цей актор вибудовує образ переконливо і йому віриш. З «Нетутешнім» нас чекає Торець і Краматорськ. Там є хороші зали навіть у військових частинах для показів. Пригадую, як ми грали «Варшавську мелодію-2» на якійсь ГЕС, в актовому залі школи, де взагалі не було жодного затему, а все, як на долонях, перед глядачами, і я вважаю, що то була краща з наших вистав...

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments