...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

Як співають колядки на Буковині?

Євген САВЧУК, художній керівник капели «Думка», розповів «Дню» про музичний подарунок, підготований легендарним колективом
12 січня, 2011 - 00:00
ВИСТУПАЄ КАПЕЛА «ДУМКА»

За словами Євгена Герасимовича, це буде сюрприз шанувальникам української народної пісні. Нині творче кредо цього знаного хорового колективу — «універсальність». Він проявляється в репертуарній політиці, яку вже двадцять шість років здійснює Євген Савчук. Афіша капели вражає: обробки народних пісень і музика західноєвропейських і російських композиторів, духовна спадщина (твори Березовського, Веделя, Бортнянського, Лисенка, Леонтовича) та вокально-симфонічна музика. До речі, завдяки «Думці» відбулися прем’єри творів сучасних українських композиторів, зокрема «Диптих» і «Реквієм для Лариси» В. Сильвестрова, «Бабин Яр», «Панахида» та «Слово про Ігорів похід» Є. Станковича, «Палімпсести» Ю. Ланюка... У кожного є мала батьківщина і спогади про дитинство — цю тему «керманич» капели «Думка» вирішив об’єднати в новій фольк-програмі. На прем’єру запросить публіку в січні — про це наша розмова з видатним диригентом.

— Я маю давню мрію-задумку представити на сцені те, що ми зараз почали забувати і втрачати — фольклорні традиції, зокрема колядки, щедрівки мого рідного Чернівецького краю, — розповідає Євген Савчук. — Старі люди, які пам’ятають, як співали дідусі й бабусі, поступово відходять у вічність, а молодь не знає як святкували в далекі часи наші пращури. Я хотів зробити цілу програму не просто колядок-щедрівок, а колядок саме з Буковинського краю, та все щось заважало... Я сам родом із села Барбівці (нині с. Брусниця). Етнографи розповідають, що назва пішла від латинського слова barbus — вусата риба, а мої односельці кажуть, що назва утворилася від прізвища Барбір. Перша письмова згадка про село Барбівці належить до 1558 року. Наше село розміщене біля річки Брусниці, яка впадає в Черемош — місця дивної краси: близькість Буковинських Карпат, чисте повітря, джерельна мінеральна вода... Років три-чотири тому я попросив свою племінницю Тетяну (вона філолог за освітою, працює завучем у місцевій школі), щоб вона записала старовинні пісні у виконанні односельців. Хоч багато чого вже немає з того, що я чув у дитинстві, та дещо ще залишилося. Племінниця записала не лише пісні, а й прізвища тих, хто запам’ятав ті народні колядки. До речі, своїх земляків я запрошую на концерт. Він відбудеться в Національній філармонії 17 січня. Думаю, що зробимо і запис на диск або радіо-версію, хоча це пов’язано з труднощами не тільки технічного, а й фінансового порядку. Ми будемо виконувати не власне автентично, а в оригінальній обробці, яку зробила відомий сучасний український композитор Ганна Гаврилець. Її творчості властиве занурення у світ народних пісень, відчуття генетичного коду. До речі, Ганна моя сусідка через Черемош (вона родом із села Видинів Снятинського району), але це вже Івано-Франківщина. Коли я в дитинстві пас корів, то бачив у далечині, на пагорбі, Снятинську ратушу... Хорове письмо Ганни Гаврилець, а особливо у фольклорній музиці, вражає тембровою інструментовкою. Її обробки народних пісень схожі на поетичні новели. Аранжування Гаврилець — це насамперед пісенність у широкому розумінні цього слова, а ще гармонія: звучання хору ніби йде ізсередини, створюючи неповторні акустичні ефекти... Знаєте, в Західній Україні колядують у кожному селі по-своєму, є свої розмовні діалекти, і в орнаментах кольори різні використовують вишивальниці. Наприклад, у моєму селі — червоний, чорний і зелений (це основні, а ще — біле по білому). У гуцульській вишивці — всі барви спектральної гами (домінує червоний колір у різних нюансах — від найтемніших до інтенсивних помаранчево-золотистих відтінків, а ще жовтий, зелений, синій та чорний кольори). Так, і колядки — в сусідньому селі Чортория, де народився відомий кіноактор Іван Миколайчук (його хата від моє стоїть десь за кілометр, і він пішки ходив вчитися у нашу школу), селяни зовсім по-іншому щедрують і колядують, деякі слова вимовляють і співають на свій лад... Ганна Гаврилець найближче розуміє не тільки українську народну музику, а й тембральні відтінки співочої спадщини буковинців і галичан. Вона не просто зробила аранжування, а пішла далі — створила хорову ораторію на фольклорній основі. Твір, який ми виконаємо у філармонії, складається з трьох частин: Різдво, Старий новий рік (на Василя) — коза, Маланка та Йорданське свято — все буде об’єднане певним сюжетом і поставлене, як сценічне дійство. Нині йде процес репетицій, на яких ми щось змінюємо, доповнюємо — тобто «відшліфовуємо» програму. Я хвилююсь, як сприйме фольк-композицію публіка, та все ж сподіваюся, що вийде у нас вдало, і цим концертним дійством ми освіжимо афішу Національної філармонії. Бо на її сцені чимало раз звучали щедрівки у виконанні різних колективів, але все ж то був один і той самий репертуар — із маленькими нюансами. А наша капела представить виставу на фольклорній основі з одного села.

— Капела «Думка» — один із брендів нашої країни. Як нині формується колектив і відбувається ротація?

— Хор і взагалі творчий колектив, — живий організм. У нас відбуваються прослуховування новачків, а ті співаки, хто постарішав або вже не може виступати — йдуть на пенсію, і це безкінечний процес. Нині капела в гарному творчому стані. У нас працюють хористи різних поколінь, є молодь (усього 67 хористів). Як правило, на прослуховування приходять кияни, бо сьогодні ми не маємо змоги надавати житло своїм артистам. Головне, що наші хористи відчувають себе однією творчою командою. Ми ставимо високі цілі й намагаємося їх здійснити. Головне — не опускати високої творчої планки. Капела «Думка» — один з найстарших і найвідоміших українських колективів. Свою історію колектив веде з 1920 року. Саме капела «Думка» заклала основи професійного хорового виконавства, створила взірці a cappella співу в Україні, інтерпретувала народні пісні, а також виконує твори української та світової класики. Ми пам’ятаємо, що за більш як дев’ять десятиліть очолювали «Думку» видатні диригенти — Городовенко, Вериківський, Сорока, Муравський, Кречко, а з 1984-го я не уявляю свого життя без капели. Ми маємо статус «національного» колективу не лише за назвою, а й по суті. Я не хочу скаржитися, хоч є чимало проблем. Активну гастрольну діяльність ми не припиняли ніколи. Ми виступали й виступаємо в багатьох країнах світу, співаючи на великих сценах найпрестижніших концертних залів: Польщі, Австрії, Німеччини, Франції, Іспанії, Бельгії, Голландії, Італії, Швейцарії, Великої Британії, США, Канади, Росії та інших країн. Нам приємно, що після кожного турне закордонні музикознавці пишуть цілі оди про «красу голосів українських хористів, які зачаровують слухачів», відзначають «високий рівень професіоналізму «Думки», та нині однією з головних проблем є концертна діяльність по Україні. Так, за кордоном ми — «бренд» нашої країни, а хотілося, щоб мистецтво капели чули й на Батьківщині, а в останні роки такі творчі вояжі нечасті. Я вважаю, що ми повинні працювати для своїх людей, а тому звертаюся до сучасних Терещенків та всіх, хто любить українське мистецтво і культуру, підтримати національне. Нам, артистам, слід частіше виступати для свого глядача — це підживлює артистів, додає сил і наснаги створювати на нові програми.

Тетяна ПОЛІЩУК, фото Костянтина ГРИШИНА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ