«Як би я хотів жити і померти тут»

...Проня Прокопівна та Голохвастий, Паніковський, Папа Карло і П`єро, актор Микола Яковченко, що присів на лавку, архітектор Городецький, який читає за столиком кафе, Гнат Юра в ролі Швейка, Шолом-Алейхем на Рогнедінській, Лесь Курбас на Прорізній, Анна Ахматова  в Міському саду, Ігор Сікорський на Музейній площі КПІ, Михайло Булгаков на Андріївському узвозі... Всі ці особистості давно зайняли своє місце на київських вулицях. Але це не просто пам’ятники відомим митцям і персонажам, а повноправні мешканці нашого міста. Але є ще одне ім’я, без якого, напевно, Київ не був би тим Києвом, яким він став: Олександр Вертинський...

Нарешті, завдяки ініціативі та наполегливості відомого колекціонера та мистецтвознавця Олександра Брея пам’ятник роботи знаного українського скульптора Бориса Довганя встановлено в Києві на розі Андріївського узвозу та Боричевого Току саме в річницю  дня народження всесвітньовідомого співака, артиста і поета — «Київського П’єро» Олександра Вертинського, як його називали на Заході.

Нагадаємо, перші виступи майбутньої знаменитості відбулися на Подолі — Контрактовому Домі та клубі фармацевтів. Потім був театр «Соловцов» (нині Театр імені І. Франка), Народний Дім (Театр оперети). Крім того, на замовлення київських журналів писав невеличкі оповідання та театральні рецензії. Серед його друзів та знайомих: поети Михайло Кузмін та Бенедикт Лівшиць, художники Казимир Малевич, Марк Шагал, Олександр Осмьоркін та  Натан Альтман.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

1913 року Олександр Миколайович переїздить до Москви, де було більше можливостей для успішної творчої кар’єри... Потім була революція, втеча від неї та виступи в Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, далі — відплиття  з Севастополя до Константинополя, гастролі по Румунії та Бессарабії. Потім — Польща, де його очікував неймовірний успіх. Із 1923-го він оселяється в Берліні, гастролює у Данцигу, Дрездені, Мюнхені, Кенігсберзі, Прибалтиці. 1925-го переїздить до Парижа — культурної столиці світу того часу. Саме тоді виконавча майстерність Вертинського досягає свого апогею. Його вроджений аристократизм, бездоганний смак, віртуозна манера виконання вражає: на виступи знаменитого шансоньє приходять королі, принци, магараджі, відомі фінансисти — Моргани, Ротшильди, Вандербільти, королі екрану — Чарлі Чаплін, Грета Гарбо, Мері Пікфорд і Марлен Дітріх, якій він присвятив пісню «Марлен». Серед його друзів — Серж Лифар і Тамара Карсавіна, Федір Шаляпін та Анна Павлова, письменники Бунін та Купрін, художники Яковлєв та Григор’єв.

Небуло жодного співака з України, який у 1920—1930-х мав би таку популярність та був би знайомий з такою кількістю знаменитостей. У вільний час разом з Іваном Мозжухіним знімався в кіно — в Парижі, Берліні, Ніцці. 1934-го —  Вертинський відпливає до Нью-Йорка, потім гастролює в Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско. Із 1935-го оселяється в Шанхаї.

1943 р. Олександр Вертинський повернувся у тодішній СРСР, і першим містом, куди він приїхав на гастролі, був Київ. Впродовж п’ятнадцяти років, до кінця життя, він бував у нашому місті по декілька разів на рік з вражаючими концертами, виступаючи на багатьох театральних майданчиках міста. В ті ж самі роки О. Вертинський знімався у трьох художніх фільмах на Київській кіностудії (нині Національна кіностудія імені О. Довженка), граючи свої ролі українською мовою. «Наталья Михайловна Ужвий как-то на съемке сказала мне: — То что вы выучили язык, это еще понятно — язык можно выучить, но откуда у вас подлинные украинские интонации? И тогда, чуть не плача от радости, я ответил ей: — Ведь я здесь родился! Это же моя Родина!» — розповідав актор.

Як згадували рідні співака, вдома перед концертами він полюбляв розспівуватися українськими піснями, а найчастіше шевченківським «Реве та стогне Дніпр широкий». «Скоро я уже приеду, — писав він доньці. — Мы с тобой сядем в кресло в кабинете и будем петь украинские песни».

У листуванні Олександра Миколайовича є багато підтверджень української душі маестро: «Киев — это возвращение в отчий дом... Вот что значит благословенная земля — Украина!.. Я не умею отдыхать нигде. Но Киев — Родина. Поживу здесь недели две, может, успокоюсь».

Але квінтесенцією ставлення О. Вертинського до рідної землі, крім знаної поезії «Киев — Родина нежная», є нещодавно знайдений лист, в якому він зазначав:  «Как бы я хотел жить и умереть здесь. Только здесь! Как жалко, что человек не может выбрать себе угол на земле! Что мне Москва? Я не люблю её. Я всей душой привязан к этим камням, по которым я шагал в юности, стирая подмётки, к этим столетним каштанам, которые стояли тогда, и будут стоять после моей смерти, как подсвечники, как паникадила! Вся эта священная земля Родины!

Жаль, что я пою по-русски! Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински!

Україна — рідна мати... Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для неё и не на её языке!..»

До ювілею видатного майстра сцени Музей Однієї Вулиці підготував експозицію «Киев — Родина нежная», де простежуються маловідомі київські сторінки життя Олександра Вертинського, використаний оригінальний фото- і кіноматеріал та його численні автографи. У виставковому залі музею «Укрпошта» представлено ювілейний конверт та поштову марку, присвячену О. Вертинському, а також відбулося її урочисте спецпогашення.

— Все своє життя Вертинський пишався тим, що він киянин. Він неймовірно любив Київ, вважав його найкращим містом на планеті. І ось нарешті збулася мрія багатьох киян — у Києві буде пам’ятник цьому легендарному Артисту, який прославляв наше місто на увесь світ, — розповідає Олександр БРЕЙ.

Після час відкриття пам’ятника  співак El Kravchuk виконав романси із творчого доробку Олександра Миколайовича, і немов дух митця прилетів у його рідне, улюблене місто....

Сьогодні О.М.Вертинський потрібен нам, можливо, більше, ніж 100 років тому. Він потрібен, щоб Київ залишався Києвом!