«Зараз головне – залучити молодь»

Тарас Ткаченко (11 грудня 1975, c. Лук’янівка Таращанського району Київської області) — телевізійний і кінорежисер, сценарист. Закінчив Київський національний університет ім. Т.Шевченка (українська філологія) та відділення режисури художнього фільму на кінофакультеті Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (зараз викладає там у майстерні Бориса Савченка). Спільно з однокурсником Тарасом Томенком працював над фільмами «Пересохла земля» (2001—2004) та «Ліза» (2006). Серед робіт на телебаченні — «Іван Миколайчук. Книга життя» (документалістика, 3 серії, 2004), «Право на Надію» (2008), «Ніконов і Ко» (серіал, 2015). Короткометражка «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи» (2002 — 2004) здобула низку призів на міжнародних фестивалях. На цьому тижні в загальноукраїнський прокат вийшов повнометражний дебют — стрічка «Гніздо горлиці».

Однак наша розмова стосувалася виклику, в чомусь набагато серйознішого, ніж зйомки чи прокат нового фільму: адже нині Тараса Ткаченка було обрано головою Національної спілки кінематографістів України.

— Тарасе, чи стало для вас несподіванкою це обрання?

— Ні. Ми про це говорили багато з попереднім головою, Сергієм Тримбачем. Він погодився допомогти мені увійти в курс справ. Так що це, можна сказати, перший випадок безконфліктної передачі влади в НСКУ.

— Що робитимете? Вже намітили якісь пріоритети?

— Перший і найбільш нагальний крок — омолодження спілки. Хотів би залучити туди більше молоді. Сьогодні багато кажуть, що спілка стара і всі рішення приймаються старшими кадрами. Але якщо молодь стоятиме осторонь, склавши руки, то так і буде. Треба туди вступати і брати все до своїх рук. Тому зараз ходжу, переконую. Розумію, що для багатьох це позбавлено сенсу, але мені потрібно довести, що якщо спілку й повинні міняти для молодих, то ніхто, крім них, цього не зробить.

— А що, власне, спілка може їм запропонувати?

— Це вже другий момент. Ми розуміємо, що сама ідея творчих спілок — радянська, і вони були частиною системи перерозподілу благ. За радянських часів вступ до подібної спілки давав певний статус, захист, можливість стати в чергу на квартиру тощо. Зараз це втратило сенс, але в НСКУ все ж лишився певний авторитет. Тому вона має перетворитися на інструмент професійного захисту кінематографістів. По суті, взяти на себе функцію профспілки, а також — освітню і координаційну роль.

— У чому полягатиме така освіта?

— Наприклад, сьогодні й режисери, і взагалі багато хто з творчих працівників мають дуже низьку юридичну грамотність. А це наразі найважливіший момент. Тож нам це потрібно виправляти. Організовувати якісь консультації чи навчальні програми, залучити тих, хто вже веде подібні курси. Крім того, важливо розпочати створення потрібної бази документів. І третє — НСКУ може стати дискусійним майданчиком для вироблення спільних позицій, в тому числі з продюсерами і з творцями. Для цього треба реанімувати майже мертву на сьогодні ідею гільдій і налагодити діалог між ними. В першу чергу це стосується продюсерської й режисерської гільдій, сподіваюся, за ними підтягнуться й інші.

— А чим корисний гільдійний принцип?

— Розумієте, спілка наразі ніяк не структурована — ні територіально, ні за професіями. Це просто дезорганізований натовп, і це треба припиняти. До речі, якщо вже зайшла мова, то територіальні представництва сьогодні мертві, недіючі.  Вони були створені, коли спілка отримала статус національної, але ознаки життя подають тільки Одеська і Дніпровська. Рано чи пізно ми створюватимемо фільмкомісії,  то чому б не організовувати їх за участю НСКУ? Тоді вони стануть не тільки комерційною платформою, а й загальноукраїнською спілчанською мережею. Це теж напрям, за яким хотілося б піти.

— У вас чимало роботи...

— Так. Розумію, що не зможу зробити все одночасно, тож принаймні хотів би окреслити ці напрямки і якось просувати. Тому я й кажу про омолодження й оновлення кадрів. Потрібні люди, які візьмуть на себе цей функціонал і почнуть ним займатися — молоді й мобільні, які в цьому знайдуть ще й комерційну вигоду, бо неможливо це робити безкоштовно, відволікаючись від основної професії.

— Як швидко ми побачимо зміни?

— Я встановив собі термін, протягом якого зрозумію, впораюся чи ні. Розумію, що НСКУ не можна змінювати різко, бо це організація стара й устояна, і зараз цими реформами її можна добити. Тому це треба робити обережно. Я кажу про якісь стратегічні напрями: тестуватиму і дивитимусь, працює це чи ні. Можливо, моє бачення зміниться, коли я вивчу проблеми спілки детальніше. Поки що я вникаю в справи. Керівникові такої структури потрібно принаймні кілька місяців, аби просто розібратися, як усе влаштовано. А потім її якось повертати.

— Ви ще діючий режисер. Як думаєте поєднувати своє головування з, власне, кіно?

— Так, найближчі півроку доведеться пожертвувати режисерською кар’єрою. А далі побачимо. Я не абсолютно впевнений у собі, я сповнений сумнівів і не кажу, що на 100% все вийде. Але поки що я взяв собі такий тестовий час. Десь рік. Спробую розібратися не тільки у справах спілки, а й у тому, як перебудовується моє життя і чи це мене влаштовує.

— Тож як ви, зрештою, дивитесь у майбутнє?

— Зі стриманим оптимізмом. Багато чого залежить від тих, хто зараз повірить у мене і прийде у спілку. Поки що вони зголошуються, готові йти. Звісно, людей не можна запрошувати просто так, треба говорити з ними про конкретні завдання. Якщо я залучу людей під конкретні справи — тоді вони почнуть приходити і щось робити.