Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Жан МЕЛЬНИКОВ: «Якщо за маскою і костюмом немає індивідуальності, то такий актор — не цікавий!»

З 18 по 20 квітня в Києві відбудуться гастролі Дніпропетровського академічного театру російської драми ім. М. Горького
17 квітня, 2013 - 10:40
ЖАН МЕЛЬНИКОВ У ВИСТАВІ «МИР ДОМУ ТВОЄМУ»: «ДЛЯ МЕНЕ, ЯК АРТИСТА, БУЛО ВАЖЛИВО ПЕРЕДАТИ КОЛОРИТ І МУДРІСТЬ ПРОСТОЇ ЛЮДИНИ — ТЕВ’Є» / ФОТО ІГОРЯ БУЛГАРІНА

Напередодні гастролей «День» поговорив із художнім керівником прославленого колективу, народним артистом України Жаном Мельниковим. Його можна назвати «граючим тренером». Жан Олександрович і художній керівник, і провідний актор, і режисер Дніпропетровського театру російської драми ім. Горького. Цього року театр відзначає свій 85-річний ювілей. Дата солідна. Репертуар розмаїтий. А головне — їхні вистави користуються успіхом у дніпропетровців. Із 18 по 20 квітня з майстерністю Мельникова і Ко познайомляться кияни. Гастролі відбудуться на сцені Національного театру російської драми ім. Лесі Українки. Про те, що покажуть дніпропетровці у столиці, про репертуарну політику, хто сьогодні складає славу і «кістяк» трупи, розповідає Жан Олександрович Мельников.

— Я не вважаю, що 85 — солідний вік для театру! Важливо, наскільки творчо працює колектив. Ми прагнемо представляти публіці високу драматургію. Тому в нашій афіші пріоритетною є класика. Я за цікаві експерименти, але проти авангарду, якщо це просто дешевий популізм на потребу публіки. На жаль, сьогодні дуже мало сучасних п’єс із сильним стрижнем, захоплюючим сюжетом, яскравими характерами, написаних хорошою мовою, а не сленгом чи суржиком, коли жарти межують з вульгарністю. На мій погляд, наш театр сьогодні на шляху зрілості, тому до репертуару підходимо зважено. Вибираючи п’єсу, шукаю «зерно», аби в ній піднімалися високі людські й духовні теми. Переконаний, що театр має високу місію — не повчати, а направляти, розставляти акценти, змушувати глядачів думати і співпереживати. Дуже важливо, аби магія театру захопила молодь.

У нашого театру були різні періоди. Ми пам’ятаємо своє минуле, але думаємо й про майбутнє. Для мене відправна точка у театрі — це роздуми Гете про те, що для того, аби впливати на навколишній світ, треба знати культуру не лише свою, яку повинні знати досконало, але й інші культури, тоді театр буде багатшим. Зрозуміло, про минулий театр потрібно знати і на його основі формувати новий. Це все приходить з часом, не потрібно зациклюватися на якійсь досягнутій меті, а ставити нові планки і досягати їх. Пріоритет афіші — класика! Вона виховує не лише глядачів, але й акторів, допомагає зберегти людину в людині.

— Розкажіть про вашу трупу? З якими проблемами вам сьогодні доводиться стикатися?

— Ми поповнюємо колектив випускниками з «кулька» (Дніпропетровського факультету Київського національного університету культури і мистецтв) і Дніпропетровського театрально-художнього коледжу. А тому варимося у власному «соку». Сьогодні в трупі працює 42 артисти. Але справа не в кількості, а в тому, що у нас, як і у багатьох периферійних театрів (обласного підпорядкування), «просідає середняк». Є молодь, яка тільки починає свою професійну діяльність, і дорослі, навчені досвідом майстри, а ось середини (у віковому цензі від 45-ти до 60-ти) — немає. А це для артиста вік розквіту! Знаєте, шкода, що сьогодні в театрі немає амплуа: герой-коханець, ліричний герой, соціальний герой, характерний артист, комік, резонер тощо. Півстоліття тому артистів у трупу підбирали за амплуа, і були два Ромео, два Річарди, два Мамаєви, два Сатіни або Барони тощо. Сьогодні ми не маємо повноцінних складів, доводиться йти на компроміси, призначаючи на роль актора, який, наприклад, трохи недотягує до соціального героя або чистого трагіка. Ну, немає у нас Отелло! Тому й не ставимо цю драму Шекспіра. Я проти, коли жінки грають чоловіків, і навпаки, як деколи чинять режисери новомодних, так би мовити, авангардних і експериментальних постановок. Так, є багатовікові традиції японського театру «Кабукі», коли використовують складний грим і костюми з великим символічним навантаженням, а всі ролі виконують чоловіки. Але це східна екзотика, а не психологічний театр, яким славиться наша слов’янська культура. Хоча можна пригадати прекрасну кінороль Олександра Калягіна з переодяганням у фільмі «Здравствуйте, я ваша тетя» (знятий за п’єсою «Тітка Чарлі» Б. Томаса) або харизмачного Олега Табакова у стрічці «Мери Поппинс, до свидания», але це, швидше, виняток. Давайте говорити відверто, кого ми обманюємо? Нині з’явилася мода, коли чоловіки грають жіночі образи. У комедіях ситуацій, бурлеску, фарсі це може бути, але якщо за маскою і костюмом немає індивідуальності, то такий актор не цікавий. У театрі три головні жанри — трагедія, драма і комедія, а все інше — «гарнір» (лірична комедія, трагікомедія тощо). Якщо подивитися на наше життя сьогодні, то все в ньому — сумне і смішне — переплелося.

— Жане Олександровичу, розкажіть про вистави, які покажете у Києві?

— Гастролі відкриємо виставою «Мир дому твоєму» («Повернення Тев’є») — це нова сценічна версія за мотивами «Листів Тев’є-молочника» Шолом-Алейхема). Ідея поставити цю виставу народилася у мене після прочитання 6-томного Зібрання творів Шолом-Алейхема. Там я знайшов листи реальної людини — Тев’є, які він писав письменникові. Стільки в них мудрості, глибини й простоти! Саме це лягло в основу нового задуму постановки — проблема вічно гнаної людини, не залежно від походження і віросповідання. Тев’є пише: «Коли книжка буде готова, і ви надумаєтеся вислати мені трохи грошей, будь ласка, відправте їх до Анатівки на ім’я тамошнього різника. У мене взимку два поминальні дні: один восени, незадовго до Покрови, а інший ближче до Нового року, — так що ці дні я провожу в місті. А просто листи можете посилати прямо в Бойберик на моє ім’я. Пишіть так: «Передати панові Тевлу, молочного єврей». (1895 р.). У цій простоті відчувається дивне земне коріння! Для мене, як артиста, було важливо передати колорит і мудрість простої людини. В інсценізації я також використав фрагменти п’єси Г. Горіна, а виставу назвав «Мир дому твоєму» тому, що герой знайшов своє місце. Він нікуди не бігав. У пролозі Тев’є говорить про те, що жодні гроші Батьківщину не замінять..., штовхаючи свій віз. У нас у виставі він немов повертається з-за «бугра»...

19 квітня ми запросимо глядачів подивитися класику — «На всякого мудреца довольно простоты» Олександра Островського. Нагадаю, що наш театр — «дитя» Малого театру. 1927 року трупа москвичів осіла у нас, саме їх ми вважаємо своїми прапрадідами. Тому в афішах пишемо, що Дніпропетровський театр російської драми ім. Горького заснований Малим театром (Москва) 1927-у. Керівником постановки «На всякого мудреца...» виступив артист Малого театру Борис Клюєв. Він вибудував задум, мізансцени, але зйомки не дозволили закінчити роботу, а його заділ я довів до фінальної крапки, зваливши на себе режисуру, сценографію і музичне оформлення. Під час репетицій багато чого змінилося, але, на нашу думку, на краще. Текст у Островського прекрасний, і акторам є де розгулятися, граючи колоритних персонажів п’єси. Нагадаю, комедія написана 1868 року. Багато чого змінилося в устрої нашого життя, в одязі й зачісках, але людина у своїй суті залишилася тією ж! І сьогодні знайдуться «глумови», які намагатимуться обвести довкола пальця будь-якого мудреця... Тому класика завжди була і залишається актуальною і злободенною!

Під завісу гастролей, 20 квітня, ми представимо виставу-бенефіс провідної актриси нашого театру Людмили Вершиніної — «Афинские вечера». Це сучасна сімейна комедія, поставлена за п’єсою Петра Гладіліна Григорієм Богомазом-Бабієм (він же автор музичного оформлення). Людмила Іванівна — легенда не лише Театру ім. Горького, служінню якому вона віддала понад півстоліття свого життя, але і всього театрального Дніпропетровська. Нещодавно актриса відзначила свій 85-річний ювілей. В «Афинских вечерах» вона грає роль Анни Ростопчіної. Актриса потрясаюча! До речі, в «Мире дому твоему» вона виступає моєю партнеркою і виконує роль Голди, а у виставі «На всякого мудреца довольно простоты» грає Манефу. У нашому театрі Вершиніна зіграла більше двохсот (!) ролей. І хоча сьогодні цю актрису можна побачити на сцені нечасто, кожна її поява перед публікою — це подія, а кожна роль — на вагу золота! Людмила Іванівна — прекрасна партнерка, і я щасливий, що ця зірка працює в нашому колективі. Багато в чому завдяки такому майстрові сцени, як Людмила Іванівна дніпропетровці стали театралами. Переконаний, що й кияни потраплять під магію чар цієї чудової актриси.

— Актор і режисер — дві різні професії. Коли ви займаєтеся режисурою, то в собі «душите» актора?

— З роками, опановувавши професію, почав розуміти, що якоїсь миті мені, як акторові, тісно в заданих режисером межах. Наприклад, «Король Лір». Я знайшов новий задум сценічної редакції. Мені було мало того, що запропонував режисер (Вадим Пінський. — Т.П.), хоча критики і глядачі дуже добре прийняли нашу виставу, але щоразу, граючи Ліра, я відчував потребу зрозуміти: в ім’я чого король вчинив так зі своїми доньками та підданими? У новому, вже своєму варіанті, створеному з шести різних перекладів Шекспіра (від Гнедіча до Пастернака і Сороки) я відібрав ті нюанси, які найточніше передавали думки, — біль через розділ держави, відступництво і зрада близьких людей, марні жертви міжкланових розбратів. Виставу назвав «Трагедія про Короля Ліра» — ось ключ вирішення нового задуму! Шекспір розповідає трагедію володаря, який розділив свою державу на три частини. Нехай між доньками, через внутрішні розбрати, замість того, щоб об’єднувати, а не «розділяй і володарюй»! І сам же постраждав, а ще постраждав народ, доньки Ліра. Так само пішов у постановці «Іван і Мадонна», коли зробив пролог і епілог вистави, залишивши героя живим, змінивши п’єсу Анатолія Кудрявцева, автор був незадоволений (але я переконаний, що на іванах весь світ тримається!). Для того, щоб поєднувати в собі дві іпостасі — актора і режисера, потрібне творче натхнення. Я не можу пояснити, як це поєднується, але воно просто живе в мені!

— Для вас театр — це дім чи колектив однодумців?

— Мрію, щоб наш театр став національним (за статусом) та інтернаціональним за складом трупи. Щоб театральний дім був теплим для тих, хто в ньому працює, і привабливим для глядачів, які приходять на наші постановки. Важлива етика стосунків у колективі — виробнича і творча дисципліна, не треба панібратства, ніхто не примушує вас пити чай один із одним. У театрі не можна зробити виставу й заспокоїтися. Це вічний рух та вдосконалення. Мій принцип — я вклоняюся дню сьогоднішньому, не заперечуючи день учорашній, і з великою надією чекаю завтра!

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 
Рубрика: