Чому в нас зникло майже все людське?
Сто років тому, якби хтось із публічних персонажів, зокрема артистів, посмів би привселюдно обматюкати даму чи вдарити її, то неминуче — яким би знаменитим він не був — одразу одержав би купу викликів на дуель. Від офіцерів, студентів і журналістів. А якби цей персонаж спробував був ухилитися від дуелі, то йому гарантовано «світив» бойкот. І з боку колег, і з боку преси. Тим більше, якщо б ображені дами самі належали до цеху літературно-мистецького — моральність плюс корпоративна солідарність!..
Сьогодні все не так. І не знаєш, кого звинувачувати — більшовицьку руйнацію моральних засад суспільного життя, заповзятих апологеток й апологетів гендерної рівності чи його ясновельможність капітал-з-якого-не-платять-податків, але за допомогою якого платять усі справді великі гонорари. Як би не було, утім, а результат сумний. І, я б сказав, дуже сумний, якщо тенденція триватиме й примножиться у майбутньому. Бо ж публічні персонажі, тим більше «зірки» (у цьому контексті немає надто великої різниці, естрадні чи політичні), — це зразки для наслідування, живі дороговкази в грядуще.
А що ж ми бачимо в поведінці цих живих дороговказів? От співак і композитор М. (повністю прізвища називати не стану — вважайте це формою зневаги до подібних персонажів). Нещодавно він узяв і напав на дівчину-фотокореспондента просто в центрі Москви. Та примудрилася зазнімкувати його в компанії солісточки підшефної поп-групи, у відповідь М. кинувся забирати в дівчини камеру, урешті-решт, за допомогою фізичного насильства й брутальних погроз, відібравши флеш-карту з фотографіями. В Інтернеті навіть вивісили відеозапис того, що відбулося, — як М. женеться за втікачкою, як наздоганяє її на проїжджій частині вулиці, як дівчина падає на коліна, як артист починає грубо хапати її ззаду... За словами колег журналістки, М. душив її за шию, хапав за волосся, викручував руки, вимагаючи апарат із криком: «Я тебе вб’ю!». Дівчина у відповідь кричала: «Не бийте мене, будь ласка!» — і віддала флеш-карту. Тут в справу втрутився якийсь випадковий перехожий (це засвідчує відео), дівчина скористалася нагодою й втекла. М. кинувся за нею, але журналістка сховалася в авто своїх колег, тоді «зоряний плейбой» дещо вгамувався, сів у свою машину і поїхав геть.
Чи не правда, щось дуже нагадує? Щоправда, у провінційному виконанні... Так, поведінку депутата Луганської облради Романа Ландіка, сина народного депутата України Володимира Ландіка. Що ж, нічого дивного: на те вони й існують, публічні люди, щоб задавати певний суспільний модус.
А от ще один приклад, щоправда, не такий свіжий, та надто вже прикметний. Співак К. на репетиції церемонії вручення премії «Золотий грамофон» у Кремлівському палаці почав дорікати другому режисеру шоу, мовляв, світло б’є йому прямо в очі. Режисерка попросила К. зачекати, доки світло не налагодять, на що співак вибухнув нецензурною лайкою в мікрофон. Тоді режисерка обурилася і попросила «зірку» не ображати її. К. із криками «Я тебе вб’ю!» підбіг до неї й ударив рукою по обличчю в присутності великої кількості свідків. Від удару режисерка впала. Тоді К. підійшов до неї, схопив за волосся й почав бити ногами. Унаслідок побиття жінка отримала серйозні травми: медики діагностували в неї забої стегна, гомілок, нижньої щелепи, розрив ясен, струс мозку, а також пошкодження шийного відділу хребта.
І що ж зробив К. в цій ситуації? Він кинувся за кордон, побіг на обстеження до психіатричної лікарні (але не на лікування), а потім опублікував на своєму офіційному сайті заяву — мовляв, напевно, я серйозно хворий, кілька разів на рік у мене трапляються серйозні напади, унаслідок яких я нічого не пам’ятаю й не розумію, що роблю, я хочу вибачитися перед постраждалою і перед усіма, кого я обурив таким неадекватним учинком, дуже шкодую про те, що сталося — і так далі, і таке інше. Справа якось залагодилася, та чи не виписав собі К. індульгенцію на майбутнє?
Тим більше, що 2004 року він уже був героєм гучного скандалу, коли абсолютно по-хамськи повівся на прес-конференції; його жертвою стала дівчина-журналістка, котра поставила співакові не дуже приємне запитання. У відповідь К. почав її нецензурно ображати, причепившись, зокрема, і до її вимови (за походженням ця журналістка виявилася вірменкою). На вимогу «зірки» журналістка була вимушена вийти із залу, а на виході її схопили бодігарди К., відібрали фотоапарат і диктофон і вивели техніку з ладу. Відео цього інциденту також потрапило в Інтернет.
Можна легко знайти й інші приклади подібних «діянь», проте досить, мабуть, і цих, щоб унаочнити проблему: як має реагувати на це суспільство загалом, і передусім — журналістська спільнота (бо зачіпає це або безпосередньо представників мас-медійного корпусу, або людей, дотичних до мас-медіа, як у випадку з режисеркою призначеного для показу по телебаченню шоу)?
Які санкції — офіційні й неофіційні — повинні вживати до тих, хто дозволяє собі хамську поведінку щодо жінок, професійна діяльність котрих змушує їх спілкуватися з подібними «героями» скандальних хронік? Яким чином змусити тих, для кого моральні закони не писані, усе ж дотримуватися бодай деяких моральних норм?
Проблема дуже непроста. Після першого випадку зі співаком К. Спілка журналістів Росії спробувала було організувати йому бойкот, але цю ідею підтримали далеко не всі колеги постраждалої (найбільше солідарних із хамом виявилося серед московських журналістів). Утім імідж і фінансові справи К. певним чином постраждали, і повністю відновити свою концертну діяльність та участь у телепрограмах він зміг тільки за кілька років.
Можуть сказати — а нам що до того всього? Адже події розгортаються в сусідній державі, не в нас, то хай у них голови й болять. Але такий підхід є вкрай невірним. Справи Ландіка-молодшого й інших «мажорів» доводять, що подібна стилістика поведінки вже вкорінилася і в Україні — і не без допомоги московського телебачення, радіо й газет, які задають певні норми вчинків молоді, і не тільки їй, на великій частині країни. Та це далеко не все. Зазначені персонажі — і М., і К. — є завсідниками телеефіру України, у них охоче беруть інтерв’ю вітчизняні таблоїди, їхніми піснями заповнено ефір FM-радіостанцій. Ба більше: численні конкурсні програми, що заповнили в останні роки наше телебачення, охоче залучають М. і К. (та подібних до них осіб) як членів суддівських журі, тобто як найвищих авторитетів популярної культури (насправді ж слово «авторитет» тут уже, схоже, набуло дещо іншого значення...). І це — що стосується К. — після описаних скандалів! Певен: і щодо М. ніяких жестів з боку вітчизняних телевізійників і газетярів не буде.
А це означає те, що, на відміну від столітньої давнини, на пострадянському просторі не діють не лише елементарні норми загальносуспільної моралі (де ви, російські офіцери, — «зіркові» хами б’ють жінок! але усі ті георгіївські стрічки — то показна мішура, не більше...), а й принципи корпоративного журналістського етосу. Тож чого дивуватися, коли якісь публічні особи нашої країни (поки що це, здається, тільки політики, чиновники та їхня охорона) нападають на журналістів, серед них і на жінок?
І взагалі: можливо, я помиляюся, і мораль на початку ХХІ століття — справді явище зайве? Чи то ми настільки вже постгеноцидна нація, що в нас зникло майже все людське і ми раді йти на концерти чи дивитися шоу за участю співаків, які насмілилися обливати матюками жінок і піднімати на них руки?
