Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Дзвінок Папи як свідчення відкритого діалогу»

Про важливість сучасної комунікації між Церквою і суспільством
16 вересня, 2013 - 10:50
ФОТО РЕЙТЕР

Нещодавно на польських сайтах з посиланням на офіційні джерела Ватикану з’явилася цікава історія про Папу Франциска. Одна вагітна італійка, яку покинув чоловік, коли дізнався про вагітність, у розпачі написала Папі лист: жінка повністю описала ситуацію, як коханий дізнався, як спонукав до аборту. Проте вона відмовилася від дітовбивства, вирішивши народжувати і виховувати дитину самостійно. Втім, для 35-річної Анни Романо у власній самотності було важливо знайти духовну підтримку, тому без вагань написала Папі. Через кілька днів у жінки «заспівав» мобільний. У слухавці Анна почула голос Папи Франциска: «Я охрещу Вашу дитину! Ми, християни, не можемо дозволити, щоб відбирали надію!»

ДІАЛОГ «ЦЕРКВА — СУСПІЛЬСТВО»

Після описаної ситуації на багатьох сайтах, знову-таки, з’явився спеціальний перелік рекомендацій від італійського видавництва про те, що треба робити, коли до тебе зателефонує Папа. Читаючи ці поради, неможливо не усміхнутися, адже серед них є такі, наприклад: «Не розпитуй про проблеми і останні скандали Ватикану. Він в тому не винний і, напевно, вже й так має з ними багато клопоту. Якщо розмова буде на тему тварин, то абсолютно не згадуй про круків (cuervos — символ спортивного клубу, традиційного противника улюбленої команди Папи Франциска)». Звична дефініція каже, що «діалог — це розмова двох осіб або кількох», проте, на мою думку, тут потрібно шукати чогось глибшого. Для того щоб комунікація була ефективною, потрібно, аби відбувався процес з обох сторін. При цьому у розумінні цих процесів неможливо не брати до уваги можливості творення комунікації через медіа-майданчики. Візьмімо до уваги хоча б перший сегмент інформаційного повідомлення — «35-річна італійка написала Папі». У ньому ми бачимо, наскільки Церква може бути наближеною до кожної людини і наскільки може брати активну участь у комунікації. Папа — це глава Церкви з велетенською кількістю вірних, людина, у якої щільний графік і багато обов’язків, проте це не завадило жінці написати до Папи, як до будь-якого священика, завданням якого перш за все — служити кожній людині. Цей факт, на мій погляд, свідчить про дві речі. Перша — у суспільстві формується певний імідж Церкви, звичайно, у цьому процесі роль медіа, як ми зазначали вище, — невід’ємна складова. Варто лише проаналізувати контент християнських інтернет-ресурсів після інтронізації Папи Франциска. Тоді згадаємо світлини з Папою в метро, з Папою, який прогулюється містом без охорони, Папою, який носить потерті черевики і відмовляється від нових. ЗМІ витворили образ нового глави Церкви — відкритого до тих, які найбільше його потребують. Друга думка, яка з’явилася після прочитання інформації, — у сучасному світі дедалі більше загублених людей. Анна Романо, на мій погляд, — це приклад звичайної жінки, яка постала перед суворими викликами сьогодення. У попередніх матеріалах ми роздумували над тим, наскільки нині важливо вміти протистояти впливу секуляризації, адже що більше людина намагається удосконалити цей світ, то ширшим стає коло спокус і псевдосвобод. Саме тому у сучасному світі людина, можливо, у десять разів більше потребує підтримки і духовного супроводу. Ще один акцент — відповідь Папи. Відповідь Понтифіка, на мій погляд, має бути уроком для багатьох церковних ієрархів. Для священика щабель його перебування в ієрархії Церкви не може бути перешкодою у його першочерговому завданні — спілкуванні з людиною. Думаю, що у сучасному світі недостатньо лише ділитися враженнями від нових відкриттів, розвитку технологій, важливо виховати людину із духовним стержнем, тому Церква є і повинна бути активною платформою у творенні громадянського суспільства, адже громадянин — це людина зі стійким імунітетом до новочасних спокус.

ЕФЕКТИВНА КОМУНІКАЦІЯ — У РОЗУМІННІ СПЕЦИФІКИ ЧАСУ

На мою думку, у сьогоднішній комунікації між Церквою та суспільством є багато перешкод, перш за все — нерозуміння особливостей часу, у якому проживаємо. Два роки тому у мене була дискусія з одним із лідерів протестантської течії. Пастор вперто доводив мені, що комунікація на платформі соціальних мереж та й загалом Інтернету для сучасного християнина — згубна. Звісно, соціальні комунікації — це палиця з двома кінцями. З одного боку — присутність у них загрожує безпеці захисту особистих даних, розчепленню в інформаційних потоках, перебиранню функцій пасивного «лайкомана». Проте комунікація у соціальних мережах має свої позитивні сторони. Буквально кілька місяців тому один греко-католицький священик написав у власному блозі роздуми про гріхи, які він найчастіше чує у сповідальниці. Невдовзі з’явився блог-відповідь: молода дівчина написала на сторінці власного профайлу у Live Journal («Живому Журналі». — Ред.) про те, які поради вона хотіла б почути від священика під час сповіді. Це і є приклад комунікації у сучасних умовах: через Інтернет, телефонні дзвінки, е-мейл-листування. Для багатьох людей між ними і Церквою постає бар’єр: вони бояться прийти до духовної особи на розмову наживо, попросити у нього допомоги, дивлячись у вічі. Зважаючи на сучасні фактори, насамперед на психологічні особливості у сприйнятті світу, знову-таки через нестримний потік інформації та викликів така реакція людини цілком виправдана. Тому, на мій погляд, духовенство має звертати увагу на ці особливості і знаки часу; не відмовлятися створювати і вести сторінки на платформах соціальних мереж, блоги. Вважаю, що після серії приватних повідомлень між людиною і священиком, по-перше, вона не почуватиме себе настільки загубленою і забутою, а по-друге — змінить свої стереотипи щодо Церкви і, можливо, колись переступить поріг храму, зрозумівши, наскільки ця комунікація є важливою для укріплення духовного «вестибулярного апарату». Тому справжній діалог — не лише проповідь з амвону (спеціальне місце у храмі, призначене для читання Євангелія та виголошення проповідей) у щоденному богослужінні, це прагнення вийти поза межі.

«Не знаю, чи справді Папа знайде час для хрещення моєї дитини. Проте мені вже відомо, що малюк народиться у квітні і це — хлопчик. Хочу, щоб моя історія була прикладом для тих жінок, які перебувають поза Церквою лише через те, що зустріли безвідповідального чоловіка, який навіть не може засвідчити своє батьківство. Дзвінки Папи — це не випадковість, адже через дзвінок до однієї людини він намагається достукатися до багатьох. Хочу сина назвати Франциском (в оригіналі Франческо. — Ред.)», — зазначила у коментарі журналістам Анна Романо.

Юліана ЛАВРИШ
Газета: 
Рубрика: