Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Холодне літо 2017 року

Публічна політика в Росії «поставлена на паузу»
6 липня, 2017 - 20:03
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Доки головний опозиціонер країни Навальний у в’язниці досиджує свої 25 діб, регіональна влада рутинно і методично знищує його штаби. Головний штаб Навального переконливо демонструє, що без командира не здатен на будь-які дії. Офіціоз застиг в очікуванні зустрічі Трампа з Путіним.

Путінський рупор Дмитро Пєсков приніс радісну звістку: у Путіна з Трампом буде повноцінна «сидяча зустріч». Відлягло. Тобто хоча б у цьому Путін зрівняється з Порошенком. Інформаційна обслуга створює фундамент для того, щоб зустріч Путіна з Трампом у будь-якому разі була визнана успішною. Кращий спосіб для цього — занизити очікування. Це дуже легко, оскільки запропонувати один одному ці дві особи в даний момент мало що можуть. Російсько-американські відносини голова російського МЗС Сергій Лавров оцінив як «ненормальність», а держсекретар США Рекс Тіллерсон повідомив, що вони знаходяться «в каналізаційній трубі». Як поведеться «ненормальність» у «каналізаційній трубі», ми, швидше за все, не дізнаємось і після зустрічі, яка призначена на 7.07.2017, оскільки журналістів там, звісно, не буде, а від спільного виходу на публіку Трамп і Путін завбачливо відмовилися.

В умовах повного вакууму змісту майбутньої зустрічі всі коментатори бурхливо обговорювали те, якої вона може набути форми. Далі за всіх у цьому обговоренні зайшов український політолог і політик Вадим Карасьов. Виступаючи у програмі «60 минут» на телеканалі «Россия 1» 5.07.2017, Вадим Юрійович пояснив, що найголовніше в цій зустрічі — це чи відбудеться між Трампом і Путіним хімія. Програма йшла в режимі діалогу: Гамбург — Москва, і коли Карасьов сказав про хімію, показали обличчя Ольги Скабєєвої, яка вела передачу з Гамбурга. На обличчі Скабєєвої у цей момент промайнула складна гамма почуттів: було видно, що їй особисто дуже цікаво дізнатися щось нове про хімію, і водночас вона побоюється, що Карасьов не розкриє тему. А Карасьов розкрив. Він пояснив, що в Буша з Путіним хімія була, а от у Обами з Путіним хімії не вийшло, й у Меркель із Путіним хімії не вийшло, і тому так важливо, щоб у Трампа з Путіним була хімія. Тепер, після того, що сказав Вадим Карасьов, стало остаточно ясно, чому світ докотився до стану ненормальності в каналізаційній трубі. Шкода, що Карасьов не сказав цього раніше, тоді можна було б будувати глобальну політику на основі гормонального регулювання світових лідерів. Уколоти Путіну, наприклад, ампулу естрогену, «гормону ніжності», а заразом усій G20 дати кінську дозу серотоніну, «гормону щастя», — і всі світові проблеми будуть вирішені. Щоправда, трансляцію з Гамбурга в цьому випадку доведеться перевести в режим «18+», але ж це така мізерна плата за встановлення повної світової гармонії.

Заради справедливості треба зазначити, що в Росії є політики, які за рівнем креативності не поступаються Вадиму Карасьову, а напевно, що й перевершують його. Один із них — висхідна зірка російської дипломатії, заступник постпреда РФ при ООН Володимир Сафронков, який створив нову мову російської дипломатії, що отримала в народі схвальну назву «дипломатичної маляви». Йдеться про дивовижну відповідь Сафронкова представнику Великобританії серу Метью Райкрафту: «Поглянь на мене! Очі не відводь! Що ти очі відводиш?». Нещодавно Володимир Карпович дав чергову відлупину світовому злу. Сталося це під час надзвичайної сесії Радбезу ООН, скликаної з нагоди запуску Північною Кореєю балістичної ракети, яку КНДР назвали міжконтинентальною. Насправді ракета пролетіла 900 км і плюхнулася в Японському морі, тож на статус «міжконтинентальної» це диво північнокорейської армії претендувати не може. Але, враховуючи характер режиму Кім Чен Ина, американці вирішили не чекати, коли в КНДР буде створена ракета, здатна долетіти до їхньої території, і скликали спецсесію Радбезу ООН, на якій запропонували ввести санкції, що повністю ізолюють маніакальний режим. І ось тут знову настав час тріумфу для Сафронкова. Він пояснив американцям, що «санкціями проблему не вирішити, історія показала». І розповів, що треба робити: «Тому треба йти шляхом креативної дипломатії. Ми пропонуємо налагодити роботу на колективній основі». Що таке «креативна дипломатія» мовою Путіна-Сафронкова, світ загалом і в цілому вже, мабуть, зрозумів. Весь креатив полягає в тому, щоб створювати проблеми там, де це виходить. Наприклад, в Україні. Підтримувати всі найбільш людожерські режими на планеті, наприклад, Асада в Сирії і Кім Чен Ина в КНДР. А також докладати всіх сил до того, щоб зруйнувати єдність західного світу. Треба віддати їм належне — дещо у них, на жаль, виходить...

На особливу увагу заслуговує те, що відбувається в головах видних лібералів. Їх у Росії залишилося не так багато, і, на щастя, вони всі ходять на передачу «Особое мнение» на «Эхо Москвы», тож дізнатися про вміст їхніх голів не так складно. Особливий інтерес викликає стан умів керівників ліберальних ЗМІ. Минулого тижня в «Особом мнении» були головний редактор «Независимой газеты» Костянтин Ремчуков і головний редактор журналу Forbes Микола Усков.

У доволі беззмістовному виступі Костянтина Ремчукова мене найбільше здивувала фраза: «Після зустрічі Путіна з Трампом нам стане ясно, що буде з Україною». Тобто доросла і непогано освічена людина вважає, по-перше, що у Трампа з Путіним з приводу України можлива якась оборудка чи компромісне рішення? Яке? Путін віддасть Україні Крим? Виведе свої війська з Донбасу і закриє кордон? Чи Трамп визнає Крим російським, а «ЛДНР» — сферою виняткового впливу Росії? І друге. Сприйняття України виключно як території, а не як країни, тобто виключно як об’єкта дії зовнішніх сил, заперечення її суб’єктності, досі було прерогативою лише найбільш крайньої фракції в запутінському таборі, тих його представників, які збираються на соловйовські «Вечори». Тепер ця сама маячня оселилася в головах лібералів.

Окрім загальних причин цього явища, є й спеціальний чинник, від якого, мабуть, постраждав персонально Ремчуков. Я б назвав цей чинник «вірусом безумства керівників «Независимой газеты». Ремчуков — це вже другий випадок поразки. Першим постраждалим був Віталій Третьяков, який керував цим виданням 12 років і попервах справляв враження нормальної людини, а на кінець цього періоду з’їхав з глузду і став в один ряд із Прохановим, Багдасаровим та іншими Ж., періодично навіть затикаючи їх за пояс у частині мракобісся. Ремчуков керує «НГ» якраз 12 років, і ознаки неадекватності у нього почали виявлятися останніми роками. Отже, мабуть, із цим виданням коїться щось недобре.

Ще цікавішим для дослідника є приклад Миколи Ускова, історика-медієвіста, який проміняв успішну наукову кар’єру на видавницьку і журналістську, очолював модно-стильний чоловічий журнал GQ, потім прохоровський «Сноб» і ось, нарешті, осів у Forbes. Випадок Ускова — це приклад навіть не класичного дводумства, а якогось жахливого тридумства. До Путіна Усков гранично лояльний і шанобливий, але без захопленого пафосу, оскільки це не стильно. «До підручників з історії можна увійти з різними знаками — з плюсом і мінусом. Ми поки що не знаємо, з яким увійде Путін», — ліниво розмірковує рафінований інтелектуал Усков. І продовжує, відповідаючи на запитання співрозмовника про те, чи дорожить Путін життям кожного росіянина: «Напевно, він, як людина відповідальна, мені здається, не людоїд, дорожить, безумовно». Тобто підводний човен «Курськ», який «потонув», вибухи будинків як передвиборний піар, убивства політичних опонентів, свідоме масове вбивство заручників у Беслані і Норд-Ості, організація м’ясорубки на Донбасі, де гинуть не лише українці, але й російські військові, яких посилає туди Путін із тим, щоб потім заявити, що «ихтамнет», — це все, на думку рафінованого інтелектуала Ускова, означає «дорожити життям кожного росіянина». Ще інтелектуалу Ускову дуже не подобається «політичний режим на Україні», він, на його думку, набагато гірший за російський. Уся справа в тому, що «політичний клас і взагалі еліта України виявилась набагато своєкорисливішою, ніж наша». Залишилося тільки дізнатися, яким інструментом інтелектуал Усков зазвичай вимірює рівень своєкорисливості, наприклад, Сєчина, Тимченка, Ротенбергів, утім, як і майже всіх політиків і «бізнесменів», які стали мільярдерами і мультимільйонерами у путінську епоху.

Тридумство ускових-ремчукових спричинене тим, що Путін, у їхньому уявленні — назавжди. Значить треба якось влаштовувати життя у запропонованих обставинах і пояснювати це собі й оточенню. Звідси — зростаюча лояльність. При цьому ці персонажі прекрасно розуміють, що Путін — людоїд і фашист. Просто не можуть не розуміти, навіть якщо описують його режим іншими словами. Це другий «розумовий» шар, внутрішній. І, нарешті, третій шар: стилістичний. Протест, бунт, опозиція, революція — ах! — це так не стильно, так брудно! Ах! — це зовсім не комільфо! А оскільки інтелектуал за визначенням повинен щось лаяти, то московські інтелектуали зараз почали дружно лаяти погоду і Гідрометцентр. Тим паче, що холодне літо-2017 дає для цього чудовий привід.

Ігор ЯКОВЕНКО, спеціально для «Дня», Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments