Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Кіно-оптимізм

Відомий кінокритик Володимир Войтенко рекомендує читачам «Дня» п’ять фільмів, які упродовж новорічно-різдвяних свят піднімуть моральний дух
26 грудня, 2014 - 12:30
Кіно-оптимізм
«РЕАЛЬНА ЛЮБОВ»
«РИМСЬКІ КАНІКУЛИ»
«СОЛОДКЕ ЖИТТЯ»

Життєві випробовування, які випали за цей рік на долю країни загалом і кожного українця зокрема, не надихають бучно відзначати новорічні та різдвяні свята. Але деморалізація та панічні настрої — грають лише ворогу на руку. Тож, отримавши кільканадцять вихідних і маючи час на дозвілля, «День» рекомендує читачам звернутися за «дозою позитиву» до кращих взірців світового кінематографа. Пропонуємо вам «топ-5» фільмів для пори зимових свят за версією відомого кінокритика, ведучого програми «Аргумент-кіно» («1+1»), автора «Дня» Володимира ВОЙТЕНКА.

«Реальна любов»

Love Actually (2003, Великобританія, режисер Річард Кертіс)

Феєрична британська романтична комедія, головний сенс якої полягає у фразі: «Любов навколо нас». Сюжет розпочинається за п’ять тижнів до Різдва й розгортає паралельно дев’ять різних історій, кожна з яких оповідає про любов, яка можлива у найнеймовірніших і, здавалося б, достоту безнадійних ситуаціях. Кохання ламає стереотипи й долає всі межі — соціальні, ментальні, мовні, міжнаціональні. Героями зворушливих любовних історій, просякнутих тонким і дотепним британським гумором, постають молоді люди, діти, сором’язливі порноактори, нерішучий прем’єр-міністр Великобританії, підстаркуватий рок-співак, письменник, рекламіст, продавець... Головними тут є всі без винятку персонажі, а серед виконавців правдиве зіркове гроно — від Кіри Найтлі, Емми Томпсон, Г’ю Ґранта до Ліема Нісона, Коліна Ферта і Ровена Аткінсона.

«Римські канікули»

Roman Holiday (1953, США — Італія)

Знаменита романтична комедія з елементами мелодрами, створена видатним американським кінорежисером Вільямом Вайлером. Стрічка досі виблискує принадами голлівудського «великого стилю», попри свій шістдесятирічній вік. Легка, дотепна, лірична історія — казка для дорослих, з якою гучно увійшла у світовий кінематограф одна з найтендітніших і найчарівніших актрис — Одрі Гепберн. Акторськи їй асистує — у своєму коронному амплуа справжнього чоловіка — Ґреґорі Пек. За сюжетом, принцеса якогось із європейських королівств випадково губиться у Римі, завдяки чому змогла відчути радість від простих речей і пережити справжні почуття. Лірика цього фільму абсолютно правдива — недарма Гепберн казала, що актори мають бути хоч трохи закоханими одне в одного: «Якщо ви збираєтеся зображати кохання, вам потрібно відчувати його. Інакше нічого не вийде».

«Фаворити місяця»

Les favoris de la lune (1984, Франція — Італія — СРСР)

Один із найкращих фільмів про Париж, який, хоч як це парадоксально, створений не французом! Це перша стрічка великого грузинського режисера Отара Йоселіані, яку він зняв у Франції та яка здобула Великий спеціальний приз журі в Італії, на Венеційському кінофестивалі. Перед нами постає образ Парижа в його не лише соціальній, а й часовій багатогранності. Фільм багатосюжетний і багатофігурний. Серед героїв ми бачимо не тільки безіменних мешканців паризького кварталу, від шкільного вчителя, інженера і поліцейського — до злодіїв, повій та сповнених людської гідності безхатченків, а й предмети, які символічно змінюються з плином «паризького часу». Йоселіані оповідає у своєму фільмі про речі, які завжди мають для нього надзвичайну вагу — про культуру, про сенс життя, про людину в соціумі. Його оповідь часом відлунює сумом та гіркотою, але все одно в ній бринить невдаваний грузинський гумор.

«Солодке життя» 

La Dolce Vita (1960, Італія — Франція)

Одна з абсолютних вершин творчості геніального італійського кінорежисера Федеріко Фелліні, за яку йому дісталась нагорода — «Золота пальма» Каннського фестивалю. Це фільм-пригода популярного римського письменника й журналіста у виконанні Марчелло Мастроянні, екранного альтер-его режисера. Пригода в розумінні пошуку життєвих смислів — успішний герой перебуває ніби на самих верхів’ях життя, але його повсякчас щось бентежить. Попри відомі оцінки фільму, який, мовляв, є філософською притчею про тогочасне італійське суспільство, в картині, за версією самого Фелліні, йдеться про те, що «життя складається із чарівних моментів, які хочеться пити, як солодке вино», — треба лише розгледіти ці моменти. Дуже варто побачити цей фільм, з огляду саме на задум режисера.

«Пригоди барона Мюнхаузена»

The Adventures Of Baron Munchausen (1988, Великобританія — Італія)

Кінострічка одного з найоригінальніших сучасних кінотворців — Тері Гіліама про пригоди одного з найекстравагантніших і найпопулярніших персонажів літератури й мистецтва останніх 230 років. Мюнхаузен у Гіліама — ще більш непересічний персонаж, аніж у знаменитій літературній першооснові. Він справді ніколи не бреше, виконує всі обіцянки, і його розповіді знаходять своє підтвердження. Але барон ще й тим незвичайний, що він молодшає з кожною своєю пригодою, його оминають снаряди й кулі, він водиться з багатьма казковими та міфічними персонажами, і єдиний, кому за сюжетом вдається змінити перебіг подій. Це один із найоптимістичніших та візуально найвиразніших фільмів режисера, де йдеться про те, що обман може бути ближчий до істини, аніж факти. Світ нестримної фантазії тут є чи не останнім прихистком соціальної норми, прихистком добра, якому весь час загрожує врівноважене, раціональне та безжальне у своєму нігілізмі зло.

Вадим ЛУБЧАК, «День». Фото з сайта kinopoisk.ru
Газета: 
Рубрика: