Новий рівень «діалогу»

Раніше ще можна було б подумати, що функціонери від журналістики з українських структур та ОБСЄ справді щиро вірять у користь для України своєї співпраці з росіянами, навіть якщо вона збоку для когось і виглядає як «зрада». Але останні новини із гібридного фронту викликають нові запитання та сумніви.

 «ДВІ КРАЇНИ — ОДНА ПРОФЕСІЯ»

Незважаючи на скандали та протести в професійному та громадському середовищі, Національна спілка журналістів України продовжує брати активну участь та залучати до російсько-українських програм «Дві країни — одна професія» все нових представників українських медіа. Остання акція в рамках проекту відбувалася кілька днів тому у Відні, де «команда молодих українських та російських журналістів» «в умовах об’єднаної редакції» готувала різні матеріали — «про артистів Віденської опери, які мають українське та російське коріння, а також «про загрози свободі медіа в сучасній Європі».

Ця програма, яка стартувала в грудні 2014 року, за твердженням НСЖУ, є ініціативою Офісу Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ.

Але російські колеги позиціонують «Дві країни — одна професія» як частину більш масштабного руху задля просування державних російських інтересів за кордоном. Організація, що займається цією діяльністю, — «Медиаконгресс «Содружество Журналистов» (mediacongress.ru). Голова організації — Ашот Джазоян, який одночасно є секретарем Союзу журналістів Росії (СЖР). Як відомо, нещодавно Служба безпеки України заборонила йому в’їзд до України терміном на три роки через систематичні порушення українського законодавства в частині перетину кордону України під час візитів до окупованого Криму. Тут треба нагадати, що СЖР офіційно вважає Крим «суб’єктом Російської Федерації», та діє відповідно: спілка постійно проводить на півострові різноманітні публічні заходи, і представники СЖР катаються до АРК, обминаючи українські пункти пропуску...

ЗА ПІДТРИМКИ РОССПІВРОБІТНИЦТВА

Серед постійних організаторів медійних заходів у Криму — і «Медіаконгрес» Джазояна. Поруч із проектом «Дві країни — одна професія» на сайті організації повідомляється про Міжнародну асамблею журналістів «Крим. Погляд збоку», що була проведена в жовтні 2015 року «Медіаконгресом» при підтримці Росспівробітництва. (Для тих, хто «у танку»: Росспівробітництво (Россотрудничество) — Федеральне агентство у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці. Підвідомче Міністерству закордонних справ РФ.)

От що повідомляють організатори про кримський захід: «Учасники Медіаасамблеі з Болгарії, Угорщини, Боснії і Герцеговини, Греції, Сербії та інших країн своїми очима побачили, що відбувається в Криму, отримали об’єктивну інформацію, якої зможуть поділитися в своїх виданнях, на радіо й телебаченні, — саме таку мету ставили перед собою організатори асамблеї». А от коментар одного з учасників події: «Роман Гайнанов, журналіст (Киргизстан) говорить: «Приєднання, або, як кажуть, повернення Криму на Батьківщину, швидше повернення Криму на Батьківщину — це просто реалії часу. Рано чи пізно це б сталося. Це сталося сьогодні. Якщо подивитися на населення, то в більшості своїй всі раді. Всі раді тому, що сталося. На вулицях люди досить щасливі».

ПРОТИ «ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ»

Якщо Медіаасамблея в Криму була організована РФ для легітимізації російської анексії Криму, то програма «Дві країни — одна професія» спрямована проти «громадянської війни в Україні». От що пише сайт «Медіаконгресу» про першу зустріч у рамках «Дві країни — одна професія»: «Як проходила перша зустріч?.. Дружно підтримали ідею створення спільних сюжетів не про політику, а про життя простих російсько-українських сімей, розділених громадянською війною... «

У матеріалах ОБСЄ підвалини програми «Дві країни — одна професія» подаються таким чином: «Починаючи з зими 2013—2014 рр., коли в Україні спалахнуло насильство, яке охопило пізніше південно-східні регіони країни, сотні журналістів зазнали нападів, були поранені, незаконно затримувалися або утримувалися в полоні членами воєнізованих груп і співробітниками правоохоронних органів... У Зверненні, прийнятому в грудні 2014 р., учасники круглого столу застерегли колег від участі в інформаційних війнах та розпалюванні ненависті й закликали їх «протистояти всім спробам посварити журналістів і налаштувати їх один проти одного».

Отже, «громадянська війна», «насильство», яке «спалахнуло» в Україні «зимою 2013 — 2014 рр.» та «яке охопило пізніше південно-східні регіони країни». Так бачить анексію Криму та російську агресію на сході України Бюро Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ та, відповідно, інші учасники проекту «Дві країни — одна професія»: Союз журналістів Росії та Національна спілка журналістів України (до речі — нагородження регіональним підрозділом НСЖУ Руслана Коцаби виглядає на фоні цих матеріалів цілком логічним).

Напевно, хтось зараз вигукне: «Це ж дно!» А от і ні.

РОСІЙСЬКА НАГОРОДА ДЛЯ ДУНІ МІЯТОВИЧ

Серед проектів російського «Медіаконгресу» є ще медіафорум «Діалог культур». Завдання проекту — боротьба з санкціями проти Росії, в тому числі — проти санкцій щодо російських ЗМІ. Працює медіафорум зокрема за фінансової підтримки державного Федерального агентства Росспівробітництво.

На черговому заході проекту, який проходив у листопаді 2015 року в Санкт-Петербурзькому «Ермітажі», «Медіаконгрес» нагородив відзнакою «Діалог культур» представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуню Міятович. У відповідь Міятович пообіцяла продовжувати діалог між російськими та українськими журналістськими організаціями. (Усі ці відомості є у відкритому доступі. От подяка Міятович за нагороду і її обіцянки, а от тут Джазоян розповідає, що серед тих структур, що фінансують медіафорум, є Росспівробітництво.

Отже, ще раз: чиновнику міжнародної організації, який нібито бореться проти втручання держави в роботу журналістів та проти пропаганди, вручає нагороду контора, що фінансується державною структурою, головним завданням якої є пропаганда!

Три місяці тому Дуню Міятович не переобрали на посаду Представника ОБСЄ із питань свободи ЗМІ. Але це не зупинило діяльності її офісу. 19—20 червня у Відні відбулася конференція «Свобода ЗМІ в умовах нестабільності», що була організована Бюро Представника ОБСЄ із питань свободи ЗМІ й яку один з учасників назвав «прощальним подарунком від Дуні Міятович».

НЕПРИЙНЯТНІ ВІЗАВІ ДЛЯ МЗС ТА МО

На цей раз в обговоренні «кризи в Україні» взяли участь не тільки українські функціонери від журналістики, представники медіаспільноти та журналісти — учасники проекту «Дві країни — одна професія», не тільки співробітники українського Мінінформу, для якого це, в принципі, сфера його безпосередньої діяльності. До столиці Австрії відправилися офіційні представники Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони України: речниця МЗС Мар’яна Беца та начальник Управління комунікацій та преси МО полковник Оксана Гаврилюк.

Все, що відбувалося потім, було легко передбачити.

Мар’яна Беца була вимушена дискутувати щодо переслідування журналістів в Криму із керівником севастопольської організації Союзу журналістів Росії Сергієм Горбачевим, до речі, капітаном І рангу запасу, колишнім працівником газети Чорноморського флоту РФ, якого влітку 2014 року, майже одразу після анексії Криму, було призначено начальником департаменту інформаційної політики в «російській адміністрації» Севастополя. Зрозуміло, що міг розказати колишній військовий моряк та чиновник окупаційної влади. Але ж він зробив це під час міжнародної конференції за участі офіційних представників державних відомств України!.. Статус підвищено, легітимацію зафіксовано.

Речника МЗС, правда, здивувало, як голова «севастопольського СЖР» міг потрапити на захід ОБСЄ у Австрії, але про якусь дипломатичну ноту поки що не чутно.

Оксана Гаврилюк, в свою чергу, вимушена була відбиватися від вербальної атаки російських військовослужбовців, що працюють на посадах журналістів на телеканалі збройних сил РФ «Звезда», а також від пропагандистів з Russia Today (RT). Чомусь представнику МОУ здалося гарною ідеєю пропонувати співробітникам ЗС РФ та «органу впливу та пропаганди» (як RT назвав президент Еммануель Макрон) дзвонити до Міноборони.

«Учора під час панелі, на якій я доповідала про організацію роботи журналістів в районі АТО, представники російських ЗМІ виказали своє незадоволення тим, що їм відмовляють в акредитації. Тобто канал «Звезда» і Russia Today «не понимают, почему?». Що можна сказати? Люди, які щоденно говорять неправду. Ті, що спеціально продукують брехню, які займаються інсценуванням, не розуміють, чому СБУ не пускає їх працювати у нас. Моя відповідь була однозначна — я солідарна зі Службою безпеки України. Також лунали закиди з приводу того, що великі інформаційні агентства не можуть отримати коментар з офіційною позицією відомства. Це неправда. Я сказала, що журналісти з усього світу можуть зателефонувати нам і отримати офіційну інформацію. В тому числі й вони. Було б бажання. Ну і, звичайно, нема гарантії, що вони її подадуть правдиво», — написала в себе на «ФБ» Оксана Гаврилюк.

Тобто розумієте: ЄС критикує, Макрон не акредитує, СБУ забороняє... А Міноборони вважає гібридний підрозділ ЗС РФ та пропагандистів з RT повноцінними ЗМІ (хоча і тими, що не завжди говорять правду, але ж ЗМІ!..) та демонструє відкритість до співпраці!

БЛАГИМИ НАМІРАМИ

Варто також відзначити, що українські функціонери від журналістики пояснюють усю свою активність на ниві діалогу із росіянами лише благими намірами.

Перший намір, який відстоюють захисники ідеї діалогу, — необхідність просування своєї позиції. Голова НСЖУ Сергій Томіленко наголошує: «Діалог не означає дружби. З друзями діалогів не ведуть. Ми у цьому процесі задля того, аби використати всі інструменти для просування та захисту своїх інтересів». «Україна має використовувати будь-яку платформу для комунікації своєї адженди», — впевнена координатор проектів ОБСЄ в Україні Марина Безкоровайна.

Але чому саме формат спільних програм із росіянами виявився найбільш ефективним для просування української позиції — не зовсім зрозуміло. Навіть зовсім не зрозуміло — здається, СЖР за весь час дії програми ніяк не змінив своїх поглядів — анексію Криму не визнано, як і російської агресії на Донбасі.

Другий намір, який декларують учасники діалогу, такий: побудова іміджу України як країни, що дотримується свободи медіа та свободи слова. Але у випадку із російськими державними ЗМІ про жодну свободу ЗМІ не може бути мови апріорі. Це — пропагандистські, а не журналістські ресурси, про це вже є і рішення міжнародних структур, і заяви світових лідерів. Більше того, співпраця з цими структурами на державному рівні, після резолюції Європарламенту щодо російської пропаганди та відомої заяви Макрона, лише підриває міжнародний імідж України.

Третій намір — завдяки взаємодії із СЖР можна допомогти незаконно утриманим українським журналістам, серед яких Роман Сущенко в Москві, Микола Семена в анексованому Криму та Станіслав Асеєв у Донецьку.

Дійсно, під час конференції у Відні керівники спілок журналістів України і Росії разом підписали звернення, в якому закликали «міжнародне співтовариство докласти максимум зусиль для з’ясування долі нашого колеги Станіслава Асеєва і його звільнення». Раніше теж були інші спільні заяви і навіть успіхи щодо визволення з полону ОРДЛО українських журналістів. Але участь СЖР у таких гуманітарних акціях виглядає трохи... цинічною.

ГІБРИДНІСТЬ У ДІЇ

Союз журналістів Росії в особі керівників спілки одночасно співпрацює з очільниками російської держави. Наприклад, секретар СЖР Євгеній Примаков є радником голови Державної думи РФ В’ячеслава Володіна — от збіг! — з міжнародних питань та гуманітарних проектів.

СЖР повністю підтримує російську державну політику щодо України.

Але при цьому СЖР захищає права окремих українських журналістів.

Гібридність як вона є.

Після залучення до учасників проектів ОБСЄ представників Міноборони, з’являються нові запитання. Наприклад, таке: чому контакти в рамках «діалогу» виходять на новий рівень і в нові сфери? Що означає це розширення кола «діалогових програм»? Може, це «гібридний наступ»? Але в будь-якому випадку тепер ця тема вже стосується скоріше державної безпеки, аніж свободи слова.