«Приховане життя» виходить до широкого глядача в програмі Наталі Мосейчук

Таємне життя відомих людей завжди було предметом підвищеного інтересу. Таємне життя може бути зі знаком «мінус» — якщо воно викриває приватне і при цьому порочне життя знаменитості. Але може бути й зі знаком «плюс», якщо репрезентує відому людину в невідомому до цього ракурсі, збільшуючи та розширюючи таким чином її громадське «амплуа». Саме таке, позитивне призначення нової програми, яка виходитиме на «1+1» — «Приховане життя», і вестиме яку Наталя Мосейчук.

Наталія прийшла працювати на «1+1» з 5-го каналу. За її власними словами, в цьому рішенні першу роль зіграв не матеріальний чинник, а творчий. Наталя прийшла на «1+1» «бо тут більше можливостей», і творчі амбіції ведучої можуть тут реалізуватися найбільш повним чином. А амбіції в Наталі є.

— Ви сказали про великі можливості. Це великі технічні можливості, чи більше можливостей для контактів із якимись персонажами?

— Технічні можливості — це однозначно. Що ж до контактів — за два роки роботи в цьому проекті в мене склалися дуже добрі стосунки з політичним, світським бомондом. Тому в мене немає проблем у спілкуванні з ними взагалі. Я дуже рада, що моя діяльність на телебаченні, в тележурналістиці, дозволяє мені «не позичати очі в Сірка», коли я питаю того чи іншого політика про інтерв’ю та участь у програмі — з будь-якого політичного табору. Мені ніхто не нав’язує кандидатури гостей, і я дуже вдячна каналові «1+1» за те, що коли ми обговорювали список гостей нової програми, мені сказали: «Наталю, ви працюєте без цензури. У цьому плані нічого не змінилося відтоді, як ви працювали на 5-му каналі. Немає абсолютно ніяких «табуйованих» особистостей».

— За своєю сутністю програма відповідатиме назві «Приховане життя»?

— У назви програми була довга історія. Я підготувала до розгляду 23 варіанти. Остаточному виборові ми зобов’язані Олександрові Роднянському. «Приховане життя»… Воно ж дійсно-таки приховане життя, бо, незважаючи на те, що минуло два роки змін, які дуже часто супроводяться прикметником «глобальні», люди в Україні так і не зрозуміли, як же живуть ті, хто прийшов до влади два роки тому, як змінилися ті, у кого забрали владу два роки тому. І що взагалі змінилося. На мою думку, люди повинні це знати. У цьому розумінні мені дуже сподобалися слова нашої героїні, яка ось-ось повинна бути в нас — Катерини Ющенко — яка сказала: «Ніколи не робіть сьогодні те, що не хочете побачити на перших сторінках газет завтра». Тому ми хочемо підглянути, що ж вони роблять сьогодні. І показати це завтра.

— Яка ваша думка, що ж змінилося в житті у тих, хто зараз залишився не при владі, і в тих, хто прийшов до влади?

— Я можу говорити лише про свою роботу з ними. І за своїм досвідом можу сказати: їх поставлено в умови, коли вони мають бути більш відкритими. Я не скажу, що це стає модним — жити відкрито, але це стає правилом. Якщо раніше можна було стукати і не достукатися, і двері тобі не відчиняли, то зараз заповідь «стукайте, і вам відчинять» загалом спрацьовує.

— Відомі люди, політики стали більш відкритими. Але все ж таки в рамках навіть такої програми як «Приховане життя», мабуть існують такі речі, які ви знаєте — не варто показувати. Яку ви для себе визначаєте внутрішню — назвемо її не цензурою, а етикою?

— Я ніколи не домовлялася з цими людьми, з якими я вже працювала на «5 каналі». Я ніколи не домовляюся про якісь теми, які не можна зачіпати. Я ніколи не домовлялася про якісь місця зйомок, які не можна показувати. Насправді, я покладаюся на своє внутрішнє почуття, на своє відчуття — коли можна перейти грань і спитати, а коли — ні. Ми говоримо про те, про що цікаво було б глядачеві насамперед.

— За якими захопленнями ви маєте намір показувати відомих людей? Часто питання про хобі навіює на них смуток, і у відповідь чуємо: «Часу на хобі абсолютно немає…».

— Хобі — це усереднене поняття. Ми показуватимемо відому людину в тих умовах, в яких вона звикла відпочивати, а ми — люди, її не бачили в таких умовах. На рибалці, на природі, за збиранням грибів, можливо — на кінній фермі. Варіантів багато. Єдине, що мене трохи лякає, — зимовий сезон. Мої друзі жартують: «Наталю, басейн і лазня — це те, що залишилося зимою». Адже всі чудово розуміють, що не кожен на таке погодиться. Тому дуже багато програм ми хочемо зняти за «бабине» літо.

Знаєте, в мене таке відчуття, що ми працюємо реаніматорами політиків. Тобто ми їх вивозимо відпочити. Тому програма має бути позитивною. Вона має бути з одного боку легкою, а з іншого — люди повинні почерпнути з неї щось нове для себе.

— Ви говорили, що ви себе позиціонуєте як політичного журналіста. Але ця програма — не політична аналітика, скоріше з розряду «У зірки вдома».

— Політичний журналіст — це моє новинне амплуа. Я завжди говорила, що в мене є новини, на яких я працюю, і є проекти, на яких я відпочиваю. «Приховане життя» — це проект для душі.

— Але ви ж будете й новини вести на «1+1»?

— Так. Графік наразі ще затверджується.

— А як ви взагалі прийшли на телебачення? Як обрали цю професію?

— Адже я за освітою не журналіст. У цьому сенсі постійно існує потреба доводити собі, передусім, професійну придатність. Я вчилася на факультеті іноземних мов Житомирського педагогічного інституту. Почалася педагогічна практика: ходиш, з дітлахами відпочиваєш, а хочеться… хотілося чогось такого, щоб і задоволення, і грошики за це отримувати. Тому я прийшла до місцевої телекомпанії, яка щойно організовувалася, і запропонувала свої послуги як міжнародний журналіст, перекладач. Мені сказали: «сходи про всяк випадок на проби дикторського складу». І мене взяли. Відразу.

— Диктором новин?

— Так. Це також була добра школа. Я пропрацювала там два чи три роки. А потім переїхала до Києва. І почалося підкорення столиці. Можливо, я вигадувала собі ось таку СТОЛИЦЮ, яку потрібно підкорити. Але насправді, в результаті це стало моєю метою, метою родини. Спочатку була ведучою ранкового ревю.

— Але ж у ведучої новин і ведучої програми абсолютно різні специфіки.

— Так, ви праві. Коли ти ведеш новини на обласному ТБ і розповідаєш, наприклад, про кількість зібраних гектарів буряка, і приходиш сюди і починаєш говорити про добре, розумне, вічне в ранковій програмі — звичайно, відчувалася величезна різниця. Довелося вчитися. І не лише, як ведучій, але і як журналістові. Згодом я виробила свої, власні професійні прийоми. Один із них — коли я викликаю вогонь на себе в політичних студіях і провокую гостей на більш яскраві вчинки. Пам’ятаю, я сказала панові Стояну — народному депутатові з фракції «Партія регіонів»: «Що ви накидаєтеся на Президента, які у вас можуть бути до нього претензії? Президент сказав, що не втручатиметься в створення коаліції — не втручається. Він над процесом. Пацан сказав — пацан зробив» — сказала я, і я викликала на себе шквал критики. Це останнє речення обговорювалося на всіх політичних форумах. Мені друзі-телевізійники говорять: «Наталю, — так чинити шкідливо для здоров’я». Але цей прийом тоді спрацював дуже сильно. Причому, я розуміла, що я говорю і до того, як говорила, а не лише в час чи після того. Але вже дуже хотілося почути правду від людини, яка огиналася. Я скористалася «сигнальною ракетою» і отримала те, що хотіла.

— А чи є у вас якісь методи, прийоми, які можуть зробити програму живою? Можливо, гість може «підіграти» журналістові в студії?

— Особисто я ніколи не говорила з політиками до ефіру. З однієї простої причини — я не хотіла, щоб зі мною домовлялися. Тому я приходила за 30 секунд до ефіру, сідала в кадр, говорила «здрастуйте!» і опускала голову в свої папірці. Удавала, що ще щось там не прочитала. Насправді я підготовчі нотатки не читаю ніколи — якщо ти їх пишеш, то їх читати не потрібно. У мене позиція проста: ти прийшов — говори!