Про... медіацінності

В українській журналістській спільноті тривають дискусії щодо браку спільних смислових орієнтирів. Це особливо важливо в країні під час гібридної війни, яку проти нас розв’язала Росія і головний елемент якої — «інформаційні війська Кремля». Що важливіше — кристально чисті стандарти професії чи передусім громадянська позиція ЗМІ? Чи готові до сучасних медіавикликів вчорашні випускники журналістських факультетів, і, актуалізуючи запитання головного редактора «Дня» Лариса Івшиної: «Для якої країни ми готуємо журналістів?» Про це «День» розмовляв з відомим журналістом, ученим у галузі редагування, соціальних і масових комунікацій, доктором філологічних наук, директором Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимиром РІЗУНОМ.

— Володимире Володимировичу, наприкінці минулого року в столичному приміщенні НСЖУ відбувся круглий стіл на тему «Професійні та освітні стандарти з журналістики: стан, проблеми та перспективи». Однак порушена для обговорення важлива тема, схоже, так і не знайшла продовження у практичній площині. Випускники журналістських факультетів часто не готові до того виклику професійного життя, з яким їм доводиться зустрітися, зокрема в умовах інформаційної агресії з боку РФ...

— Професійні стандарти в медіа, як і в будь-якій іншій сфері, передусім розробляються роботодавцями, це робиться не на день-два, а на тривалу перспективу, — пояснює Володимир Різун. — Це насправді дуже загальні стандарти, якими передбачено необхідність у майбутнього фахівця наявності основних рис його професії, так би мовити, «атрибутів професіоналу». І безумовно, ці стандарті використовуються в галузі для атестації кадрів, для підвищення кваліфікації, просування працівників службовими щаблями, а також — вони лягають в онову для розробки освітніх стандартів, під час напрацювань «паспорта у професію» — відповідно, це та «конституція», яка лежить в основі навчальних програм, підручників, посібників.

У нас країна молода, і тому питання чіткої узгодженості професійних та освітніх стандартів майже не порушувалося. Якось чотири роки тому Міністерство освіти і науки звертало на це увагу, але справа обмежилася лише проектами.

Сьогодні ж, коли ми виховуємо майбутнього журналіста, не брати до уваги виклики часу, зокрема розуміння факту гібридної війни, інформаційної агресії тощо — просто злочин. Але це питання враховується у варіативній частині. Тобто кожне підприємство, залежно від певних соціально-політичних умов, може і повинне додати до професійних навичок фахівця такі елементи.

— Ще 2004 року, під час чергової зустрічі зі студентами вашого інституту журналістики, головний редактор «Дня» Лариса Івшина поставила запитання: «Для якої країни ми виховуємо журналістів?» Минуло чимало часу — як би ви відповіли на це запитання зараз?

— Для української України. Журналістів ми повинні готувати як особистостей, які передусім служать суспільству, відповідно, вони мають дбати за інтелектуальний, розумовий і моральний стан тих людей, для яких знімають теле— і радіосюжети, пишуть тексти, тобто займаються професійною діяльністю. Журналіст має поважати, розуміти і любити історію, традиції, культуру свого суспільства. А ще — безумовно журналісти мають бути патріотичними людьми. І в усіх цих дискусіях про те, що важить більше — перевірені часом стандарти професії чи патріотизм для медіа за умов війни — я поділяю позицію Лариси Олексіївни — вдале поєднання цих двох чинників. Виховувати патріотичні почуття треба на різних щаблях розвитку особистості. В університет як студенти приходять молоді люди, котрі, як правило, майже особистісно уже сформовані. І нам важко переконати в чомусь молодь 17 років, змінити їхню позицію, переламати певні установки... Засоби для цього — викладання необхідних предметів, зокрема історії, в університетах. З переходом на нові стандарти, які запровадило Міністерство освіти і науки за перебування на посаді Сергія Квіта, на жаль, було скасовано низку обов’язкових предметів. Відповідно, такі дисципліни, як історія, вивчення української мови, фактично увесь соціально-гуманітарний блок було скасовано, його вилучили як необов’язковий для вивчення студентів. Ніхто в міністерстві не сказав прямо, що мову чи історію не потрібно вивчати, але це віддали на відкуп університетам. А такі речі в країні, де йде війні, де й досі діє чималий сегмент п’ятої колони, зрештою — для пострадянської країни — робити не можна. Багато університетів тоді фактично вилучили з переліку обов’язкових предметів історію України. Розуміючи, що до журналістів має бути особливий підхід, ми включили в державну атестацію бакалаврів знання з історії України. Ми попросили історичний факультет підготувати перелік питань, які, на думку фахівців з історії України, мають обов’язково знати наші студенти, — це ті питання, що є важливими для формування особистості. До речі, ми в інституті намагалися поряд з міжнародною журналістикою, політичною, економічною відкрити спеціалізацію журналістики на історичну тематику. Проте нам вдалося сформувати лише одну групу. Далі набору на цю групу не було, бо це вибіркова дисципліна. Переконати молодь у важливості вивчення цього напрямку насправді дуже важко. Журналістика на історичну тематику в наших умовах може важити більше, ніж міжнародна чи мистецтва. Наступного року в магістерські програми має бути запроваджено курс проблематики та ідеології сучасних медій. На це надається чимало робочих годин — 12 кредитів. Відтак університет сам включатиме модулі, важливі для знання студентів зараз. Третю частину цієї дисципліни ми віддаємо історикам, щоб вони читали історію України. Не шкільний курс, а під кутом зору важливих моментів для журналістики сьогодення, власне — для вивчення тих історичних процесів, про які ви у «Дні» часто говорите.

До речі, важливою смисловою основою для цієї дисципліни є проекти «Дня», зокрема ваша публіцистична Бібліотека, матеріали Джеймса Мейса... Нещодавно я говорив про це з деканом історичного факультету, доктором історичних наук Іваном Казимировичем Патриляком. Ми переконані, що саме проекти вашого видання, як своєрідний «паспорт для професії», необхідно включити в курс «Проблематика та ідеологія сучасних медіа». Студенти повинні не просто вивчати і знати ці матеріали, а активно користуватися ними, зокрема під час перших кроків у професії.

— Власне, під час «літа інтенсиву», яке редакція традиційно пропонує кращим студентам у Літній школі журналістики «Дня», прочитання Бібліотеки видання є обов’язковою вимогою.

— Так, це абсолютно правильний підхід. До речі, як директор Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка хочу подякувати газеті, зокрема головному редактору, за вашу Школу. Сьогодні потрібно не заперечувати університетську освіту для працівників медіа, а поєднувати роботу з редакціями. Ми даємо базис, хорошу теорію, певну практику... Але, звичайно, будь-які університети випускають лише фахівців з початковими навиками, тим паче з творчих і таких відповідальних професій. За наших умов, коли ми беремо в лапки поняття «медіаіндустрії» (такої системи, на жаль, майже немає, до того ж, відверто бракує об’єднавчої структури в медіа, консолідації з важливих питань), дуже важливо студентам проходити хрещення у професію — боєм.

— 12 лютого ви відзначатимете свій День народження. З яким настроєм і творчими планами будете зустрічати 60-річний ювілей? Що би ви побажали самому собі?

— Хотів би собі побажати сил і здоров’я ще попрацювати для суспільства, щоби реалізувати ті глобальні творчі плани, які до 60 років ще не встиг зробити. У кожної людини, яка досягає цього вікового рубежу, є настрій певного підведення підсумків. Як подарунок, колеги зробили спеціальну книгу про мене. Там є рефлексії журналістів і науковців на мою скромну роботу, а також кілька моїх авторських нових матеріалів, які чітко відображають філософію та методологію моєї освітньо-педагогічної діяльності. Також планую 23 лютого, в четвер, о 14.15, в Інституті журналістики КНУ ім. Т. Шевченка дати ювілейну лекцію, в основу якої увійдуть авторські філософські рефлексії про життя і науку. Приходьте!