Які ж несвоєчасні рішення можновладців. Коли вони за що-небудь, нарешті, зважуються взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, останній гетьман України

Про послання великого Митрополита

Учасники львівського Дискусійного клубу обговорили публіцистику Андрея Шептицького з книжкової серії «Дня» «Підривна література»
10 квітня, 2014 - 15:57
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Споконвіку український народ усіма можливими і неможливими силами намагається будувати власну, незалежну від інших держав, країну. В кожній епосі були свої особливі державотворчі процеси, які певним чином втілювалися в життя різними політичними пантеонами. Кожне покоління еволюціонувало по-своєму у творенні держави. Звичайно, політична, культурна, освітня, суспільна, релігійна цитадель нібито працювала злагоджено і взаємодогоджала, та, попри те, такій системі час від часу бракувало сегмента — національної єдності і християнської підтримки. Керманичі часто послуговувалися такими принципами як влада, порядок і закони. Звичайно, що всі ці елементи є важливі для повноцінного функціонування держави, проте варто виокремити роль Церкви і віри як духовних дороговказів у творенні держави.

Послання митрополита Андрея Шептицького «Як будувати рідну хату» настановляє на християнську дорогу розвитку держави, адже саме духовного підгрунтя нам бракувало багато років поспіль. Воно заставляє нас задуматися над альтернативною моделлю держави, яка формуватиметься на християнських цінностях. Безумовно, Андрей Шептицький був апологетом християнських цінностей, тому у своїй публіцистичній спадщині він інтерпретував не лише ідею Церкви як суспільну інституцію, а й запропонував комунікацію між суспільством і владою. Саме послання було написано 1941 року, у періоді Другої світової війни і гри великих донів за розподіл влади над світом. Тоді Церква переживала не найкращі часи, а особливо УГКЦ. Андрей Шептицький використовував будь-яку нагоду, щоб вирішувати проблеми, які нагромаджувалися день за днем. Варто пам’ятати про його допомогу єврейським родинам та Українській православній церкві на Галичині, а це свідчить про його екуменізм. Звичайно, його ідеї держави, базованої на християнських цінностях, були дещо «екзотичними» і зовсім новими у порівнянні з концептами функціонування держави інших мислителів. На думку митрополита, віра має стати основним стрижнем української нації. Тоді вона буде нас об’єднувати і нести на своїх крилах до чогось вищого. Тому праця митрополита не втрачає своєї актуальності і сьогодні, а сучасній владі слід взяти до уваги поради, які послав Блаженнійший.

СІМ’Я І ВЛАДА — ФУНДАМЕНТИ СУСПІЛЬСТВА

Митрополит Андрей Шептицький вбачав у родині і владі головну домінанту у державному організмі. Сім’я є тим першим середовищем, в якому відбувається соціалізація особистості. На думку Андрея Шептицького, сім’я, родина і громада є первісними клітинами, з яких складається людська суспільність. Сім’я повинна виробляти цінності, які передавалися б у спадщину наступним поколінням, а саме: любов до свого народу і своєї землі, така як любов дитини до матері. Родина і сім’я мають місію виховати особистість, християнина-патріота. Адже ці чесноти відіграють важливу роль у подальшому виконанні громадських обов’язків і здатністю співпрацювати і входити в діалог з різними суспільними структурами. А та людина, яка планує поєднати себе з громадською діяльністю, повинна сповідувати принципи справедливості і любові до ближнього. Важливо пізнати ці ідеї у рамках аналізу влади. Так через заперечення християнських настанов радянська влада зашилась на маргінесі, її ідеологічна парадигма не змогла дати духовного насичення і єдності, тому зазнала краху.

МІЖКОНФЕСІЙНИЙ ДІАЛОГ

Як уже згадувалось раніше, митрополит Андрей Шептицький був прихильником духовної єдності, яка б утвердила і національну, незважаючи на віросповідання. Будучи першим відкривачем церковної дипломатії, він наголошував на тому, що кожному дано вільний вибір. А влада має сприяти міжконфесійному примиренню, а не грати на ворожнечі заради власних інтересів. Вона повинна бути толерантною і не входити у зміст тих релігій, адже всі вони мають єдиний природний моральний стрижень. Тому саме свобода вибору і співпраця допоможе обмінюватися конструктивними порадами і досвідом, щоб по-новому створювати суспільство й укріплювати Хату. Саме цю настанову здійснив Майдан 2013—2014, коли глави всіх українських Церков об’єднались в єдину силу для підтримки повстанців і забезпечення духовної опори суспільства. «Розуміння — є об’єднанням», — зазначила під час обговорення Альона Шестопалова, студентка другого курсу політології ЛНУ ім. Франка.

ВРАЖЕННЯ

Костянтин ЯНЧЕНКО, студент І курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Франка:

— Андрей Шептицький для Західної України — пастир і орієнтир. Пізніше його послідовник Патріарх Йосип Сліпий — не менш відомий, а зараз і нові духовні герої, наприклад, отець Михайло Димид. У будь-якому разі актуальне вже те, до чого прислухаються. А до послань цих отців люди привертають неабияку увагу притому, що на Сході, скажімо, це часто персони non grata.

Мені особисто прикро лише те, що Церква, політика та суспільне життя починають іноді зливатися воєдино. Це суперечить загальній глобалізації. Коли у вирішальний для України момент львівський Євромайдан перетворюється на «молитовний», і звідти лунають благословління таких, як Музичко чи інших бандитів, поневолі замислюєшся: «Чи я хочу бути частиною цього боку революції?..

Безумовно, ми повинні прислухатися до постанов великого Митрополита Андрея Шептицького і руйнувати будь-які стереотипи навколо релігій. Адже тільки єдність і свободу повинна сповняти українська влада для народу. Ми вже робимо перші кроки до найбажанішої мети українського суспільства. Ми мусимо позбутися духу розколу і ненависті, адже тільки в єдності наша сила.

Діана ГОРБАНЬ, студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка
Газета: 
Рубрика: