Свято, яке завжди з тобою щопонеділка
Тільки-но я чую слово "Термінал", як мене охоплює легке тремтіння. Тільки-но я бачу на екрані комп'ютерну заставку, де дивний залізний механізм з характерним скреготом змикається, утворюючи символічне "Т", - моє збудження зростає. Зараз мені розкажуть щось цікаве. Про моє ж таки молоде життя. Так уже сталося, що часом я відчуваю себе так, ніби цілком "випала з контексту" сучасності, незважаючи на відносно молодий вік. Мені 22. Здебільшого книжки та книжки. На рейверські вечірки ходжу рідко, на роликах кататися не вмію, по скелях лазити - тим паче. Мої ж кіношні та музичні уподобання застаріли безмежно. Я і "субкультура" нового (фактично мого) покоління рухаємося паралельно, але рідко перетинаємося. Стає "мучительно больно" самі знаєте за що.
Таким чином, телевізійний проект "Студії "1+1" під малозрозумілою назвою "Термінал" став для мене своєрідним "лікнепом" у зазначеній галузі. "То й як?" - запитає тямущий читач. Поділюся враженнями. Звісно, цілісної картини сучасного буття програма не подає. Але частини, фрагменти, шматки життя в обробці "Терміналу" цілком легкотравні. Еклектичність та прискорений пульс передачі нав'язаний надзвуковою швидкістю реальності. Кліпмейерські заморочки і специфіка телебачення. Телевізійний кіч набуває статусу великого мистецтва. Якщо картинки не мінятимуться із задано-прискореним темпоритмом, стане сумно. Матеріал не знайде запитувача. Тому "Термінал" являє собою великий, інформаційно насичений, навіть агресивний кліп (будь-який кліп агресивний і тоталітарний по суті). Рубрики - "Адреналін", "Інсайд", "Ікона", "Стиль" - як пусковий механізм, що призначений "завести" публіку. Сюжети про різне - про важливе й не дуже - підпорядковані принципу "пускового механізму". "Ікона" - ескіз нових ідолів. Без претензій, але зі смаком. Хто там наразі претендує на канонізацію? Лінда, "Вопли Видоплясова"... "Адреналін" у встановленому "Терміналом" дозуванні особливо сприяє "заведенню" аудиторії. "Стиль". Тут, здавалося б, усе ясно, але... нічого не зрозуміло. Бути стильним сьогодні більш важливо, ніж бути модним, красивим, розумним... Проте, з усіх ставших побутовими термінів "стиль" - дещо найменш сприймане на дотик, найбільш розпливчасте і вислизаюче. Особливо потішив мене "Інсайд". Таке собі маленьке документальне кіно. Спонтанність ситуації, адекватність реакцій, вербальні перли. "Музика" і "Кіно" сповіщають мене, темну, про останні, наймодніші з нашумілих, новини. Там, не в нас.
Як на мене, трохи необмежений у "термінальній" пульсації Данило Кубай - "Майнер". Данило - ім'я, Кубай - прізвище, Майнер - модель існування. У нього також енергетика. ПРотеАле своя, внутрішня, рефлексуюча. Легкий ступінь творчої шизофренії у пошуках власної матеріалізації. Тло - поодинокий бетон, сумне залізо і психоделічне фіолетове небо. Обожнюю Майнера. Ми з ним на одній хвилі.
Є ще рубрика "Сіті" - спокуси урбанізації, усі принади великих міст. А є ще "Обличчя тижня". На десерт. Трохи солодкувато. Обличчя поки лише жіночі. Знаходжу в цьому певну дискримінацію решти половини людства. Моделі демонструють власне обличчя, тіло, пластику. Іноді, на жаль, говорять. А ось це вже зайве. А взагалі, було б непогано "Терміналу" взяти на себе повноваження диктатора стереотипів краси. На цьому тижні, мовляв, актуальні ногасті палкі брюнетки-вамп. На наступному - мініатюрні шатенки. І таке інше. Поки ж я спостерігала лише більш-менш симпатичних дівчат, жахливо скутих до того ж. Утім, це суб'єктивно.
Незважаючи на строкатість, мозаїчність, нерівноцінність матеріалу в "Терміналі", у нього є єдиний і безумовний стрижень. Я маю на увазі вдалий творчий альянс автора-ведучого Сергія Лисенка і режисера Миколи Шавеля. Удвох, та плюс знімальна група, вони створюють програму-свято. Веселощі, які завжди з тобою щопонеділка. Єдине, чого не вистачає, - гумору. Хоча, як говорив хтось із класиків, гумор залишається, коли більше нічого немає: остання ввічливість тих, хто втратив надію.
