Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

У задушливих обіймах свободи

29 травня, 1998 - 00:00

Наталія ЛІГАЧОВА, «День»
Цього телетижня стався один ювілей — програмі «Ім’я» (ТЕТ) виповнилося
три роки. Один трохи незвичайний дебют — Наталія Кондратюк, у зв’язку з
короткостроковою відпусткою Миколи Канішевського, замінила його в «Вістях
тижня» (ICTV). Ну а прес-служба СТБ повідомила про річницю їхнього каналу,
що вiдбудеться 2 червня.

«Ім’я» Ірини Гордійчук — один із проектів-довгожителів вітчизняного
комерційного ТБ. Вийшло з пелюшок інтерв’ю з діячами колишнього радянського
кіно в колишніх програмах радянського УТ-1 «Новини кіноекрана» і «Все про
кіно», по суті, не зазнавши будь-яких кардинальних метаморфоз. Звідси й
традиційні переваги програми: «зоряність» співрозмовників, яка завжди водночас
і провокує глядацький інтерес, і слугує так би мовити апріорною запорукою
його задоволення (те, що видалося б банальним в устах пересічної людини,
здається якимось одкровенням у вустах «зірки»), інтелігентність тону. Ці
сильні сторони старої школи кіноредакції УТ-1, звісно, мають в «Імені»
і зворотний бік медалі. Відсутність динаміки, часом зайва згладженість
запитань і авторська прекраснодушність, концептуальна непровокаційність
розмов. Проте феноменальність Ірини Гордійчук у нашій авторській тележурналістиці
— безперечна. Бо відмінність її найбільш пересічного інтерв’ю з черговою
кінозіркою від безлічі таких самих, здавалося б, інтерв’ю в інших програмах,
на інших каналах у тому, що Ірина фактично своя людина, часто друг для
більшості з «найкрутіших» своїх співрозмовників. І звідси та міра розкутості,
та міра поваги гостей до журналістки (а не тільки навпаки), та, часом,
небувала відвертість їх, що й додають передачі ексклюзивності, яка насправді
i є єдиним синонімом до слова «авторська» щодо ТБ. Ну а про те, яких творчих
зусиль (і переваг!) коштує журналістові довіра та авторитет перших персон
у снобістській, гранично закритій, самодостатній і самозакоханій кінематографічній
тусовці, та ще, скажімо, Москви — прекрасно знають професіонали...

Один із найяскравіших їхніх представників (професіоналів) Наталія Кондратюк,
на півгодинки з’явившись у «Вістях тижня», продемонструвала, якою може
бути інформаційно-аналітична програма навіть на такому каналі, як ICTV,
що прагне дружити з усіма. Іронічні та жорсткі, значно визначеніші (в сенсі
власної авторської позиції), ніж у Миколи Канішевського, коментарі Наталії
вкотре нагадали про ази сучасної журналістики, що завжди йде на загострення
глядацького сприйняття ситуації. І тим самим пані Кондратюк мимоволі висвітила
головну проблему (драму) вітчизняного телебачення надзвичайно яскраво.
Проблему компромісів, яка нині аж ніяк не зводиться до горезвісної «продажності». 
Шкода, але коли в країні фактично відсутні незалежні телевиробники — внаслідок
цілковитого свавілля влади щодо ЗМІ, часто для конкретного журналіста йдеться
зовсім не про те, «скільки заплатять», а про те, чи буде він взагалі коли-небудь
в ефірі... Погодьтеся, для професіонала інколи нелегко відповісти на це
питання так, аби зберегти незаплямованою гідність.

Один із ветеранів боротьби саме за таке «щасливе» розв’язання проблеми
— Микола Княжицький. Останній рік він це робить у рамках каналу СТБ. Власне,
історія цього каналу — це історія питання про те, як вітчизняний журналіст,
відстоюючи ідеологічну свободу, потрапляє в тенета несвободи комерційної.
Микола Княжицький — член команди, яка створила свого часу перші в нашій
країні гідні й за професіоналізмом, і за мірою певної незалежності новини
— «Вікна». Ще в «ММЦ — Інтерньюз» був «КІН» — знов-таки, перша українська
аналітична культурологічна програма. А в СТБ з’явилися «ФІКС» та «Імпреза»,
котрі теж не соромно було показати тим інтелігентам, які ще зберегли в
епоху тотального кічу звичку дивитися ТБ. Іще в СТБ є класна концепція
кінопоказу — з величезною увагою до розумних, пізнавальних документальних
серіалів, до якісного художнього кіно. Проте все це, на жаль, не приносить
комерційного прибутку (крім кіно) — який, звісна річ, СТБ необхідний, мов
повітря, якщо воно хоче існувати як незалежний від держави канал. Звідси
й зникнення багатьох названих вище проектів із ефіру СТБ, і з самого початку
дивний колишній симбіоз із «ПРО-ТБ», з їхніми абсолютно чужорідними для
команди Княжицького «Хіт-фабрикою», «Вам світять шалені бабки» та подібними
речами. Коли людям, котрі добре розуміють, як робити інтелектуальне ТБ,
доводиться переходити на виробництво «шалених бабок», «дах» з’їжджає —
насамперед у каналу. А відтак у глядачів, які не знають, чого ж їм чекати
наступного моменту. Чи вирівняється ситуація? І якою ціною Миколі Княжицкому
вдасться зберегти іміджеві «Вікна» в ефірі, якими рентабельними опорами?
Хочеться сподіватися, що їхній рівень буде бодай не нижчий за рівень ток-шоу
«Терези» та «Хто там?», які поступово набувають власного обличчя, демонструючи,
принаймні, бажання серйозного підходу до обговорюваних проблем. «Фотограф»
і «Світ нова» — передачі з точним посиланням до певної аудиторії, з претензією
на маніфестичність культури андеграунду та молодіжної субкультуру — можливо,
привернуть увагу певного відсотка глядачів, а, отже, й рекламодавців. Хоча
досвід поширення в Україні журналів на кшталт «Матадор» і «Птюч» свідчить
про те, що поки що ще дуже  вузьке коло тусовочної української молоді
— потенційного споживача такої продукції.

Ну а щодо «Вікон»... Минулого телетижня вони єдині дали два матеріали,
які «струшують підвалини». По-перше, слідом за «Днем» розкрутили підводні
течії, що призвели до появи в ТСН («1+1») сюжету, в якому «провину за вбивство
Вадима Гетьмана було опосередковано покладено на Володимира Горбуліна»
(цитата iз «Вiкон»). При цьому «Вікна» поставили цілком виразно запитання
і щодо того, хто ж нами керує, і щодо відповідальності ЗМІ. Не менш гучним
вийшов сюжет про те, що відбувається нині — в зв’язку з Указом Президента
№ 233 — з компенсаційними сертифікатами, що їх не забрали громадяни...
Те, як це було подано у «Вікнах», дозволило вдумливому глядачеві уявити,
які гроші вже течуть, і в чиї кишені...

Ну а те, у що обходяться СТБ подібні репліки — за умов ексклюзивно-української
«свободи» ЗМІ — чудово ілюструють повідомлення, котрі весь час лунають
у «Вікнах»: що їхніх кореспондентів не допустили на той чи інший захід
за участю VIP від нашої ексклюзивно-вільнодумної державної влади.

 

 

Газета: 
Рубрика: