Володимир ЯЛОВИЙ: «Українське державотворення потребує значних змін»

Серед майже півсотні учасників нинішніх виборчих парламентських перегонів виборчий блок «Євген Марчук — «Єдність» вирізняється насамперед тим, що він чи не єдиний має конкретний і досить успішний досвід не лише у великій політиці, а й самоврядуванні: з відстоювання інтересів киян та Києва в цілому. Адже до його складу, поряд із Партією Свободи та «Солідарністю жінок України», входить також Українська партія «Єдність». Особливою ж відмінністю останньої від багатьох інших партій є те, що саме вона в основному контролювала діяльність у місті виконавчої влади, яка зберегла столицю для успішного проведення помаранчевої революції та справжнього народного волевиявлення у виборі подальшого шляху розвитку нашої держави. Нині нас очікують нові випробування, і, зважаючи на існуючу політичну ситуацію, досить нелегкі. Про це — наша розмова із заступником київського міського голови — секретарем Київради, головою Української партії «Єдність» Володимиром ЯЛОВИМ.

НА ЧАСІ ДЕМОНОПОЛІЗАЦІЯ ВЛАДИ

— Володимире Борисовичу, які чинники спричинили створення блоку «Євген Марчук — «Єдність» саме в такому складі?

— У першу чергу цьому неабияк сприяло наше бажання активно впливати на політичне та економічне життя країни. До блокування «Єдності» з іншими партіями підштовхнула реальна оцінка наших можливостей. Але основну роль для консолідації сил саме в такому складі на нинішніх виборах вiдіграв збіг системи поглядів на державну розбудову України. Це було з’ясовано й при особистих перемовинах із головою Партії Свободи Євгеном Марчуком та головою партії «Солідарність жінок України» Валентиною Гошовською, і на I Міжпартійному з’їзді виборчого блоку «Євген Марчук — «Єдність», головою якого, як відомо, обрано Євгена Кириловича. Лідери блоку прекрасно розуміють, що основним завданням для забезпечення високого добробуту та заможного життя українців є докорінна зміна чинної системи влади. Адже одне з найбільших розчарувань від минулої помаранчевої революції — це зміна облич при владі, а не самої системи влади. Тому з усього цього ми зробили висновок: необхідно свідомо йти у владу всіх рівнів, але насамперед для того, щоб змінити її зсередини. І в нас, повірте, немає іншого виходу ніж з повною самовіддачею боротися за перемогу на цих виборах.

— А на яких засадах блок цього домагатиметься?

— Головним для нас є сприяння єдності українського суспільства та реалізація ідеї народовладдя в нашій країні. Я абсолютно впевнений у тому, що справжнє економічне процвітання України неодмінно пов’язане з демонополізацією влади. І ми збираємося це здійснити через всебічне відродження та глибоке впровадження місцевого самоврядування. Варто зазначити, що, окрім нашого виборчого блоку, сьогодні в українському політикумі більше ніхто не в змозі запропонувати подібну концепцію розвитку місцевого самоврядування. Необхідно максимально наблизити владу до кожної людини та місцевої громади, організувавши з їхнього боку відповідний народний контроль за її діями та реальний на неї вплив. При цьому відповідальність обов’язково мусить бути обопільною. Коли їхні обранці не виправдовують очікувань громади, люди при цьому звинувачують кого завгодно, тільки не самих себе. Ну та чому дивуватися? Ми ще й дотепер налаштовані досить романтично, що за нас подумає та подбає хтось інший. Тоді як за вікном уже ХХI століття. Тож наші громадяни мусять бути значно відповідальнішими за свій вибір на завтрашній день i подальше майбутнє й зобов’язані робити його свідомо.

Як бачите, навіть для окремих політичних сил проведення нинішніх виборів за пропорційною системою приховує чимало підводних рифів стосовно збереження демократичного волевиявлення. А що вже говорити тоді про звичайного виборця, тим більше, коли йдеться про вибори представників до місцевих рад, коли люди муситимуть керуватися не професійними можливостями того або іншого пошукувача депутатського мандата, а чисто спонтанним вибором партійного бонзи, від чого виборчий орган тільки втратить у своїй компетентності. Тому тут далеко не все так просто й є над чим замислитися.

МОЖЛИВА НОВА ХВИЛЯ «ПРИХВАТИЗАЦІЇ»

— Чим це загрожує Києву та киянам?

— Передовсім неочікуваним перерозподілом влади в місті та втратою набутих значними зусиллями киян за надзвичайно несприятливих умов високих темпів його розвитку. Якщо таке раптом станеться, то це відразу негативно позначиться й на економічному стані всієї України. Адже столиця дає сьогодні третину бюджетного наповнення країни.

Сьогодні розгорнуто вже широкомасштабний наступ. Це помітно навіть неозброєним оком. І мета цього наступу одна: вибити столицю з-під тієї команди підготовлених професійно управлінців, яка склалася на сьогодні, й на цій хвилі завести в Київ представників своїх команд. Передусім, для того, щоб використати Київ у своїх політичних ігрищах. Тому сьогодні під прикриттям структуризації суспільства провладні й опозиційні партії роблять усе можливе для того, щоб створити в столиці свої політичні плацдарми. Таким плацдармом вони, насамперед, прагнуть зробити Київську міську раду. Чому? Упродовж десяти останніх років влада постійно спотикалася об столицю, яка не давала можливості спонтанно вирішувати безліч спекулятивних і корисливих питань. Завдяки своїй консолідованій протидії ми вберегли киян від неабияких негараздів. Хоча тиск на нас був шалений.

— І в який спосіб вам вдавалося послабити цей тиск?

— Десь ішли на акціонування, застосовували й інші елементи приватизації, але контрольний пакет акцій завжди залишався за владою міста. Взяти той же банк «Хрещатик», де 67% активів — у власності міста. Можна згадати й київський мільярд гривень. Якби розкладка політичних сил у Київраді була подібною до тієї, що є сьогодні в парламенті, то Київ ніколи б його не відстояв. Сьогодні ж настає той етап, коли всі ці політичні команди наввипередки одна поперед одної прагнуть довершити цю приватизацію. І їх зовсім не цікавить, що буде далі.

Переконаний, що при тому розкладі політичних сил, який може відбутися в Київраді після нинішніх виборів, досягнути злагодженості в роботі буде надзвичайно важко. Тож більшість питань вирішуватиметься в політичному сенсі, тобто не з погляду інтересів киян, а з погляду політичних та фінансово-економічних інтересів представників окремих партій. І в цьому для столичної громади є чимала загроза. Бо на сьогоднішній рівень її соціально-економічного захисту ми виходили довго й важко, а зруйнувати все це можна досить швидко.

Десять останніх років міська влада фактично виконувала роль локомотива подальшого розвитку України. Усі ті проблеми, які виникали в системі управління нашої країни, успішну апробацію на подолання проходили насамперед у Києві. Як би сьогодні не критикували Київ і міську владу, але, погодьтеся, загальна оцінка його розвитку й розбудови позитивна та досить висока. І це, зауважте, за умови, коли ми маємо половину, як мінімум, тіньової економіки, й на добру третину — відсутність правового поля. То це теж треба враховувати. А ми ще за цих умов виходимо на якісь позитивні здобутки.

ХТО ТА ЯК ПЕРЕЙМАТИМЕТЬСЯ ІНТЕРЕСАМИ КИЯН

— А як кияни взагалі ставляться до парламентських виборів за пропорційною системою?

— Схоже, вони тільки тепер починають розуміти, що нинішні вибори проводитимуться не за мажоритарною, а за пропорційною системою. Тому за такої ситуації вони будуть просто дезорієнтовані, й для більшості з них вибір стане випадковим або вимушеним. Тож і результати таких виборів будуть досить непередбачувані. До того ж, кияни добре розуміють, що здебільшого вони обиратимуть не партійні блоки з певною ідеологією, а, швидше за все, акціонерні партійні утворення зі значним капіталом, і цим партійним блокам до їхніх проблем буде байдуже. Це я постійно чую з перших вуст на депутатських зустрічах і прийомах. Найбільше обурює людей, що вже не буде депутатських округів і тепер ні до кого не можна буде звернутися персонально зі своїми конкретними проблемами. А те, що тепер доведеться стукатися в приймальні політичних партій, людей тільки дратує й відлякує.

То я ставлю собі запитання: коли будуть ліквідовані нинішні виборчі округи, до кого люди звертатимуться зі своїми малими й великими бідами? У такому випадку їм залишиться хіба що приходити на Хрещатик, 36, мітингувати перед Київрадою під час проведення сесій. Тоді як депутатські приймальні знімали дуже багато досить гострих питань... А який авторитет у тих, хто прийде в ради? Я заради цікавості продивився сьогодні список по місту й неабияк здивувався. Там чомусь з’явилися секретарки політиків-бізнесменів, їхні діти, діти дітей тощо. Одразу стає зрозуміло, що це цілком випадкові люди, зовсім не підготовлені до роботи в Київраді. Чи вони, може, розраховують потім просто продати ці свої місця?

— Тоді як нинішні депутати, йдучи в Київраду, проходили певну школу роботи з людьми?

— Так. Тому що вони йшли індивідуально, хоча, можливо, і як представники партії. Між іншим, так і треба було зробити, щоб у депутати місцевого рівня люди йшли по мажоритарних округах як представники партій, а тільки потім за результатами виборів створювати фракції та блоки.

— А хто нині з числа нових майбутніх обранців у депутати має досвід роботи з людьми?

— Практично ніхто. Бо працюють насамперед гроші й реклама партійних блоків, а в окремих випадках спрацьовує ім’я лідера, тобто бренди. Тим більше, що в регіонах ніхто з людьми персонально не працює. І чого в такому разі можна чекати від новообраних депутатів Київради. Вони просто копіюватимуть наш парламент: поділяться на фракції й півроку битимуться за посади, попутно багатьох звільнивши, щоб посадити своїх людей. А потім займуться відбиванням своїх інтересів. Це в Київраді. У подальшому почнеться ланцюгова реакція й на районному рівні. Тому прогнозовано після виборів на столицю чекає досить серйозне випробування.

— А ваша особиста оцінка пропорційної виборчої системи?

— Вважаю, що вона на нинішньому етапі розвитку демократії та нашого суспільства буде не на користь столичній громаді. Вона дещо завчасна. До такої системи виборів на місцевому рівні ми повинні були прийти через 10—15 років, не раніше. Повинна певним чином скоротитися кількість партій. І це відбудеться вже після нинішніх виборів. Бо фінансову конкуренцію в першу чергу не витримають малі партії. Адже не секрет, що сьогодні йде насамперед боротьба грошей, а не партійних ідеологій.

— Чи були, на ваш погляд, якісь інші, більш прийнятні варіанти проведення нинішніх виборів на місцевому рівні?

— Безумовно. Тут досить доцільною була б схема п’ятдесят на п’ятдесят. Тобто на 120 місць у Київраді 60 депутатів ішло б від мажоритарних округів, а ще 60 — від політичних блоків і партій. Так, як це було у Верховній Раді. Там, до речі, у цьому плані тренувалися два скликання. Тоді як на місцевому рівні ми чомусь одразу перейшли на пропорційну систему. І цим неабияк зневажили весь український народ. Бо ніхто чомусь не поцікавився його думкою про таке доленосне рішення. Хоча мусили б. Це й згідно Конституції України, і тим більше згідно Європейської хартії самоврядування.

— На що в такому випадку сподіватися киянам?

— Для столиці, я вже казав, післявиборний період буде досить складним. При цьому виникнуть проблеми чималі й для новообраного мера міста в плані взаємодії з Київрадою як із політичною структурою. Треба чекати колотнечі також довкола міського бюджету. Сьогодні в ньому значною мірою представлені інтереси киян. А як із цим буде в наступній Київраді, сказати дуже важко. Бо сьогодні бюджет узгоджувався по комісіях, а також із депутатами згідно ситуації в округах. Але не було інтересів корпоративних політичних груп. Тепер же, побоююся, що гору візьмуть саме їхні інтереси. І це буде виражено досить яскраво. Тому на рівні Київради буде вестися досить напружена робота. Як і в державі взагалі. При тому політичному розшаруванні, яке склалося, я сьогодні просто не уявляю, як можна без втрат вийти з цієї ситуації.

ПОТРІБНА РЕАЛЬНА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ

— А в чому ж тоді вбачається вихід?

— Він полягає у єднанні. Подібна консолідація нашого суспільства можлива, але на таких спільних засадах, які б ні в кого не викликали сумніву.

— Тобто довкола національної ідеї.

— Десь так. Але ніхто її чомусь не може чітко сформулювати й висловити. А дехто стверджує, що її взагалі немає.

Для мене особисто національна ідея — це жива річ, яка може змінюватися з плином часу як за акцентами, так і за змістом. Сьогодні національна ідея, на мій особистий погляд, полягає в тому, щоб на основi розвитку самоврядності, місцевого самоврядування об’єднати українське суспільство. За рахунок децентралізації влади, кардинальної зміни системи управління суспільством й наближення влади до кожної конкретної людини, до кожного громадянина України необхідно консолідувати українське суспільство й тим самим досягти значно вищого рівня демократії. І це реально. Бо до цього вже давно визріли всі регіони, у тому числі й Донбас.

Об’єднання українського суспільства — це, безумовно, питання номер один на порядку денному. Колись Леонід Кучма запитував здивовано: «Люди добрі, скажіть відверто, що ми будуємо, яке суспільство?» І треба було б чесно сказати, що прагнемо будувати буржуазно-демократичну республіку. Тоді як насправді будуємо буржуазну республіку з олігархічним і награбованим у народу капіталом, значна частина якого не легалізована й знаходиться в тіні. Досить часто саме тіньовий капітал рухає суспільством. А тому маємо неочікувані рифи на шляху цього руху. Та й саме суспільство взагалі стає непередбачуваним. І це найнебезпечніше для нього та країни. Бо багато хто з можновладців поводиться зовсім непрогнозовано в такому випадку.

— Вас це дивує?

— Мене, особисто, ні. Оскільки вся справа в тому, що ми зовсім не відійшли від авторитарної моделі управління в Україні. Лише спробували її демонтувати. Дах зняли, а все інше залишилося без змін. Нинішня влада теж багато чого гарного задекларувала по демократизації системи управління країною, але практично нічого в цьому напрямку не зробила. Взяти ту ж політичну реформу. Здійснений нею перерозподіл влади між Президентом України, Верховною Радою та Кабміном абсолютно нічого не вирішує в цьому плані. Бо він не підкріплений ні місцевим самоврядуванням, ні якимись суттєвими змінами до законів. А раз так, то насправді залишилися всі ознаки авторитарної держави, правда, дещо ослабленої.

— Ваші висновки?

— Однозначно стверджую, що нам необхідно розвивати самоврядування у Києві й децентралізувати міську владу, щоб мінімізувати втрати в управлінні містом. Так, управлінські імпульси зверху повинні йти, але всі питання, пов’язані з благоустроєм території, обслуговуванням населення, роботою жеків, мусять бути передані в управління самому населенню. До речі, жеки повинні стати комунальними підприємствами, які працюватимуть на договірній основі за замовленням. Влада, яка стосується безпосередніх інтересів людей, мусить бути максимально до них наближена, а самі громадяни просто зобов’язані якнайповніше розширювати свою участь у цій владі за допомогою будинкових та вуличних комітетів. Якщо ця теза чітко закріпиться в свідомості киян й невдовзі вибудується сама система такого управління, то тоді ніяка Київрада її ніколи не зруйнує. Але на це потрібен час. І професіонали.