Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

«Наше суспільство поволі виробляє імунітет від занесених із Москви хвороб»

5 січня, 2017 - 14:28

Війна змушує нас визначитися відносно того, яку державу ми хочемо побудувати. Вже майже три роки війна для нас — це жорстокий і прискіпливий екзаменатор, навіть певною мірою час одкровення. Розкручені ідоли стали розчаруванням. Терміни на кшталт «боротьба з корупцією» та «необхідність реформ» вицвіли від відсутності конкретних дій. Проте залишається надія на те, що народ, який зміг у час страшних випробувань мобілізуватися, створивши рухи добровольців і волонтерів, зрештою здатен і до старанної, надскладної роботи з розбудови держави.

Цей рік був 25-ю річницею відновлення Україною незалежності. В Декларації про державний суверенітет, написаній рукою дисидента Левка Лук’яненка, значиться ключова фраза про «тисячолітню традицію державотворення». Експерти «Дня» в черговий раз зробили зріз часу нашого, без сумніву, історичного періоду, в якому українці випробовуються не лише на міцність, а й на спроможність виправдати згадану фразу, що прописана в паспорті держави.

Отже, наприкінці року за доброю традицією «День» звернувся до своїх авторів, постійних читачів, партнерів та експертів із проханням відповісти на чотири запитання нашої новорічної анкети. Чесні відповіді з одного боку виступають «маркером» того, як країна провела рік, які шанси використала, а які безповоротно втратила. З другого — слугують певним прогнозом очікувань у 2017-му. Переконані, що вам цікаво буде з ними ознайомитися.

1. Які події 2016 року, на вашу думку, вплинули на Україну і світ?

2. Чим рік, що минає, став особливим персонально для вас?

3. Кого вважаєте героєм і антигероєм року?

4. 2016-го наше видання відзначило 20-річчя свого існування. Ви і «День». Які проекти газети за всі ці роки відіграли найбільшу роль для розвитку нашого суспільства?


Олег ПУСТОВГАР, член правління Полтавського обласного товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка:

1. Теракти ісламських фундаменталістів у Європі, потік мігрантів можуть посилити консервативні, традиціоналістські течії в політикумі низки країн ЄС. Варто замислитися і над глибинними причинами результату референдуму у Великобританії. Щоправда, для України на цьому історичному етапі важливіша позиція британців, зокрема правлячої Консервативної партії щодо російської агресії, а вона не просто не змінилася, ба навіть стала ще жорсткішою. Ідентичною до британської є позиція Польщі, зокрема консерваторів із «ПіСу», які пропонували посилити санкції проти Росії. Схоже, що надмірного захоплення лібералізмом у ЄС не спостерігається. Важливо, щоб ці процеси не спричинили додаткових впливів Росії в Європі (а Москва, як відомо, успішно «грає», використовує «поправішання» виборця низки європейських країн), а то й, не доведи Боже, занепаду ЄС як культурного, економічного та геополітичного гравця.

Обрання Дональда Трампа, який переміг на антимусульманській і традиціоналістській хвилі, — це вагома подія. Які зміни вона принесе планеті? Про це говорити зарано, бо невідомо, наскільки жорстко риторика Трампа втілюватиметься в життя, й чи втілюватиметься взагалі. Викликають занепокоєння його проросійські заяви, які пролунали цього ж 2016 року.

Серед успішних реформ, які все-таки змінювали Україну на краще цього року, можу назвати запровадження системи «Прозоро». Цифра, озвучена в уряді, переконлива — сім мільярдів економії бюджету. І це лише початок. А ще «децентралізація». Бюджети об’єднаних громад зросли в рази. Можна наводити дуже багато прикладів успішних інфраструктурних, освітніх та медичних проектів, які здійснили об’єднані територіальні громади, зокрема на Полтавщині.

2. Я вже чверть століття в національно-демократичному таборі. Всі ці роки національно-демократичні сили (маю на увазі як партійний, так і громадський сектори) не стомлювалися наголошувати на потребі всебічної декомунізації як невід’ємної частини ширшого процесу — деколонізації. Адже російський більшовизм — це, з нашого погляду, лише прояв російського імперіалізму. Упродовж двадцяти років ми, націонал-демократи, формували громадську думку, продукували силу-силенну ідей. Та праця не була марною. Засіяне зерно поволі дає сходи.

Зрозуміло, що «Просвіта» в Полтаві не могла не скористатися шансом, що його дав «декомунізаційний» закон. Йшлося про можливість реалізувати давні мрії. Тож цілковито поринув у «декомунізаційні» процеси. Розробив і втілював разом з однодумцями із громадського патріотичного середовища Полтавщини громадсько-волонтерський проект крайової «Просвіти» «Декомунізація на Полтавщині». Ключовим етапом проекту стала підготовка просвітянами, у тім числі й автором цих рядків, проекту розпорядження голови ОДА Валерія Головка, яким, серед іншого, передбачено реконструкцію і кардинальне оновлення експозицій радянського періоду в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. До речі, нещодавно в ньому відкрилася нова постійна експозиція, присвячена УНР, діячам національного відродження, зокрема «Просвіти», діячам української революції 1917 — 1921 рр.

Для мене рік, що минає, запам’ятався також просвітницькою інтернет-кампанією про назви вулиць Полтави та моніторингом виконання Закону через інформзапити до органів місцевого самоврядування й виконавчої влади. Проте ключовим етапом проекту виявилася участь просвітян у Полтавській міській громадсько-науковій топонімічній групі, 70 відсотків напрацювань якої стосовно перейменувань було враховано облдержадміністрацією. Особливо приємно, що вшанували таких постатей загальнонаціонального масштабу, як Симон Петлюра і патріарх Мстислав, причому йдеться про ті вулиці, де вони народилися, зростали, де минало їхнє дитинство.

3. На жаль, російсько-українська війна триває. Героїзм українських воїнів, які захищають нашу землю від російського імперіалізму, вражає. Прикладів можна наводити безліч. Але мене особисто вразив подвиг Володимира Жемчугова. Український партизан втратив обидві руки, втратив зір після підриву на російській міні, витримав протягом року жахливі тортури в полоні бойовиків. Але не втратив віри в Україну, в її майбутнє, в перемогу над імперією зла. Слава Богу, його вдалося витягти з полону. Володимир Жемчугов — справжній патріот і герой. Так само можна назвати Ігоря Гордійчука, героїзм котрого в боях за Савур-могилу 2014 року назавжди увійде в історію України. Дуже зворушливим цьогоріч на параді з нагоди 25-ї річниці Незалежності був епізод, коли Президент урочисто присвоїв йому звання генерал-майора. Гордійчук — це жива легенда.

Якщо говорити про творчі звершення, творчий героїзм, то варто виокремити перемогу Джамали на Євробаченні. Наша співачка зробила все можливе і неможливе для цього. Це перемога духу українського та багатостраждального кримськотатарського народу. І хай би хто там що казав про «аполітичність» конкурсу, завдяки Джамалі весь світ ще раз мовою пісенної творчості почув: Крим — це Україна!

Безсумнівно, антигерой — Надія Савченко, чию пов’язаність із кумом Путіна Медведчуком не вдалося приховати. Її останні дії і заяви — це акт державної зради. Припускаю, що вона вже давно завербована російськими спецслужбами. Прикро, що НРУ, в якому я перебував протягом 18 років, нині настільки здрібнів, що дозволяє собі політичні консультації з відвертою креатурою Кремля. Водночас тішить, що українське суспільство дуже швидко розгледіло в Надії політичну аферистку: про це свідчать дані соціології, які показали неймовірне падіння рейтингу Савченко — від 40 відсотків довіри до рівня статистичної похибки. Це теж один із підсумків року: російським майстрам гібридної війни дедалі складніше маніпулювати українцями. Наше суспільство поволі виробляє імунітет від занесених із Москви хвороб.

4. «Україна Incognita» — яскравий приклад успішного науково-просвітницького проекту, спрямованого на відродження історичної національної пам’яті українців. Без перебільшення: фундатори сайта роблять справу загальнодержавної ваги.

Звісно, просто неможливо оминути увагою видавничі проекти «Дня». 1994 року я був учасником міжнародного форуму «Комунізм — глухий кут цивілізації». Головував на ньому В'ячеслав Чорновіл. Серед гостей та ключових доповідачів був Джеймс Мейс. Відтоді зацікавився науковим і публіцистичним доробком цієї Людини з великої літери, яка так багато доклала зусиль для того, щоб світ і постгеноцидна, посттоталітарна Україна дізналися правду про геноцид 1932 — 1933 років. Тому мегаважливим виданням вважаю книгу Джеймса Мейса«Ваші мертві вибрали мене…». Дуже хотілося б, щоб вона була в бібліотеках усіх середніх і вищих навчальних закладів України.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments