Холодно...

«Ми готові витерпіти холод, аби потім краще жилося», — пригадуються слова з минулорічного Майдану. Їх актуальність особливо підкреслена розпалом «газової кризи» у відносинах України й Росії. Невже її неможливо було передбачити? Чому вона застала Київ зненацька? Чому за її вирішення взялися «в пожежному порядку»?

Цей знімок було зроблено нашим фотокореспондентом рік тому на холодному Майдані, сповненому надій і віри. Люди були готові витримати лють зими, відчуття ризику, вони в один голос говорили: вистоїмо. І з недовірою ставилися до будь-кого, хто б наважився запитати: а не розчаруєтеся? Минули революційні дні, однак революційні зміни так і не настали.

Гадаємо, проблема сьогодні не лише в завищених очікуваннях. Це найлегше пояснення поширеному розчаруванню у суспільстві. Будь-які зміни — і політичні, й економічні — справді пов'язані з болісним сприйняттям: так було і у випадку з польською «шоковою терапією», так було і в часи вугільного реформаторства у Великій Британії... І Лешек Бальцерович, і Маргарет Тетчер могли говорити про завищені очікування через рік після започаткування радикальних змін у своїх країнах, оскільки на впровадження їхніх реформ знадобилися роки. Чи можна про це говорити зараз в Україні? Де ініціативи, які принесуть свої плоди через п'ять-десять років?

Політика Росії щодо України завжди характеризувалася прагматичністю і холодним розрахунком. І тут жодних ілюзій не могло бути. Особливо на виняткове ставлення з боку Москви не могла розраховувати нинішня українська влада. Росія давала це зрозуміти і своєю поведінкою на минулорічних виборах. Доносили свої оцінки, позбавлені будь-якої симпатії до «помаранчевих», російські можновладці й упродовж останнього року. Важко не погодитися з тими, хто вважає, що Москва використовує «газовий важель» у політичних цілях. Але чи вжив Київ превентивних заходів для того, щоб нейтралізувати такий вплив?

Аби «виміряти» температуру настроїв громадян України на тлі останнього напруження у відносинах із Росією, «День» звернувся до своїх респондентів.

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету, кандидат економічних наук:

— Безумовно, в розрахунках за енергоносії між Україною і Росією потрібно впроваджувати світові ціни. Однак викликає подив, чому попереднє керівництво держави не здійснювало крокiв для впровадження таких цін раніше, роблячи тим самим економіку України вразливою щодо до економіки свого північного сусіда. А також те, що українське керівництво не опікувалось проблемою №1 для нашої економіки — зниженням енергомісткості промислового виробництва. Адже відомо, що зараз в Україні на один долар валового національного продукту витрачається у кілька разів більше умовного палива, ніж у розвинутих європейських країнах. З такою енерговитратною економікою конкурувати на зовнішніх ринках можна тільки за рахунок низьких заробітних плат та штучно здешевлених енергоносіїв. Але ціни, які пропонує Росія, не є світовими, не є економічними, вони є політичними. На грошову систему розрахунків за енергоносії, яка існує в цивілізованому світі, переходити, безумовно, треба. Проте цей перехід має бути поетапним, не миттєвим, але і не занадто тривалим. А рівно таким, щоб Україна могла вжити невідкладних заходів стосовно впровадження енергозберігаючих технологій. По-перше, — в металургійній і хімічній галузях, які є основними промисловими споживачами російського газу. По-друге, — в комунальній сфері, виділяючи на названі цілі великі реальні кошти з бюджету. І це дозволить суттєво зменшити внутрішнє споживання газу.

Небезпека для нашої країни підсилиться, якщо Росії вдасться виграти інформаційну війну. Тривожні настрої українських громадян можуть підживлювати російські засоби масової інформації, й у зв’язку з цим знову виникає проблема захисту українського інформаційного простору. Вважаю, що випинання газової проблеми з боку Росії переслідує, насамперед, не економічну, а політичну мету — розбурхати наше суспільство, довести неспроможність нинішньої влади, сприяючи таким чином перемозі на наступних парламентських виборах бажаних для Росії політичних сил. Але в України є потенційні й не слабкі козирі. Ціна транзиту газу, наприклад. Не слід боятися порушувати проблему розміру плати за базування Чорноморського флоту в Севастополі, проблему використання радіолокаційних станцій.

Те, що відбувається з ціною на газ, не є трагедією для України. Це може спонукати Україну, за прикладом Японії середини 70-х років минулого століття, до швидшого впровадження енергозберігаючих технологій. У свою чергу це дасть додатковий шанс, який слід використати для адаптування до вимог Європейського Співтовариства і, відповідно, наближення вступу до цієї структури.

Володимир ПРИТУЛА, керівник Кримського центру незалежних політичних дослідників та журналістів:

— Очевидно, що підґрунтя так званих газових розбіжностей між Росією та Україною є геополітичним. Інакше як політичним тиском російського керівництва на нинішнє керівництво України це назвати не можна. Очевидно, що позиція Росії продиктована не братерськими почуттями до України і не нормами міжнародного права, а прагненням «помсти» за не той вибір українського народу, який би сподобався керівництву Росії. Звичайно, це може позначитися на виборах, бо всі газові претензії Росії до України — це сигнал тим нашим виборцям, хто прислухається до думки Москви: мовляв, не голосуйте за нове керівництво України, бо Росії воно просто не подобається. Разом з тим це є і обманом російського народу, оскільки в російських ЗМІ ситуація в нашій країні та політика України відображаються не такими, якими вони є насправді, а спотворюються у вигідному для Кремля світлі. Це щонайменше нецивілізовано, але не ми встановлюємо правила поведінки російського керівництва, тому Україна в цьому разi має діяти у відповідності до наявної ситуації, виходячи з власних державницьких інтересів. Треба бачити, що українське керівництво останнім часом демонструє виважену позицію стосовно Росії, попри те, що минулого року російське керівництво брутально втручалося у внутрішні справи України. Однак у Росії цю виважену позицію не оцінили; очевидно, що там розуміють тільки позицію сили. Тому я вважаю, що Україні слід жорсткіше поводитися стосовно інтересів Росії в Україні — військових, бізнесових, політичних, державних, і не допускати невиправданих поступок. Кожна преференція з боку України повинна бути відповіддю лише на адекватну преференцію з боку Росії, а всі відносини мають бути рівноправними. Я певен, що наші взаємні розрахунки мають відповідати світовому рівню, але вони мають бути такими не лише при купівлі газу, а й у всіх інших сферах — військовій, комерційній, політичній тощо. З іншого боку, ситуація, коли українське державне керівництво за 14 років незалежності не спромоглося забезпечити достатній рівень енергетичної незалежності чи хоча б диференціації джерел енергії, — сором для всіх попередніх президентів і урядів. Але і зараз ще не все втрачено. Азово-Чорноморські поклади нафти та газу є досить потужними, за даними геологічної розвідки, вони порівнювані з каспійськими, тому при достатньому рівні організації праці, достатній допомозі «Чорноморнафтогазові», який уже неодноразово заявляв, що зможе за певних умов самотужки забезпечити країну паливом, український уряд, вважаю, зможе з честю вийти з цієї складної ситуації.

Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ, політолог, м. Донецьк:

— Я вважаю, що ситуація, яка у нас склалася з газовими поставками з Росії, є не чим іншим, як справжньою економічною війною, оголошеною Україні. І український народ це розуміє. Достатньо поговорити з будь-яким громадянином України — причому навіть проросійськи налаштованим громадянином, — аби зрозуміти, що люди обурені поведінкою Росії, діями її керівництва, газових компаній. Багато людей просто розчаровані, й особливо це розчарування виявляється в наших східних областях. Для Західної України такий стан справ не став особливою новиною, він був прогнозованим, а от Схід зазнав несподіваного удару, усвідомивши, що насправді Росія до нас ставиться неприпустимо. І, хоч як це дивно, такий стан речей дійсно вплине на зміни в настроях громадян напередодні виборів. Але станеться це не в тому напрямi, в якому бажає Росія, а в тому, який справдi потрібен Україні: Росія, по суті, допоможе нам перемогти на виборах, адже її дії автоматично дискредитують дії проросійських опозиційних сил. Громадяни прозріють і побачать, хто справжній друг нашої країни. І в результаті дії Росії фактично прискорять темпи нашого руху до ЄС, євроатлантичних структур, які підтримають Україну. Адже ні юридичних, ні економічних підстав для таких вчинків Росія не має, і я вважаю, що світова спільнота просто не дозволить їй так діяти. Шантаж невдовзі закінчиться.

Петро ГОЛОВАТИЙ, політолог, м. Харків:

— Це продовження старої торгової війни, але в гіршому політичному варіанті. Усе, що відбувається, називається газовим шантажем, якого слід було очікувати в енергетичній сфері. Найменше в цих відносинах економіки, а більше політики. Для Росії тепер важливо загнати Україну в орбіту своїх впливів, почати управляти газотранспортною системою, що в кінцевому результаті позбавить Україну самостійності — й економічної, й політичної.

Нинішня поведінка Росії нагадує її поведінку на минулих виборах. Багато з тих, хто був лояльно налаштований до Росії, після явного втручання почали настороженіше ставитися до її політики. Не братимемо до уваги вкрай проросійсько налаштованих — їх нічим уже не переконаєш. До Росії, особливо у Східній Україні, ставляться з симпатією, але своїми діями вона сама від себе відштовхує. У суспільстві вже, можна сказати, змирилися з подорожчанням цін і сприйняли їх. Добре це чи погано, але дійшли висновку, що це неминуче. До того ж підвищення цін однаково мало статися, оскільки це підштовхне нас до європейських стандартів. Річ у тiм, що ми практично повністю залежимо від Росії в енергопостачанні. Є таке поняття, як енергетична безпека, за якої постачання з одного джерела не повинно перевищувати 25—30%, а в нас це практично 100%. Особливо щодо газу. За майже 15 років в Україні не зроблено нічого, щоб змінити цю ситуацію, коли ми порівняно з іншими країнами споживаємо набагато більше газу на випущену продукцію, ніж усі країни Європи. Нічого не вкладалося в енергозбережні технології. Ми розбалувалися, а оскільки нас поставили перед такою проблемою, то, може, хоч тепер почнуть щось робити. Так, це погано, що доведеться більше платити, але в кінцевому результаті це благотворно позначиться на громадянах. Це неминуче. Питання в іншому — наскільки швидко це станеться.

Що стосується політичних симпатій у суспільстві, то вони зараз повністю залежать від того, як уряд впорається з енергетичною кризою. З одного боку, довіра до влади похитнулася, а з другого, — навіть зміцнилася. Усе залежить від того, яких принципів хто дотримується. Річ у тiм, що навіть Партія регіонів не зацікавлена в підвищенні цін на газ, бо їхні основні фонди залежать від енергоспоживчої металургії. Хоча, можливо, хтось на цій проблемі спекулюватиме. Зараз імідж української влади залежить виключно від того, наскільки достойно вона зможе вистояти в цьому газовому конфлікті, iнакше довіра до неї підірветься остаточно.

Володимир ФІСАНОВ, доктор історичних наук, завідуючий кафедрою міжнародної інформації історичного факультету Чернівецького національного університету:

— Гадаю, вдасться врегулювати проблему, і до певної міри її буде вирішено. Росія послабить свій наступ, зменшить тиск і, зрештою, знизить ціну, але питання все ж залишиться відкритим. Насторожує інше. За майже 15 років незалежності держави нам час навчитись передбачати виникнення подібних проблем, бути більш далекоглядними та мати стратегію запобiгання різним явищам. Необхідні різнобiчні аналітичні підходи для недопущення криз та пошуку альтернативних рішень, без них ми втрачаємо вплив на ситуацію.

Щодо реакції суспільства, то в нашому регіоні громадяни не відчувають особливого розпачу. Якщо стан справ на газовому ринку призведе до труднощів у повсякденному житті — ми їх витримаємо, і не таке переживали. Але це позначиться на ставленні людей до центральної влади, яка не враховує стратегічних інтересiв нашого суспільства, пасивно здійснює зовнішню економічну політику.

Із позиції Росії — це можливість тиску на Україну, особливо напередодні виборів. Усі ці події позначаться на передвиборних перегонах. Очевидно, вони мають на меті підняти протестні настрої на сході, подаються як наслідки програшу Януковича на президентських виборах та напрямів діяльності нинішньої влади. Але чи зміниться ситуація на краще після виборів — питання проблематичне. Не думаю, що вдасться щось кардинально змінити, адже якщо зараз будуть прийняті якісь рішення, вони навряд чи матимуть зворотну дію, незалежно від того, хто переможе на виборах. Взагалі вирішення економічних проблем залежить від якості, гнучкості та адекватності дій політичного керівництва країни.

Світлана КАПНІНОВА, голова житлового кооперативу «Україна», м. Луганськ:

— Вимога нашого північного сусіда підвищити газові ціни — для України досить болісне рішення. Ми бачили, як нова влада з самого початку намагалася якнайдовше затягнути вирішення цього питання. Ініціювавши тему переходу відносин між «Газпромом» і «Нафтогазом» у площину грошових відносин, керівництво запевняло, що такими методами ми зможемо добитися від Росії значних преференцій. Однак усе вийшло з точністю до навпаки — ми як держава не тільки не відстояли своїх принципів, а й загнали дуже непросту ситуацію в глухий кут. Тільки недалека в економічному сенсі людина не може зрозуміти, що вслід за підвищенням світових цін на нафту слід очікувати неминучого зростання вартості природного газу. «Братський» дешевий газ коли-небудь повинен закінчитися, і цей момент настав зараз. Ту інформаційну війну, яку оголосили російські газові начальники, населення сприймає як бажання зашкодити іміджу української влади перед майбутніми парламентськими виборами. Але ж ми самі винні: скільки говорили про необхідність кардинального зниження енергоємності вітчизняної економіки, але насправді за вирішення цієї проблеми навіть не спромоглися взятися. Хоч і опозиції «газове» протистояння не додає політичної ваги через те, що всім нам у найближчому майбутньому доведеться затягнути пояси. За своєю посадою мені щодня доводиться вирішувати питання жителів будинку, тому можу донести до читачів їхню колективну позицію. Насамперед усі розуміють, що незабаром на нас чекає поголовне зростання цін на товари та послуги, що не додає ваги владі як такій. Також перед людьми постає проблема енергозбереження — багато подумують про те, щоб перейти на автономне опалювання своїх квартир, що дозволить економніше витрачати фінансові ресурси. А переважна більшість тих, із ким мені довелося обговорити газові розбіжності, сходяться на думці, що Росія оголосила Україні економічну війну, а наші державні мужі не зуміли вчасно підготувати вагомі аргументи з цього болісного питання.

Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політолог (Львів):

— На мою думку, російська влада, російський політикум на сьогодні зрозумів, що форма впливу на українські вибори, на українську політику через технології, через політичну підтримку тих чи інших політичних сил є неефективною. Економічні відносини — набагато зручніша форма відстоювання інтересів Росії в Україні. Проте в цій ситуації дивує і позиція України, і позиція Росії. Я вважаю, що Росія перегнула палицю у стрімкому підвищенні ціни на газ. Це вже більше схоже не на економічні відносини, а на економічно-політичний шантаж.

Однак питання в тому, чому Україна допустила, що в найскладніший момент, напередодні зими, напередодні парламентських виборів, відбуваються такі речі. Чи була позиція української сторони в контексті цих переговорів адекватною? Мені здається, що ми самі дозволили росіянам так поводитися в цій ситуації.

Як газова конфронтація вплине на виборчу кампанію? Я вважаю, що газова тематика не може бути консолідуючим чинником на українських виборах. Поняття енергетичної безпеки держави не сягає рівня розуміння, як кажуть, пересічного виборця. Люди все ж таки звикли до того, що ці стратегічні питання має вирішувати держава.

На мою думку, Віктор Янукович і надалі використовуватиме «російську» тему. Скоріше за все, це буде просто месидж для Россії, що він готовий як впливовий і найбільш рейтинговий політик в Україні відстоювати ті спекулятивні речі, які так само важливі для Кремля, — інше питання, наскільки ефективно...

Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Якщо хтось розраховує на політичний ефект від газової «війни», то він дуже помиляється. Політичні вподобання українських виборців здебільшого вже визначені, й вони не можуть бути різко змінені таким чинником, як підвищення цін на газ. Справді, можливе певне зростання антиросійських настроїв, але тільки в тієї частини виборців, що і раніше критично ставилася до Росії, вбачаючи в ній загрозу для незалежності України.

Якщо Президент і політичні сили, які його підтримують, займуть жорстку та послідовну позицію відстоювання національних інтересів; якщо вони заявлять, що зараз суспільство стикається з неприкритим шантажем і ми повинні бути готовим до цього випробування, то можуть згуртувати навколо себе певну частину суспільства, але не всіх. На жаль, такі політичні реалії.

Нинішні події матимуть досить серйозні стратегічні наслідки для української еліти, що плекала якісь ілюзії відносно Росії. Грати роль сателіта Росії ще якийсь час можна, але ця гра буде програшна.

Якщо оцінювати динаміку конфлікту, то, звісно, напруження між двома нашими країнами зростає. Але наші народи дуже багато що зв’язує, щоб розпочинати «холодну війну», від якої ніхто не виграє. Що стосується програшу Росії, стратегічного програшу, то він полягатиме в тому, що нинішня жорстка позиція Росії в газовому питанні просто віддалить Україну від Росії. Зрештою це підштовхне нас до Заходу, тобто ефект буде прямо протилежним.