Консерватизм галичан не витримує випробування Кучмою
Майже протягом усієї своєї історії Галичина перебувала на задвірках імперій. Ця обставина вплинула на формування своєрідного галицького консерватизму: нехай зле, аби не було гірше. Зміна влади все ще лякає західного українця своєю непередбачуваністю і можливою втратою державності. На формування та підтримання в народі саме такої думки і спрямовані нині всі зусилля державної пропаганди на Галичині.
Однак схема попередніх виборів, коли обраного Сходом Леоніда Кравчука в його намаганні вдруге обійняти посаду президента підтримав Захід, цього разу навряд чи спрацює. Причин для цього є щонайменше дві: Леонід Кучма та Євген Марчук. Це ще раз підтвердили поїздки кандидатів західними областями наприкінці минулого — на початку цього тижня.
Леонід Кучма, який за час свого президентства дбайливо виплекав на Заході України (тут найвищий рівень безробіття і один із найменших рівнів доходів населення) свого «головного конкурента» — соціально-економічну ситуацію, цього року, щонайменше, двічі поставив під сумнів галичан і свої «державницькі» переконання, спочатку — проголосивши державним святом 17 вересня, а потім — дозволивши складати вступні іспити російською мовою. Імовірно, що саме втратою (здавалося б, наперед гарантованого) електорального грунту на Галичині і пояснюється остання поїздка чинного Президента — 19 вересня — на святкування Дня міста.
Місцевій владі довелося виявити неабияку винахідливість, щоб згладити негативний ефект від президентського Указу «Про святкування 60-річчя возз'єднання українських земель в єдиній Українській державі». На Галичині ще пам'ятають, чим — колективізацією, арештами, засланнями, гоніннями на церкву — завершилося введення радянських військ на Західну Україну «золотого вересня» 1939-го року. Не кажучи вже про те, що більшості з місцевих жителів добре відомо, що це сталося після підписання так званого пакту Молотова — Ріббентропа і що радянські війська фактично вдарили в спину Польщі, яка ще чинила опір Німеччині. Тут також добре пам'ятають, що справжнє об'єднання українських земель відбулося 22 січня 1919 року, — Акт Злуки, підписаний між УНР і ЗУНР, що й засвідчив «живий ланцюг» 22 січня 1990 року, який з'єднав Київ зі Львовом.
Напередодні «державного свята» і приїзду Кучми голова Львівської облдержадміністрації Степан Сенчук знайшов «вихід» із ситуації, заявивши на прес-конференції, що Президента підставили із цим указом, але свято, виявляється, можна святкувати по-різному. Тому, як зазначає ЦЖД, враховуючи амплуа Л.Кучми як борця із «червоною загрозою», Львівська облдержадміністрація і «Злагода» відзначили цей день проведенням антикомуністичного конгресу. Як зауважив присутній на цьому заході народний депутат, член СПУ Іван Чиж, його «неприємно вразило, що на антикомуністичному конгресі головували й розповідали про злочини комунізму колишні партсекретарі та парторги».
Однак навіть такі «правильні» для Львова заходи не принесли Леонідові Даниловичу значних дивідендів. «Під час виступу Леоніда Кучми на відкритті стадіону «Україна» стався вельми цікавий епізод, — зазначає директор кіностудії «Галичина-фільм» Василь Босович. — Ведучий Олександр Богуцький проголосив, що хто любить львівські «Карпати», так само любить і Леоніда Кучму. І що цікаво, після цих слів на стадіоні запанувала тиша. Далі ведучому довелось рятувати ситуацію й проголошувати, що ми всі любимо нашу Україну. Цей момент могли чути і радіослухачі. Для мене важливим є те, що навіть молодь, якій, здавалось би, однаково, що кричати на стадіоні, не відгукується на такі заклики».
З патової ситуації, в яку він сам себе загнав (адже навіть у Львові його традиційні заяви про «європейський вибір» України вже сприймаються скептично), Кучма вирішив вийти, використовуючи ідеї свого головного конкурента — Євгена Марчука, висловлені ним ще під час поїздки на Львівщину весною цього року. Без посилань на першоджерело і, звичайно, без тіні докору сумління Леонід Кучма заявив, передає Інтерфакс-Україна, що вважає необхідним «поставити крапку на проблемі примирення ветеранів Великої Вітчизняної війни та воїнів ОУН-УПА», навівши приклад Іспанії та Польщі.
«У виступах Кучми часто вловлюю багато ідей, про які я чув вiд інших політиків, — каже Василь Босович кореспондентові «Дня» Олександру СИРЦОВУ . — Зокрема, ідею загальнонаціонального примирення вперше озвучив Євген Марчук. Здається, це було навесні цього року. Мушу зауважити, що ця ідея живе в серці кожного українця. І штаб Леоніда Кучми оцінив цю знахідку опозиційного політика. Леонід Данилович добре розуміє, що в Західній Україні вона повинна спрацювати. Однак є одна суттєва відмінність між проголошенням цієї ідеї двома політиками. Як чинний Президент, він мав усі можливості для втілення цієї ідеї в життя».
Команди Кучми добре розуміють, що на Галичині, яку насправді можна налякати «червоною загрозою», підтриманий популярними в регіоні правими партіями Євген Марчук розбиває сценарій «Кучма або лівий». Нещадна експлуатація минулого Марчука не принесла бажаних результатів: на захист колишнього генерала КДБ виступили колишні політв'язні. Тому прибічники чинного Президента сьогодні намагаються переконати західноукраїнський люд у тому, що, підписавши канівську заяву, Марчук змушений буде піти на поступки лівим (щоправда, при цьому, як уже повідомляв «День», на Сході кучмівським агітаторам рекомендовано лякати електорат тим, що Марчук правий).
Тому не дивно, що майже на двадцяти зустрічах, які провів кандидат на посаду президента Євген Марчук минулого тижня на Івано-Франківщині (врештi, як i на Тернопiльщинi), найбільше запитань надходило із приводу «канівської четвірки». Державна інформаційна машина, всі коліщатка й гвинтики якої останнім часом тільки й працюють на дискредитацію канівської заяви, дуже насторожила пересічного виборця. Мовляв, а чи не поведуть нас знову у якийсь союз? Тільки після переконливих слів кандидата про те, що «канівська четвірка» не є «ідеологічним утворенням», а лише «наймогутнішим тактичним передвиборним блоком, який створений для забезпечення чесних виборів» і який, по суті, «ставить хрест на фальсифікації», люди, в основному, заспокоювалися. «Коли група різних політиків із різним баченням України із цілої низки питань об'єднуються для того, щоб заблокувати фальсифікацію, щоб вибори відбулися об'єктивними, то хіба це погано?.. Підписуються Ткаченко й Мороз під тим, що треба зберегти державний суверенітет, — це погано?» — риторично запитував Є.Марчук, а також висловлював упевненість, що завдяки цьому об'єднанню вибори завершаться в першому турі.
«Спільна заява на Чернечій горі в Каневі свідчить про його (Марчука. — Авт. ) політичну далекоглядність і розуміння, що треба консолідувати український народ, — заявив Юрій Шухевич, син легендарного генерала УПА Чупринки (псевдо Романа Шухевича) й довірена особа Є.Марчука. — Багато поширюється наклепів щодо канівської заяви. Проте зрозумійте, ми мусимо об'єднатися — всі українці, різних поглядів, зі Сходу і Заходу, бо інакше Україні загрожує втрата державного суверенітету і фізичне вимирання української нації».
До речі, Євген Марчук ще раз підтвердив, що в разі його обрання президентом, УПА буде визнано воюючою стороною в Другій світовій війні. Такий акт громадянського примирення, на думку кандидата, «це — об'єктивний процес», і рано чи пізно він обов'язково відбудеться, як це сталося, наприклад, у Франції та Іспанії. «Тільки той кандидат на посаду президента і той президент буде мати політичну перспективу, який поставить своїм головним політичним завданням консолідацію всього українського народу».
Марчук відвідав Франківщину через 5 днів після візиту Президента. Однак ні цей факт, ні тотальна інформаційна блокада, ні поливання брудом у пропрезидентських ЗМІ не зашкодили Євгенові Кириловичу «збирати» переповнені зали на всіх без винятку зустрічах. Як, урешті, і в Тернополі. «Зустріч Євгена Марчука із жителями Тернополя справила сильне враження не лише на його прихильників, а й навіть на опонентів, — зазначив у розмові з кореспондентом Олександром ВІЛЬЧИНСЬКИМ в. о. голови Тернопільської обласної організації УРП Леон Горохівський. — Судячи з відгуків, ця зустріч стала переломною для багатьох, які до цього ще вагалися кому віддати свій голос. Особливо вразили відповіді на запитання. Люди вже давно не чули таких чітких, влучних, без відхилень відповідей на найгостріші питання». Леон Горохівський вважає, що рейтинг Марчука в Тернополі (який, за даними Тернопільського центру досліджень громадської думки, був найвищим серед інших кандидатів на посаду президента) після його візиту зріс ще більше.
Все це свідчить, що, попри всі потуги, владі так і не вдалося переконати галичан у тому, що треба голосувати за Кучму. На цьогорічних президентських виборах може скластися унікальна для нашої країни ситуація: і Схід, і Захід голосуватимуть проти чинного Президента. Принаймні Леонід Данилович зробив усе можливе, щоб об'єднати в цьому бажанні всю Україну.
