Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Під покровом неясності

31 серпня, 2005 - 00:00

«Неукраїнський антигерой» — під такою назвою 7 лютого 2003 року «День» опублікував мою замітку. Основна її думка полягала в тому, що в топоніміці та монументальній пропаганді прославляють неукраїнських антигероїв — політичних діячів, які були катами українського народу, боролися проти незалежності України. До них належить і Дзержинський — співавтор «червоного терору», один із засновників державної системи заручництва, яку практикували в Країні рад. У Маріуполі погруддя Дзержинському стоїть біля будівлі головного відділу УСБУ в Донецькій області. І ось незадовго до святкування 14-ї річниці Незалежності України маріупольці побачили Залізного Фелікса в чохлі з чорної тканини. Приблизно таким самим покривалом, тільки білим, у січні 1989 року були закриті всі пам’ятники ще одному антигерою — Жданову, — перед тим, як їх демонтували. Демонтаж «ждановщини» вирішувався тоді на всесоюзному рівні. Громадські організації Маріуполя виступали з вимогами демонтувати і погруддя Дзержинського, що було в компетенції міськради. Потім управління СБУ в Маріуполі звернулося до міськвиконкому з пропозицією демонтувати пам’ятник, на що отримали відповідь: «Немає грошей!»

І ось через 15 років схоже, що Маріуполь звільнять від присутності Залізного Фелікса. Утім, ясності в цьому питанні ще немає. Так, в опублікованому в газеті «Іллічівець» матеріалі Тетяни Ігнатченко «Саван для Залізного Фелікса» головний фахівець Маріупольської міськради Діана Трима, відповідаючи на запитання кореспондента, повідомила, що на адресу міського голови надійшло звернення з маріупольського відділу СБУ з проханням про демонтаж або перенесення пам’ятника Дзержинському. Цю пропозицію розглядатимуть на найближчій сесії міськради. Коли ж журналіст звернулася за коментарями до маріупольського відділу СБУ, то їй відповіли, що пам’ятник закрили, щоб не пошкодити його під час ремонту фасаду будівлі. А після запитання: «Що послугувало мотивом для звернення відділу СБУ до виконкому?» — від будь-яких коментарів відмовилися та зажадали від редакції офіційного запиту».

Автор цих рядків також спробувала прояснити ситуацію із зачохленим Залізним Феліксом, але, на жаль, безуспішно. У маріупольському відділі СБУ порадили звернутися до прес-служби, розташованої в Донецьку. У прес- службі пояснили, що не мають жодної інформації від керівництва з цього питання. У відділі з організаційного забезпечення діяльності Маріупольської міськради відповіли, що дата проведення найближчої сесії ще невідома, порядок денний її ще не формувався і про питання демонтажу або перенесення пам’ятника Дзержинському у відділі нічого не відомо. Так чи інакше, але час однаково проллє світло на неясність у майже державній таємниці.

КОМЕНТАР

Мирослав ПОПОВИЧ, академік НАН України, директор Інституту філософії ім. Г. Сковороди:

— Я на цю тему колись розмовляв із одним дуже відомим французьким скульптором Моретті (італійцем за походженням). Він займався скульптурним оформленням цілого нового району в Парижі. Моретті умовляв і застерігав нас із відомим дисидентом Леонідом Плющем нічого не міняти: всі пам’ятники, які є, повинні залишитись.

Але я думаю, що це можливо тільки там, де цей пам’ятник епохи тоталітаризму стоїть не як утвердження комуністичної ідеології. Одна річ, коли на Бессарабській площі в Києві стоїть пам’ятник Леніну. Він може благословляти лише бессарабський ринок. Але інша річ, коли біля УСБУ стоїть «Дзержинський». Це те саме, що повісити портрет Дзержинського в кабінеті в начальника СБУ, як, до речі, й було раніше. Це неприпустимо. Я б, по можливості, постарався такі пам’ятники звести в одне місце, яке свідчило б про характер епохи (як свого часу зробили у Литві).

Загалом, переважна більшість пам’ятників не має жодної художньої цінності. Мають бути збереженими і не переміщеними лише монументи, які представляють собою хоча б якусь художню цінність. Наприклад, знаменитий «Рабочий и колхозница» Мухіної. Гріх його чіпати, хоча там і є ідеологія. Але це пам’ятник високого мистецтва, якому майже немає рівних.

Мені, наприклад, не подобається як скульптурне явище пам’ятник Жінці-перемозі на дніпровських схилах. Але від нього нікуди не подінешся, бо він відображає мислення цілої епохи. Знаєте, мій батько загинув під час війни. Але війна, яку пережили я і моя сім’я, не має нічого спільного з тим образом війни та перемоги, який стоїть на березі Дніпра.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь
Газета: