Присяга перед гетьманом Мазепою

Історія — дама не лише вельми жорстока, а й водночас схильна до символічного, показового «перегравання» подій, тобто до перетворення явної, здавалося б, перемоги на поразку — а то й навпаки. Ось чому ніколи не треба поспішати з оголошенням будь-яких «історичних вироків» й підбиттям історичних підсумків. Бо в історії свої уявлення про справедливість і правду — вищі уявлення, котрі зазвичай не збігаються з розумінням людей, часто кон’юнктурним або нав’язаним насильством чи тиском. Проте важливо ось що: якщо велика справа, за яку боролася визначна історична постать, за життя цієї видатної людини й зазнає тимчасової поразки — то за умови, що ця справа продовжує жити в серцях нащадків, поразка стає перемогою. Хай (і таке буває!) навіть і через три сотні років.

Важко знайти більш переконливе свідчення цьому, аніж посмертна доля великого українського гетьмана Івана Степановича Мазепи (а точніше, доля його ідей). Проклятий в останні місяці життя московським царатом, підданий однаково злобній анафемі як з боку імперської, так і з боку радянської влади, Мазепа, попри люті переслідування всіх, хто прагнув продовжувати його справу (недарма в царській Росії «мазепинцями» йменували всіх борців за волю України!), завжди надихав кращих представників нації, котрі мріяли про незалежну, соборну Українську державу. І головне: з постанням такої держави образ Мазепи стає ближчим нам, українцям; адже саме за те, щоб ця держава народилася й жила, старий, обласканий царем, казково багатий гетьман поставив на кін саме своє життя!

На наших очах набирає силу процес очищення пам’яті про Мазепу від тоталітарно- шовіністичних нашарувань. І день 14 жовтня, свято Покрови (зовсім не є простим збігом, що подія, про яку ми розповімо, відбулась саме в цю неділю!), ще раз наочно це продемонстрував. Якраз на свято Українського козацтва була освячена, в присутності вищих ієрархів Української православної церкви Київського патріархату на чолі з патріархом Філаретом, церква святого Миколая Чудотворця, збудована на батьківщині славетного гетьмана — в селі Мазепинцях Білоцерківського району на Київщині. Саме тут народився Іван Степанович Мазепа-Колядинський, син козака Адама-Степана Мазепи з шляхетської української родини 20 березня 1639 року.

...«Мазепинці прийшли до Мазепинців». Мабуть, так можна було б сказати, спостерігаючи за тисячами й тисячами людей, що, нерідко подолавши мало не пів-України, прибули в родинне гніздо знаменитого «бунтівника» (саме як повстання інтерпретується в сучасній історичній науці виступ Мазепи проти Петра I у жовтні 1708 року). То було, без перебільшення, справжнє паломництво! І що особливо вражало — й водночас було воістину символічним — це сила-силенна козаків, з усіх регіонів України — від Одещини до Луганщини, від Львова до Сум, — котрі прибули вшанувати пам’ять великого українського державотворця. Чому це було символічним? Згадаймо, наскільки складними, неоднозначними, обтяженими взаємними претензіями, образами, нерозумінням були стосунки Мазепи з козаками всі роки його правління (і це відіграло трагічну, фатальну роль в подальшій історії України!). Адже, беручи участь у тяжкій Північній війні в незвичайних для українців суворих кліматичних умовах, гинучи десятками тисяч на будівництві нової столиці імперії серед фінських болот, взагалі — кладучи свої голови за чужу для них справу, козаки не діставали, як правило, ніякої нагороди за це, більше того — зазнавали нестерпних кривд і образ від людей царя. І, природно, звинувачували в цьому владу Петра I — але не тільки його, а й гетьмана, який виконував (мусив виконувати!) драконівські царські накази.

І ось тепер — сучасне українське козацтво наших днів, повторимось, з усіх областей держави (включаючи й Крим) віддають належне Мазепі. І це свідчить про те, що вони, козаки, присягають і клянуться продовжувати ту місію, втіленням якої є для них Іван Степанович Мазепа. Місію, унаочненням якої є незабутні слова гетьмана: «Я кличу всемогутнього Бога у свідки і заприсягаю, що не ради високих почестей, не для багатства або яких інших цілей, а для вас усіх, що єсте під моїм урядом, задля жінок і дітей ваших, для добра матері нашої, бідної України, для користі всього народу українського, для піднесення його прав і вольностей — хочу я за поміччю Бога так чинити, щоб ви з жінками вашими і рідний край не загинули ні під москалями, ні під шведами. Коли ж я це роблю задля яких-небудь приватних інтересів, то нехай побере мене душею і тілом Бог, в Тройці Святій Єдиний, і безневинно понесені муки Христові». До речі, саме ці слова були відтворені на величезному стенді-плакаті поблизу входу до церкви святого Миколая Чудотворця. І доданий був ще один вислів Мазепи: волю українці завжди добуватимуть «през шаблю»!

Церква святого Миколая Чудотворця, дерев’яна споруда у стилі козацького бароко (якраз доба Івана Мазепи: кінець XVII — початок XVIII століття!) зведена майстрами із Західної України. Хоч вона й вельми скромна за масштабами, непоказна, але буде служити символом соборності та єдності для всіх патріотів української землі. І можна з впевненістю стверджувати: зі зведенням церкви святого Миколая Чудотворця рідне село Івана Степановича Мазепи перетворюється на культурно-мистецький центр, присвячений ідеї національного єднання, центр козацької слави та вшанування пам’яті найвидатнішої особистості в плеяді гетьманів України.

Слід зазначити, що VIP-персони (як зараз модно говорити) були представлені не занадто широко, але вони були. Так, ми (професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко та автор цих рядків) помітили серед прибулих голову Політради блоку «Наша Україна—Народна самооборона» В’ячеслава Кириленка, народних депутатів від цього ж блоку Ксенію Ляпіну та Лілію Григорович, екс-губернатора Київської області Євгена Жовтяка... Чомусь не вдалося побачити представників БЮТу.

Чин освячення правив патріарх Філарет. Пролунали слова — прохання до Бога «послати нам мир у серця наші та вищу благодать» (але, з іншого боку, було висловлене й побажання, аби Бог допоміг українцям «подолати ворогів видимих й невидимих»!). Взагалі, сам факт освячення нового храму на рідній землі гетьмана Мазепи теж має величезне символічне значення, якщо згадати колосальні заслуги саме цього славетного володаря перед Православною церквою. Адже гетьман щедро фінансував розвиток мистецтв, зокрема, архітектури й малярства, прикрасив українські міста спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Україні за свій кошт, а також використовуючи військовий скарб, близько 20 церков (зокрема, відновив Києво-Печерську лавру, обніс її кам’яною стіною, поставив дві гарні брами з церквами над ними), наділяв маєтностями українські монастирі, котрі на той час були вогнищами просвіти завдяки власним школам і друкарням... Отож є вища справедливість у тому, що зараз національна українська церква належним чином шанує ім’я Івана Степановича Мазепи. І, окрім скромного, але мистецьки виконаного його погруддя, яке вже стоїть у Мазепинцях, тепер буде й нова церва. Це надихатиме людей, що відвідають це унікальне місце, аби присягнути на вірність справі Мазепи — незалежній соборній Україні.

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Наша газета звернулась до гостей, що відвідали Мазепинці й були присутніми на цьому святі, із запитанням: ким особисто для вас є гетьман Іван Мазепа?

Володимир ГРИШКО, народний артист України:

— Для мене Мазепа — це правда; це чистота; це бездоганний патріотизм. Це — вірний син української нації, пам’ять про якого є священною для кожного з нас.

Анатолій АВДЄЄВ, крайовий суддя Богогардівської паланки українського козацтва (Кіровоград):

— Мій образ Мазепи — це образ ідеального українця, бо саме для України, для її народу жила ця людина. Він боронив нашу віру, він готовий був усе віддати задля свободи нашої землі. Тому для мене ім’я Мазепи є святим.

Євген ЖОВТЯК, губернатор Київської області (2005—2006 рр.), народний депутат України ряду скликань:

— Поза сумнівом, це була людина, вищою метою якої було побудувати незалежну Українську державу. Назавжди, у віках залишиться Мазепа — просвітник, культурний діяч; тут його заслуги неоціненні. Іван Степанович — це видатний державний діяч, який намагався возвисити свою націю!

Віра СОЛОВЙОВА, директор Видавничого дому «Києво-Могилянська академія»:

— Мазепа передовсім для мене є українцем, приклад якого усім необхідно наслідувати. Це був той гетьман, який з небувалим успіхом виборював незалежність України, зміцнював засади державності на нашій землі. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» особливу увагу приділяє виданню корпусу архівних документів доби Мазепи (цього року вийшов фундаментальний збірник обсягом 1200 сторінок) з тим, щоб відновити генетичну пам’ять нації.