Чи доведуть Кремль до Гааги?

Цього тижня Україна надала Міжнародному кримінальному суду докази воєнних злочинів РФ проти нашої держави. Ці докази, судячи із заяви Генпрокурора України Юрія Луценка, МКС визнав достатніми.

Генпрокурор в Гаазі перед журналістами, зокрема, зазначив: «В офісі прокурора МКС ми розглядали докази того, що під час подій під Іловайськом Російська Федерація ввела регулярні сили ЗС РФ у тил наших військ, порушила домовленість про «зелений коридор» для відступу наших військових, які інколи знаходились в меншості у 18 разів, а також маскувала свою техніку під українську». Українська сторона також надала дані про позасудові страти, тортури, викрадення людей, розстріли на місці. За словами  Луценка «все це підпадає під визначення воєнного злочину і злочину проти людяності. Наші докази визнані дуже серйозними... Ми говоримо про необхідність розгляду ролі міністра оборони РФ, 18 генералів, 2 адміралів та ще низки чиновників ЗС РФ, які, за даними нашого слідства, є причетними до розгортання війни на території України, порушення Женевських угод».

Нагадаємо, що агресія РФ проти України триває вже третій рік. За цей час було окуповано території Криму і Донбасу. Окрім того, внаслідок агресії РФ лише офіційно загинуло більш ніж 10 тисяч українців, десятки тисяч зазнали суттєвих матеріальних втрат і моральної шкоди та мільйони опинились в статусі біженців. На жаль, відсутність своєчасного введення воєнного стану та розмита юридична артикуляція держави в цьому конфлікті (наприклад, визначення конфлікту як Антитерористичної операції апріорі виключає елемент агресії конкретної держави) дає можливість окупанту для люфту у своїх заявах та визначеннях. РФ всіляко хоче видати свою агресію за внутрішній конфлікт в Україні, а анексію Криму розцінює як акти «історичної справедливості».

Така поведінка окупанта цілком вписується в канву поведінки, наприклад, нацистської Німеччини часів Другої світової війни. РФ використовує вдалу для неї зовнішньополітичну диспозицію для маніпуляцій, так само, як Третій Рейх нахабно таранив слабку позицію Європи при реалізації своїх імперських планів. Зрештою, нацистські злочинці опинились на лаві підсудних в Нюрнберзі, а Німеччина довгі роки вимушена була виплачувати репарації. Та ціною встановлення справедливості були мільйони жертв. Саме тому Європа і світ мають не допустити повторення подібного сценарію і не заспокоювати себе, що нинішня Росія — це не зовсім нацистська Німеччина 30—40-х років минулого століття.

Саме зараз в географічному центрі Європи українцям відрізають руки з тризубом, а за піднятий державний прапор на окупованому Донбасі можна потрапити на підвал. Не лише бійня під Іловайськом та Дебальцевом є яскравим прикладом злочинності російського режиму і факту збройного нападу на мирну країну. Трагедія боїнгу MH17, розстріляні колони біженців із Луганська, катування і розстріл полонених — все це елементи масових злочинів Кремля проти України і конкретно українського народу. Але з другого боку, умови «гібридної війни» вимагають і від правосуддя відповідного вдосконалення ідентифікації злочинів.

Зрештою, від української влади і активістів як представників жертви агресії залежить артикуляція в світі нашої національної трагедії. Символічно, що Гаазький суд прийняв докази воєнних злочинів саме перед Днем пам’яті жертв Голодомору — трагедії, яка забрала мільйони жертв, що до того почались з окупацією більшовиками України. Проте не можна не згадати й того, що часто ініціативу з боротьби за встановлення справедливості в суді беруть на себе приватні особи та громадські організації. Зокрема правова організація «Сила права» Андрія Сенченка та в свою чергу адвокат Станіслав Батрин кілька років займаються, з одного боку, накопиченням доказової бази злочинів РФ проти України і українських громадян, а з другого — намагаються чітко визначити правові нюанси, які часто представники держави розмивають. Така кульгава офіційна позиція влади призводить до того, що вже існують прецеденти подання позовів проти держави Україна з вимогою компенсації втраченого внаслідок бойових дій майна. А деякі юристи розробляють цілу стратегію правової боротьби з Україною внаслідок того, що своєчасно не був введений воєнний стан. Цей курс небезпечний і хибний, але в його основі — кволість саме представників держави.

ПРОВОДИ / ФОТО ЄВГЕНА СОСНОВСЬКОГО

«МИ ЗАРАЗ ТІЛЬКИ НА ПОЧАТКУ ЦЬОГО ШЛЯХУ»

Олександра МАТВIЙЧУК, голова правління Центру Громадянських Свобод, координатор громадської ініціативи «Євромайдан SOS»:

— Зараз Міжнародний кримінальний суд в Гаазі перебуває на етапі попереднього вивчення ситуації щодо злочинів РФ проти України і українських громадян. Він вивчає, чи мають вчинені злочини масштабний і системний характер. Цей суд так само вивчає ситуацію з анексією Криму, а також воєнних злочинів та злочинів проти людяності на сході України. Є звіт, який нещодавно виданий канцелярією прокурора, в якому зазначено:  щоб розпочати розслідування щодо Євромайдану, бракує системності в доказах при розслідуванні.

Стосовно Донбасу — досі вивчається інформація, яка має визначити цей конфлікт як міжнародний. Тільки щодо Криму суд зафіксував, що, на його думку, мав місце міжнародний збройний конфлікт. Відповідно треба, щоб суд вивчив вчинені в рамках цього конфлікту злочини і чи дотягують вони до такого рівня тяжкості, щоб вважатися міжнародними і теж підпадати під юрисдикцію Гаазького суду. Всі ці матеріали нами — державою та правозахисними організаціями — подаються і по Криму і по Донбасу. Тому ми зараз тільки на початку цього шляху.

«БІЛЬШІСТЬ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНих НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ, ВОНА МАЄ РОЗСЛІДУВАТИ САМОСТІЙНО»

Микола ГНАТОВСЬКИЙ, доцент кафедри міжнародного права Iнституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Г. Шевченка:

— Процес збору інформації в Міжнародному кримінальному суді триває, і Україна робить все, що від неї залежить. Шанси на те, що МКС зрештою буде розглядати цю справу, достатньо високі. Водночас Україна має виходити з того, що більшість злочинів, вчинених на її території, злочинів проти міжнародного права, так як воєнні злочини та злочини проти людяності, Україна має розслідувати самостійно і відповідно притягати до відповідальності винних у цих злочинах так само самостійно. Саме такими є міжнародні зобов’язання України. Тобто це питання не нашого бажання чи небажання. Ми безальтернативно і жорстко зобов’язані за міжнародним гуманітарним та кримінальним правом та Європейською конвенцією з прав людини, проводити розслідування цих злочинів і притягати винних до відповідальності. Міжнародний кримінальний суд в цьому може відігравати лише допоміжну роль, про що йдеться в статуті МКС. Тобто основний тягар відповідальності за розслідування і притягнення винних до відповідальності лежить на Україні, а не на Міжнародному кримінальному суді. МКС діє лише там, де держава не спроможна або не бажає притягти винних до відповідальності. Сподіваюся, що у випадку України про небажання мова не йдеться. Може бути мова про неспроможність притягти до відповідальності деяких обвинувачених. Це дуже важливий меседж, який часто у нас намагаються віднести на другий план.

На жаль, щодо ясності офіційної позиції української влади нічого не змінилось з 2014 року. Ми живемо в двох паралельних реальностях. Є достатньо багато заяв на найвищому рівні і від Верховної Ради, і від Президента України, і від міністра закордонних справ, які чітко говорять про агресію РФ проти України, але при цьому ніхто не скасовує режим АТО. Але це не має прямого стосунку до обов’язку держави переслідувати винних у воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

Але при цьому важливо також розуміти наступне. На сьогодні не існує жодного міжнародного судового органу, який міг би притягти фізичних осіб, винних у злочині, до відповідальності. Так як нічого не можна зробити з державою, яка винна у агресії, без санкції Ради Безпеки ООН, яка наразі не є можливою.

«ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЄ ВЛАДА, ПІДРИВАЮТЬ ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ УКРАЇНИ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, правознавець-міжнародник, суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002—2005 рр.):

— Я читав заяву Луценка, але не читав заяви прокурору МКС. Будемо виходити з того, що Луценко сказав правду. Якщо прокурор суду сказав, що у нього є досить матеріалів і документів, які свідчать про вчинення воєнних злочинів під час російської агресії проти України, то в такому випадку прокурор суду повинен зробити свій висновок і в ньому вказати конкретних осіб, щодо яких може бути висунута підозра у вчиненні конкретних злочинів з посиланням на відповідні факти. Тоді цей висновок прокурора суду передається в палату суду попереднього розгляду. Палата попереднього розгляду може погодитись або не погодитись з висновком прокурора. Якщо вона погоджується з висновком прокурора і підтверджує, що є достатньо доказів і матеріалів, які засвідчують вчинення воєнних злочинів конкретними особами, тоді прокурор починає складати звинувачувальні  висновки. Після того, як вони будуть готові (а це може зайняти тривалий час) і звинувачувальний висновок буде сформульований, то особу, яка є фігурантом цього звинувачувального висновку, викликають до Гааги. В разі, якщо та особа не з’являється до Гааги, то тоді прокурор суду видає ордер на розшук і арешт згаданої особи.

Я давно і відкрито говорю, що подвійні стандарти, які використовує Президент заявляючи з одного боку, що РФ є агресором, а з іншого боку, не запроваджуючи воєнний стан і не запроваджуючи належних санкцій проти агресора, підривають правову позицію України у питанні відповідальності РФ як держави-агресора.