Кров Майдану як пролог окупації

20 лютого 2014 року. Київ, до якого прикута увага всієї України та світу, майже перекритий. На під’їздах до столиці облаштовані блокпости. Київське метро паралізоване, і люди ледве пересуваються містом іншим громадським транспортом. По всій країні виникли проблеми зі зняттям коштів у банкоматах. Центр столиці палає в буквальному сенсі. В цей же час трагедія на Майдані досягає своєї кульмінації — людей не просто б’ють, а вбивають просто на вулицях. Все це демонструється в онлайн-режимі по телеканалам та через інтернет. Стріми, які до того не були досить популярними, перетворилися на актуальний і поширений засіб репортажу. Згодом загиблих у ці дні назвуть Небесною сотнею, хоча, за різними підрахунками, жертв було набагато більше.

Разом із тим, на сході України та в Криму повним ходом російська пропаганда руками місцевих регіоналів та комуністів вбиває в голову думку про «бандерівську загрозу». Після втечі Януковича тодішній голова фракції «Партії регіонів» Олександр Єфремов виступає із заявою про зраду та втечу тодішнього президента країни. Деякі представники цієї партії на місцевих радах закликають до акту «громадянської непокори». За всіма подібними закликами чітко відчувається вплив Росії, а кров Майдану російськими ЗМІ позиціонується як прояв громадського конфлікту. Саме така постановка питання стала основним аргументом РФ у подальшій агресії та окупації української території.

Начальник Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій ГОРБАТЮК, який безпосередньо займається розслідуваннями злочинів на Майдані в період 18—20 лютого 2014 року, останнім часом зробив низку важливих заяв. Зокрема, в коментарі телеканалу NEWSONE пан Горбатюк заявив, що «величезна кількість документів, які б дозволили встановити підрозділи, осіб, які застосовували зброю, за внутрішніми інструкціями повинні були складатися правоохоронними органами. Але приблизно з середини січня 2014 року ці документи просто перестали складатися. Тобто слідство розцінює це як навмисну діяльність того керівництва на недокументування своєї діяльності з розумінням того, що скоюються злочини. У той же час велика кількість — фактично всі — оперативно-розшукових справ, які стосуються тих подій, були знищені в період 19—22 лютого. Була знищена документація щодо видачі та закріплення зброї в київському полку «Беркута», підрозділу якому інкримінується вчинення розстрілів 20 лютого».

Підкреслимо, що йдеться про трагедію, яка коїлась на очах всього світу з тисячами безпосередніх свідків та величезним об’ємом фото та відеоматеріалів. Прикметним є те, що на круглому столі «Відповідальність суддів Майдану, обіцянки та реальність» 19 лютого Сергій Горбатюк заявив, що останній раз доповідав начальнику ГПУ про хід розслідування подій на Майдані аж у вересні 2016-го року. Дивна та показова кволість.

«МАТЕРІАЛИ ЩОДО ПРИЧЕТНОСТІ КОЛИШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА СБУ ДО РОЗСТРІЛІВ НА МАЙДАНІ, Я ПЕРЕДАМ РЕДАКЦІЇ «Дня»»

«Нічого не може бути втрачено, — заявив «Дню» колишній голова СБУ та лідер руху «Справедливість» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, — Якщо посадовці ГПУ заявляють про це, то за таку втрату матеріалу несе відповідальність особисто Генпрокурор і його заступники. Що стосується матеріалів, які збиралися одразу після 24-го лютого, коли парламент призначив мене головою СБУ, то ми тоді розшукали і заарештували генералів та високопосадовців СБУ, які були напряму причетні до протизаконних акцій, зокрема організації розстрілів на Майдані. Я вимагаю, щоб припинили розповідати казки і витягли заарештованих осіб на публічний суд. І це я кажу тільки про СБУ. У мене особисто є на руках розсекречені мною, ще коли я займав посаду голови СБУ, матеріали щодо причетності колишнього керівництва СБУ до злочинів проти людяності та розстрілів людей на Майдані. Ці копії матеріалів я передам безпосередньо редакції «Дня». Президент Петро Порошенко призначив в 2015—2016 роках на керівні посади, в тому числі в СБУ людей, які безпосередньо, станом на 2013-й і початок 2014-го року належали до керівних посад за тодішнього голови СБУ Якименка. Ніхто не заважає залучати і цих людей, як свідків, якщо вони ще не підозрювані».

«Щодо питання кволості розслідування злочинів на Майдані, то переконаний, що у влади немає політичної волі для цього, — продовжує думку Валентин Наливайченко, — Окрім того, в нинішній владі є люди, які повернулись на високі посади, при тому, що вони перебували в команді влади Януковича. Їх не призначати треба, а допитувати. Якщо не відрізати цих людей, то розслідування і далі буде тривати кволо».

«Я — БЕЗПОСЕРЕДНІЙ УЧАСНИК ПОДІЙ — ДОБИВАВСЯ ДВА РОКИ, ЩОБ МЕНЕ ДОПИТАЛИ ЯК СВІДКА»

«Я не слідчий і тому не хочу висувати явні претензії до якості слідства щодо вбивств на Майдані, — говорить «Дню» голова ГО «Сила права» Андрій СЕНЧЕНКО, — Але у мене виникає низка питань. Був Майдан і був штаб Майдану. Це певне коло людей. Особисто я був комендантом Жовтневого палацу. На моє переконання, треба починати допити зі штабу Майдану. Там були люди, які перебували у вирії подій постійно і відповідали за ділянки роботи. Були й ті, хто приїздив на певний час. З ними зі всіма ми контактували. Так ось з ними слідство майже не вело роботу. Я — безпосередній учасник подій — добивався два роки, щоб мене допитали як свідка. Врешті-решт лише після того, як я на одному з ефірів на телебаченні, де був Горбатюк, сказав про це, мене запросили в ГПУ і допитали. У своїх показах я вказав, що разом зі мною були конкретні добре поінформовані люди, яких так само треба допитати. Потім я особисто питав цих людей, чи зверталася до них Генпрокуратура? Виявляється, що ні. Мені не зрозуміло, як слідство шукає докази по цій справі і як їх фіксує. Можливо, в ГПУ працюють якісь великі професіонали, які використовують інші методи збору доказів, але тоді не зрозуміло, чого вони жаліються про те, що докази кудись зникли ще в 2014 році. Погоджуюсь з тим, що трагедія на Майдані відбувалась на очах всього світу і у слідства має бути достатньо фактажу. На мою думку, слідство все ж таки пішло по хибному шляху. А саме по емоційному шляху. Зі слідством з самого початку контактували рідні загиблих. Проблема в тому, що рідні загиблих далеко не завжди є прямими свідками подій. Для них це особиста трагедія. Ще одним моментом була корупційна складова. Я переконаний, що левова частина справ закривалась на самому початку розслідування, коли треба було збирати докази по гарячим слідам, внаслідок корупційних мотивів».

Слід пригадати, що використання правоохоронців для злочинних дій на Майдані (варто зауважити, що далеко не всі з них були причетні до вбивств та побиття людей) одразу перетворило «Беркут» та інших спецпризначинців в очах одних українців на кривавих злочинців, а в очах інших — на героїв. Повертаючись до дому (Крим, схід України), службовці «Беркуту» очікували в кращому разі звільнення, в гіршому — суду і покарання. Цей фактор став ще одним мотивом для переходу їх на бік окупанта.

«26 лютого 2014 року я вилетів до Криму і мав зустріч зі складом кримського «Беркуту», — пояснює  Андрій Сенченко. — Зал був повністю забитий. Після того мав зустріч з командним складом кримського територіального командування внутрішніх військ. Я їм пояснював формулу відповідальності за події на Майдані. Було чітко сказано: до тих, хто не вбивав, ніяких претензій не буде. Влада безумовно використовувала правоохоронні органи на Майдані. Щодо перспектив «Беркуту», то так само було чітко сказано, що структури під назвою «Беркут» у країні не буде. Але спецназ у міліції має бути. Адже це дуже важлива функція. Таким чином, кожен з правоохоронців, який не скоїв злочину, має право пройти переатестацію і залишитись служити в спецпідрозділах. Маю надію, що цю ж формулу Аваков довів до «Беркуту» і на Донбасі. А ось які були думки у тих чи інших правоохоронців, то тут складно про щось говорити. Звичайно, мова не йшла про те, що треба було вибачити всіх. За злочин треба відповідати. Але не можна кидати тінь на всю структуру».

Для ширшого розуміння того, що сталося в ті трагічні дні, варто також звернути увагу на те, що відбувалося в Україні весь наступний тиждень. Нагадаємо, що саме в ці дні закінчувалася зимова Олімпіада в Сочі (23 лютого 2014 року), і вже тоді в народі поширювалась думка про те, що Путін розпочне активні дії в Україні одразу після закриття олімпійських ігор. Кривава бійня на Майдані та відповідна медійна картина для зовнішнього споживання вдало вписувалася в такі плани. Російська пропаганда, як вже було сказано, активно наголошувала на тому, що в Україні триває громадянська війна, що мало з одного боку відштовхнути від нас Європу та світ, а з іншого — замаскувати російське втручання та військове вторгнення.

Через кілька років після цих подій були оприлюднені розсекречені уривки зі стенограми засідання РНБО від 28 лютого 2014 року. Підкреслимо — лише уривки. Така вибірковість носила явно політичний характер афішування цієї стенограми. Проте вона дає розуміти низку моментів. Перше — голова РНБО Олександр Турчинов, який на той час мав досить широкі повноваження в тому числі як в.о. голови держави, для прийняття термінових рішень (воєнний стан, військові навчання) міг не ставити їх на голосування під час засідання РНБО (тим більше, що в голосуванні брали участь політики, які не мали відношення до згаданого органу). Друге — у найвідповідальніший момент нова влада займалась розподілом квот і портфелів замість того, щоб негайно прийняти рішення про призначення силового блоку (Генштаб, Міністерство оборони). Третя — низка політиків апелювали до начебто позиції Заходу «не провокувати Путіна». Проте між словами «не провокувати» і «не захищатись» існує суттєва відмінність. Таким чином, кров Майдану стала не лише прологом для окупації частини української території та вже більш ніж десяти тисяч загиблих, але й відкритими дверима для нової влади, яка цілком походить із лона старої. І на цей аспект, без зайвих обвинувачень, варто зважати, коли задаємось питанням — чому так повільно триває розслідування злочинів кінця лютого 2014-го.

Ще одним показовим нюансом того періоду стала на перший погляд формальна річ — російська медаль «За повернення Криму», на якій вказана конкретна дата — 20 лютого 2014 року, тобто день найкривавіших подій в Києві і коли про Крим в ЗМІ ще ніхто не згадував. Випадковість? Ні. Скоріше документальне визнання причетності РФ до подій на Майдані і доказ того, що розстріли Небесної сотні були лише ланкою у ланцюзі подальшої окупації.